“Система наукових знань про народонаселення”

Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія.

Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють сукупність людей. Але сукупність людей відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття «народонаселення» потребує більш точного визначення.

Поняття народонаселення країни за формою співпадає з поняттям народ держави, але за змістом це різні категорії. Одним з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв’язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура. Піддані держави завдяки громадянству зберігають приналежність до народу своєї країни і у тому випадку, якщо вони мешкають за її кордонами, але тісно пов’язані з нею юридично. Суспільство, як би воно не було диференційовано, – це сукупність людей, в якій люди на основі місця, яке вони займають в історично складеній системі виробництва та споживання, представляються нам як розчленована на групи, розділена і разом з тим зв’язана певними інтересами організація. Зв’язки, які об’єднують людей за поняттям «народ» або «суспільство», або ті ознаки, які визначають різницю цих термінів, не є критерієм для поняття «народонаселення». При цьому, хоча поняття «народонаселення» більш вузьке, ніж попередні, воно разом з тим і ширше, оскільки припускає «природну» сутність даної безлічі людей, тобто їх здатність до оновлення, зміни внутрішнього складу, до відтворення.

Важливе місце в системі знань про народонаселення займає загальна теорія народонаселення, яка покликана перевести категорії, що мають високу ступінь спільності загальнометодологічних наук в категорії специфічної суспільної підсистеми – народонаселення. Загальна теорія народонаселення є теорією «середнього рівня» по відношенню до загальнометодологічних наук та найбільш загальної теорії в системі знань про народонаселення. Вона досліджує такі важливі питання, як проблеми загальних та специфічних законів народонаселення, системи законів народонаселення кожної суспільно-економічної формації, співвідношення соціального та біологічного в народонаселенні, структура самої системи знань про народонаселення тощо. Загальна теорія народонаселення є як би цементуючою основою наук та наукових напрямків, що вивчають народонаселення.

Різні науки та наукові напрямки, кожне зі своєї сторони, вивчають єдиний процес розвитку народонаселення, який і є предметом наукових знань про народонаселення. Соціально-економічний розвиток викликає систему якісних та кількісних змін різноманітних соціальних та економічних підсистем, у своїй єдності складаючи суспільство. Ці підсистеми, у свою чергу, впливають на характер розвитку народонаселення. Розвиток народонаселення (його чисельний ріст та зміни різноманітних структур населення – професійної, кваліфікаційної, освітньої тощо) – комплексне, системне поняття, що у своїй основі визначається тими вимогами, які висуваються населенню, і в першу чергу до його працюючої частини, існуючі соціально-економічні відносини.

Список використаної літератури:

Прибиткова І. М. основи демографії: посібник для студентів гуманітарних та суспільних факультетів вищих навчальних закладах – К.: «Артек», 1995. – 256с.

Медков В. М. Основы демографии: Учебное пособие. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. – 448с.

Боярский А. Я. Основы демографии: Учебное пособие. ­– М.: Статистика, 1980. – 295с.

Кислий О. Є. Демографічний вимір історії. – К.: Арістей, 2005.– 328с.

Демографічна криза в Україні – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 560с.

Мальтус Т. опыт о законе народонаселения // Антология экономической классики // М.: ЭКОНОВ, 1993. – 458с.

Борисов В. А. Демография – М.: Издат. дом NOTA BENE, 1999. – 272 с.

СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ( 1 ГОД. ).

60-ті роки стали тим рубежем, коли роз'єднаність наук що вивчають

народонаселення, зробила проблематичним подальший процес демогра-

фічного знання. Було визнано, що населення має системні властивості й їх

пояснення з точки зору якоїсь однієї науки, яка вивчає окремі боки його

розвитку, поза уявленнями про народонаселення як цілісність є непродуктив-

ним. Отже, еволюція демографічного знання змусила вчених усвідомити

необхідність використання міждисциплінарного підходу як головного мето-

дологічного принципу вивчення проблем народонаселення.

У 60—70-ті роки встановлюються дедалі тісніші зв'язки між науками, що

досліджують різноманітні аспекти відтворення населення, відбувається їх

взаємне теоретичне, методологічне й методичне збагачення, Конкретним

прикладом продуктивного співробітництва наук є вивчення народжуваності.

Його досвід підтвердив ефективність використання системного підходу як

загальнонаукової методології до дослідження демографічних процесів. Ваго-

мий внесок у вивчення репродуктивної поведінки населення зробили

соціологи й психологи. Не менш вдалою є кооперація демографів,

економістів, соціологів їй етнографів при дослідженні міграційних процесів.

Успіхи регіональної демографії були б неможливі без участі географів. А

вивчення причин смертності та зниження середньої тривалості життя

немислиме сьогодні без медиків, генетиків, гігієністів та екологів.

Народонаселення (населення) — центральна категорія системи знань про

народонаселення. Народонаселення — одне з головних понять низки

суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический

знциклопеидический словарь": "Народонаселення — природно історично

постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення

безпосереднього життя ,' сукупність людей, головний матеріальний

компонент людського суспільства".

народонаселення й населення — синоніми. Цей термін був уведений до й

^нового обігу вперше на початку XIX сторіччя. 1806 року в "Статистическом

журнале (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була

".Оптована стаття І.Ф.Германа "Про народонаселення (про чисельність .

жителів у Росії)". Цей неологізм, який об'єднав два слова — народ та й

населення, відносно швидко ствердився в мові, проте в народну мову так і не

увійшов. Термін "народонаселення" використовують, як правило, для

позначення сукупності людей, а його синонім уживають більш універсально

— і в мові, і в науковій літературі. На кожному етапі розвитку суспільства

населення виступає як конкретно-історична сукупність людей, а його

найважливішими характеристиками є ті часова та просторово-територіальна.

Населення не існує поза часом, і простором і рухом. Неперервний процес

зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й

перебігає у певних просторовихмежах, зумовлених територіальною

організацією суспільства.

Залишаючися частиною живої природи й маючи сталі властивості біологічної

популяції, населення має водночас соціальну природу. Сукупність людей

перетворюється з простої відновлюваної популяції на населення завдяки і

суспільним відносинам і зв'язкам. Як носій суспільних відносин населення є

органічною частиною всього суспільного розвитку й саме у цьому контексті

доречно говорити про конкретно-історичну зумовленість відтворення населен-

ий на різних етапах історичного процесу — в суспільствах привласнюючої

економіки, аграрному та індустріальному.

Рух — невід'ємна ознака й спосіб існування населення. Поряд з природним

рухом — його неперервним відновленням підчас зміни генерацій — виокрем-

люють ще просторовий (або міграційний) та соціальний рухи населення.

Останній відображає зв'язок розвитку населення з суспільним

відтворювальним процесом і розвитком суспільства загалом.

Усі три різновиди руху визначають розміри, структуру й динаміку населення

планети та окремих країн і забезпечують його постійну взаємодію з усіма

Іншими суспільними підсистемами. Без руху населення неможливий його

розвиток — неперервна кількісна та якісна зміна, зумовлена в кінцевому

підсумку рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Рух народонаселення, якість народонаселення та розвиток народонаселення є

головними поняттями загальної теорії народонаселення.

Загальна теорія народонаселення. Цілісне уявлення про народонаселення

забезпечує система наукових знань, відома під назвою загальної теорії

народонаселення. Це система загальнометодологічних і загальнотеоретичних

тез і концепцій, що пояснюють закономірності розвитку народонаселення та

його зв'язок з усім соціально-економічним розвитком. Методологічна роль

загальної теорії народонаселення полягає в тому, що вона дозволяє інтегру-

вати в єдине ціле розрізнені знання про окремі боки розвитку народонаселен-

ня й перейти від простої суми знань до системи знань про народонаселення.

Загальна теорія народонаселення пов'язує тези й поняття

загальнометодологічних наук, які відображають логіку й закономірності

суспільного розвитку, і одного боку, та категорії окремих конкретних наук,

що вивчають народонаселення, — з іншого. Загальнометодологічними

науками для системи знань про народонаселення є філософія та політична

економія.

До компетенції філософії належать такі проблеми:

— методологічні принципи вивчення народонаселення;

— народонаселення як суспільна підсистема;

— якість народонаселення;

— джерела й рушійні сили розвитку народонаселення, співвідношення в

ньому об'єктивного та суб'єктивного, стихійного та свідомого, біологічного та

соціального;

— співвідношення емпіричного та теоретичного в демографічних дослід-

женнях;

— логіко-гносеологічний аналіз категорій та понять системи знань про

народонаселення.

Політична економія як наука про виробничі відносини суспільства та

закони їх розвитку забезпечує дослідження народонаселення теоретичними й

методологічними засновками. Від того, якою є соціальна природа

виробництва на тому чи тому етапі його суспільного розвитку, залежать,

врешті, умови природного відтворення населення, його соціальна мобільність

і територіальна організація.

Специфіка виробничих відносин багато в чому визначає якісні аспекти

відтворення населення. Ця специфіка відображена у формуванні певного

соціального типу працівника, вона визначає умови його підготовки до праці та

участі в ній, умови й форми охорони його здоров'я та членів його сім'ї,

соціального забезпечення та соціального захисту. Від характеру виробничих

відносин залежать рівень зайнятості та її структура по галузях, по статі й віку,

а це, у свою чергу, справляє вирішальний вплив на всі аспекти відтворення

населення.

Система виробничих відносин багато в чому впливає на розселення людей

як у масштабах країн та регіонів, так і у глобальному масштабі. Виробничі

відносини визначають безпосередньо всі аспекти соціального відтворення

населення. Від них залежать багато які соціальні чинники, що впливають на

звичаї та традиції культури й побуту населення, а також чинники, пов'язані з

релігією.

В рамках загальної теорії народонаселення розробляють методологію його

дослідження й головні поняття та категорії системи знань про народонаселен-

ня. Конкретні ж науки, які входять у цю систему, адаптують їх стосовно своїх

завдань і предметних царин.

Загальна теорія народонаселення забезпечує вивчення взаємозв'язку й

взаємодії між соціально-економічним розвитком загалом та розвитком наро-

донаселення як його органічної складової, між окремими боками суспільного

розвитку та конкретними демографічними процесами, а також системи

зв'язків між останніми. Вона також розкриває закони й закономірності

розвитку народонаселення та конкретних демографічних процесів.

Головними проблемами загальної теорії народонаселення є його роль у

суспільному прогресі, соціально-економічна зумовленість розвитку народона-

селення та його окремих процесів, вплив законів суспільного розвитку на

народонаселення, специфічне місце народонаселення в історично конкретній

системі виробничих відносин, історичні типи відтворення населення, закони й

закономірності демографічних процесів, взаємозв'язки між окремими демо-

графічними процесами, співвідношення соціального та біологічного, сти-

хійного та свідомого в розвитку народонаселення та у конкретних демо-

графічних процесах.

Наукові результати, отримані загальною теорією народонаселення, вико-

ристовують при розробці й здійсненні демографічної політики як складової

соціальної політики в країні. Деякі положення загальної теорії народонаселення,

які порівняно широко ввійшли до наукової літератури, залишаються дискусійними.

Це стосується передусім такого спірного питання, як правомірність виокремлення

головного економічного закону народонаселення для кожної суспільно-

економічної формації, спільності та відмінності між законами й закономірностями

розвитку народонаселення та деяких інших.Структура системи знань про народонаселення. Крім загальнометодологічних

наук — філософії та політичної економії — до системи знань про народонаселення

ввіходять конкретні наукові дисципліни — економіка народонаселення, соціологія

народонаселення, екологія народонаселення, генетика народонаселення, географія

населення та власне демографія. Один і той самий об'єкт — народонаселення —

вони досліджують з використанням методик і мови цих наук. їх використання

забезпечує свого роду "широкофокусний" огляд народонаселення як об'єкта

дослідження й дозволяє вивчати економічні, соціологічні, демографічні,

екологічні, географічні, етнографічні, генетичні, соціально-гігієнічні та інші

аспекти розвитку народонаселення. Предметом конкретних наукових дисциплін є

ті чи ті аспекти розвитку народонаселення та його взаємодій з іншими суспільними

підсистемами.

Економіка народонаселення — це науковий напрямок, у рамках якого

здійснюють вивчення закономірностей визначального впливу економічного

розвитку на відтворення населення загалом, а також окремі демографічні процеси.

В рамках цього напрямку досліджують також і зворотний вплив розвитку

народонаселення на економіку.

В суспільному відтворенні населення виступає водночас у двох іпостасях — як

продуктивна та як споживча сила, справляючи вплив на співвідношення фонду

споживання й фонду нагромадження в національному доході. Чисельність і

динаміка населення, його головних вікових груп (у допрацездатному,

працездатному й післяпрацездатному віці) впливають на абсолютну величину й

структуру фондів споживання й нагромадження. Наприклад, від чисельності й

питомої ваги населення у молодому віці залежать масштаби формування нових

робочих місць для тих, хто увіходить у працездатний вік, з одного боку, а також

будівництво об'єктів системи освіти й охорони здоров'я, дитячих закладів,

житлового фонду — з іншого.

Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину —

загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його віково-

статеву структуру, рівень освіти, професійний склад та територіальну організацію.

Чисельність і динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер

розвитку виробництва та економіки загалом (інтенсивний чи екстенсивний тип

розвитку). Скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливості

екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного

зростання від підвищення продуктивності праці.

Дослідження економіки народонаселення базуються на політичній економії, на її

загальнометодологічних принципах. Економіка народонаселення охоплює більш

широке коло питань, ніж економічна демографія, яка є окремішою й конкретнішою

дисципліною порівняно з економікою народонаселення. Проте існує альтернативна

точка зору, згідно з якою економічну демографію та економіку народонаселення

ототожнюють.

Соціологія народонаселення — це науковий напрямок, який досліджує

соціологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. В рамках цього

напрямку здійснюють синтез демографічних і соціологічних знань, підставою

якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теоріїнародонаселення. Саме вони й утворюють горішній рівень соціології народо-населення, в межах якого забезпечуються методологічні засади для досліджень

взаємодії суспільства загалом та народонаселення як однієї з його підсистем, а

також найзагальніших зв'язків і відносин та їх трансформації в процесі зміни

історичних типів відтворення населення.

Наступний рівень соціологічної проблематики народонаселення утворює власне

соціологія народонаселення як окрема, або спеціальна, соціологічна теорія, що

вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з

розвитком, зміною й функціюванням соціальних відносин, соціальних інституцій

та соціальних структур. При цьому особливий наголос соціологія народонаселення

робить на вивченні взаємодій у демографічній царині особистості та суспільства,

що реалізуються через соціальні групи та прошарки різного типу. Один з

найважливіших напрямків у соціології народонаселення — дослідження

диференціації демографічної активності груп та індивідів, пов'язаної з існуванням

соціальних відмінностей.

Всередині соціології народонаселення виокремлюють соціологію народ-

жуваності, соціологію смертності, соціологію міграції, в яких ці демографічні

процеси вивчають як відповідні різновиди діяльності. Підрівнем цих напрямків

досліджень є конкретні соціологічні дисципліни — соціологія репродуктивної

поведінки, соціологія самоохоронної поведінки, соціологія шлюбної (матри-

моніальної) поведінки, соціологія міграційної поведінки, які досліджують ті чи ті

різновиди демографічної діяльності як поведінки. Ці розділи соціології

народонаселення іноді називають соціологічною демографією.

Найнижчий рівень соціології народонаселення утворюють конкретні соціолого-

демографічні дослідження, спрямовані на розв'язання тих чи тих конкретних

проблем теорії й практики.

Існують і інші точки зору на соціологію народонаселення. Одна з них розглядає

соціологію народонаселення як розділ соціології, предметом якого є вивчення

впливу демографічних процесів на розвиток суспільства загалом. Згідно з іншою

точкою зору, соціологію народонаселення інтерпретують як загальну методологію

й теорію демографії, або загальної теорії народонаселення, ототожнюючи по суті

теоретичні розділи конкретної суспільної науки з відповідними соціологічними

теоріями.

Екологія народонаселення — науковий напрямок, який досліджує екологічні

аспекти відтворення й розвитку народонаселення. Екологія народонаселення

вивчає взаємозв'язки й взаємодію між розвитком народонаселення та якістю

природного довкілля, а також причини, що впливають на зміну поведінки

населення в різних соціально-екологічних ситуаціях. На відміну від екології

людини, яка вивчає взаємозв'язки між людиною та природою, екологія

народонаселення досліджує вплив конкретних умов середовища життєдіяльності

на характер і темпи розвитку народонаселення й виявляє залежність принципів і

цілей екологічної політики від якості населення та структури його потреб.

Протиріччя між якістю природного довкілля та біологічними потребами

населення знаходить розв'язання в його здатності адаптуватися до нових або різко

змінюваних умов існування. Тому найважливішим напрямком досліджень екології

народонаселення є аналіз його здатності до соціально-психологічної та біологічної

адаптації в їх органічній єдності за умов постійно змінюваних параметрівсередовища замешкання.

Вивчають екологічні, демографічні, медико-біологічні, психологічні, соціально-

гігієнічні, економічні та інші параметри того чи того типу природного довкілля, які

впливають на якісні характеристики народонаселення. При їх систематизації

екологія народонаселення виходить з факту неоднорідності природного довкілля

та існування його різних регіональних форм. Тому до її завдань увіходить також

вивчення можливостей соціально-біологічної адаптації населення до середовища

того чи того рівня й характеру розвитку з його конкретною регіональною

специфікою.

Сьогодні екологія народонаселення є одним з найбільш актуальних наукових

напрямків у зв'язку з катастрофічним зниженням якості середовища замешкання й

формуванням постчорнобильського синдрому у населення України, Бєларусі й

Росії.

Географія населення — науковий напрямок, який досліджує особливий зріз

соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає

ставлення населення до території його замешкання. В рамках географії населення

вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й

населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов.

Географія населення ввіходить до системи географічних наук як складова

соціально-економічної географії й водночас до системи знань про

народонаселення.

В географії населення сформувалися два головних напрямки: вивчення

населення окремих країн та їх регіонів, окремих міських агломератів та міст,

сільських районів; дослідження мереж поселень і систем розселення з аналізом

регіональних відмінностей у типах і формах розселення населення. Первинною

одиницею спостереження є тут окремий населений пункт (поселення). Обидва

напрямки тісно пов'язані між собою. .Географія населення охоплює широке коло

проблем народонаселення вона вивчає регіональні відмінності у відтворенні

населення, його віково-статевій структурі, соціальному та етнічному складі;

розміщення трудових ресурсів, їх використання й галузеву структуру;

інтенсивність, структуру й напрямки міграції населення; його густоту і характер

розселення; регіональні

відмінності у способі життя, культурі, побуті, трудових навичках. Відповідно до

цього в рамках географії населення сформувалися наукові напрямки (галузеві

географії): географія трудових ресурсів, географія міст, географія міграцій т.і

Генетика народонаселення — це розділ генетики, який вивчає явища

спадковості та мінливості у людини на рівні популяцій. На відміну від популяцій

інших біологічних видів, популяції людини є об'єктом дії й продуктом не тільки

природничо-історичного, але й суспільно-історичного процесу. Відтворення генів

людини, будучи, з одного боку, суто біологічним процесом, з іншого — соціальне

зумовлене й невід'ємне від демографічного розвитку й відтворення населення.

Передача генетичної інформації в генераціях, її розподіл у просторі розселення

людини, зміна в ході міграцій, взаємодія населення з довколишнім середовищем —

усі ці рухи генетичного матеріалу пов'язані з демографічними процесами. Отже,

генетику народонаселення можна розглядати як царину взаємодії генетики й

демографії, в рамках якої досліджують генетичні наслідки демографічних

процесів.

Генофонд популяції, репрезентований у кожній генерації різноманітними

генотипами, не залишається постійним у часі, позаяк завдяки диференційній

народжуваності, смертності й міграції носії генів однієї генерації різною мірою

передають свої гени новим генераціям. Зміна популяційного генофонду, викликана

неоднаковою участю носіїв різних генів у процесі відтворення, вважається у

загальній теорії популяційної генетики головним проявом природного відбору,

який змінює структуру генофонду в бік його більшої відповідності умовам

середовища. Іншими чинниками, які впливають на зміну генофонду в популяціях

людини, є мутації, міграції та дрейф генів.

Рекомендована література

1. Араб-Огльї З.А. Демографические й зкологические прогнозьі. — М., 1978.

2. Боярский А.Я. Население й методьі его изучения. — М., 1975.

3. Боярский А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.Я. ОСНОВУ демографии. — М., 1980.

4. Вишневский А.Г. Воспроизводство населення й общество. — М., 1982.