2. Економічні потреби та інтереси суспільства.

Потреби суспільства - категорія, що відбиває ставлення людей до умов їхньої життєдіяльності. У структурі потреб суспільства виділяють кілька типів таких відносин:

ставлення людей до природи (потреби у спілкуванні з природою, охороні природного середовища);

ставлення до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і

предметах споживання);

ставлення до себе та інших людей (потреба у саморозвитку, соціальному

статусі, спілкуванні);

ставлення до праці та відпочинку (потреба у зацікавленій праці, спорті, дозвіллі тощо). Потреби - це не статичне, а динамічне явище. Побудувати ефективну систему господарства, досягти соціально-економічного прогресу суспільства можна, тільки орієнтуючись на задоволення потреб та інтересів людей, що постійно зростають.

Нові потреби, що виникають, змінюють існуючі. Об'єктивні умови, що спонукають розвиток продуктивних сил, тісно поєднуються з новими потребами суспільства.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових.

Цей процес об'єктивний. Як і сам процес суспільного прогресу, він відбувається безперервно і відображує дію об'єктивного економічного закону - закону зростання потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільно-економічного прогресу. Він характеризує не просто появу все нових і нових потреб і задоволення їх, а зміну структури цих потреб.

Різноманітні потреби класифікують за суб'єктивними та об'єктивними ознаками.

За суб'єктивними ознаками потреби поділяють так:

1.Індивідуальні - потреби людини в їжі, одязі, житлі тощо, які задовольняються специфічним набором товарів і послуг;

2.Колективні - потреби трудових колективів у відповідних умовах праці, сприятливому психологічному кліматі, кваліфікованому керівництві, задоволенні суспільних потреб (своєчасній виплаті заробітної плати, поліпшенні житлових умов, наданні допомоги в оздоровленні тощо);

3.Суспільні - потреби суспільства у здійсненні науково обґрунтованого управління економікою держави і проведенні соціальних заходів, спрямованих на підвищення життєвого рівня населення; у формуванні в оптимальних межах державного бюджету тощо.

За об'єктивними ознаками розрізняють потреби:

1.матеріальні - в матеріальних благах та послугах, що потрібні для

2.фізіологічного існування людини;

3.духовні - в освіті, науці, культурі, віросповіданні, задоволенні естетичних мистецьких запитів;

4.першочергові - на предмети першої необхідності (продукти харчування, житлово-комунальні послуги, громадський транспорт тощо);

5.не першочергові - на предмети розкоші (коштовні прикраси, хутра, яхти, туристичні подорожі на екзотичні курорти тощо).

Не першочергові потреби досить умовні: те, що є предметом розкоші сьогодні, у майбутньому може стати предметом першої необхідності (автомобілі, комп'ютерна та відеотехніка тощо). Крім того, те, що є предметом розкоші для однієї людини, може вважатися предметом першої необхідності для іншої людини з високим рівнем доходу.

На всіх рівнях - особистому, колективному чи державному - задоволення життєво необхідних потреб є стимулюючим чинником. Потреби, впливаючи на споживання, активно впливають на виробництво, науково-технічний прогрес.

Усе те, що задовольняє людські потреби , називають благами.

Блага – за економічним відношенням: вільні і економічні;

• За формою: речові і послуги;

• За суб’єктами використання: виробничі і споживчі;

• За власністю: приватні і суспільні;

• За ступенем готовності: початкові, проміжні, кінцеві.

Оскільки запаси виробничих благ суспільства обмежені, то в державі можна виробити лише певну визначену кількість благ.

Отже, потреби можна класифікувати на економічні та соціальні.

Економічні потреби – це бажання споживачів придбати і використати різні товари і послуги, які приносять їм користь. Соціальні потреби – стосуються потреб особистого розвитку, потреба в здобутті освіти, самореалізації і творчої діяльності. Тобто,економічні потреби пов'язані з необхідністю розвитку виробництва, його технологічного рівня, забезпечення сучасними засобами виробництва і предметами споживання. Соціальні потреби стосуються розвитку духовної сфери - освіти, науки, культури, мистецтва. Потреби обох сфер рівнозначні та тісно взаємопов'язані.

Кожному суспільству важливо знати тенденції та перспективи розвитку потреб - індивідуальних, сімейних, колективних, суспільних, а також зміни, що відбуваються в їхній структурі. Це не тільки впливає на напрями та структуру розвитку виробництва, а й дає можливість суспільству науково обґрунтувати формування поточних і перспективних потреб. Формування економічних потреб має регулюватися державою, щоб можна було впливати на об'єктивні умови життя людей, розвивати виробничу і соціальну інфраструктуру. Останні мають забезпечувати високі темпи розвитку господарства і матеріальний рівень населення, виходячи з тих ресурсів і можливостей, які є в розпорядженні суспільства.

Наукове обґрунтування економічних потреб дає можливість виробити соціальні нормативи потреб: рівень реальних доходів населення, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки і освіти різних категорій працівників.

Особливо важливе значення для регулювання соціальних потреб має визначення оптимального споживчого бюджету - кількісне вираження життєвих засобів, розраховане за нормами і нормативами раціонального споживання, їх застосовують у статистичних та управлінських органах з метою оцінки досягнутого рівня життя і вибору найдоцільніших шляхів його підвищення.

Дія об'єктивного закону зростання потреб тісно пов'язана з другим дуже важливим економічним законом - законом економії.

На дію цього закону свого часу звернув увагу ще К. Маркс, назвавши його ― законом економії часу. За його інтерпретацією, економія часу, як і планомірний розподіл робочого часу по різних галузях виробництва, ― залишається першим економічним законом на основі колективного виробництва.

Економія часу, праці, матеріальних ресурсів знаходилася в центрі уваги стародавніх учених і мислителів, видатних економістів упродовж усього часу існування людської цивілізації. Тому закон економії можна вважати загальним економічним законом, що супроводжував розвиток продуктивних сил та науково - технічний прогрес людства.

Головними напрямами економії ресурсів є такі:

розвиток науково-технічного прогресу, новітніх технологій, які мають забезпечити високу продуктивність праці, зниження матеріаломісткості конкретного виду продукції, скорочення втрат у виробничому процесі робочого часу, сировини, палива, енергоресурсів;

поліпшення якості продукції, підвищення її наукоємкості, що зумовлює

зниження матеріало- і енергомісткості продукції:

освоєння нової ресурсозберігаючої технології виробництва, що сприяє переходу до сучасних методів виробництва;

комплексне використання усіх корисних компонентів сировини, що видобувається, які містяться у рудах, чорних і кольорових металах, апатитах, відходах вторинної сировини та палива; широке запровадження безвідходних технологій;

якнайширше використання сучасної контрольно-вимірювальної апаратури, електронно-комп'ютерного устаткування;

удосконалення організаційних, економічних і управлінських відносин, у тому числі з обліку та аналізу планування норм і нормативів витрачання ресурсів, контролю і стимулюванню бережливості та раціоналізації;

систематичне підвищення кваліфікації працівників усіх рангів та ступенів, зростання рівня їх економічної та професійної підготовки, громадянської свідомості.

Суспільні потреби, економія матеріальних ресурсів і благ тісно взаємопов'язані.

Рівень виробництва і його структура на сучасному етапі в Україні значною мірою орієнтовані на занижені потреби. На них суттєво впливають несприятливі економічні та соціальні чинники. Низький рівень заробітної плати, а отже, і споживання переважної частини населення України не забезпечують відтворення першочергових потреб, занадто звужують їх кількість порівняно з розвиненими країнами світу. Нерозвинені потреби на тлі прогресу економіки, науки й культури стають причиною сповільнення розвитку суспільства - його регресом.

В економічній теорії надзвичайно важливою проблемою є взаємозв'язок потреб та економічних інтересів.

Інтерес є породженням і соціальним виявом потреби. Він виникає тоді, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (наприклад, привласнення, користування або володіння певним товаром тощо).

Економічні інтереси - це категорія, що виражає усвідомлені потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, які виявляються у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення. Через інтереси як спонукальні мотиви і проявляються виробничі відносини, тому інтереси розглядають як рушійну силу економічного прогресу.

Як і економічні потреби, вони мають історичний характер. Історична форма і соціальна зумовленість економічних інтересів у кожному суспільстві визначаються відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, які, у свою чергу, залежать від розвитку продуктивних сил.

Економічні інтереси, однак, не слід ототожнювати з потребами. Вони є самостійною економічною категорією. Економічні інтереси, по-перше, знаходять свій вияв у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб (тобто у часі упереджують останні); по-друге, завжди відбивають відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи в певні економічні відносини. Через це пізнати економічні інтереси, їхній об'єкт можна лише через розкриття суб'єктів економічних відносин. Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу виступають індивід, сім'я, колектив (група людей), населення певного регіону, суспільства.

Кінцевим об'єктом інтересу є результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що використовується на задоволення цієї потреби, з приводу якої й складаються конкретні відносини між людьми.

Отже, кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу.

Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів. Структура економічних інтересів досить різноманітна. Передусім виділяють виробничі інтереси, що пов'язані з організацією виробництва, та невиробничі - пов'язані із задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства.

За суб'єктами реалізації економічні інтереси класифікують на державні, групові та особисті.

Державний інтерес поділяють так: інтереси господарювання, пов'язані з виконанням державного бюджету, системою оподаткування, забезпеченням інвестицій в економіку, тарифним стимулюванням експорту тощо;

забезпечення інтересів управлінської системи як у галузевому, так і територіальному аспекті;

здійснення інтересів самоконтролю та оптимізації суспільства.

Груповий (колективний) інтерес. Носіями його є виробники, споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Вияви групового інтересу різноманітні:

корпоративний інтерес підприємств, фірм, компаній, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому економічний інтерес трудового колективу залежить від форми власності, оскільки на державних і приватних підприємствах він має різний зміст.

Особистий інтерес охоплює потреби, пов'язані з реалізацією певної форми власності, правом володіння та користування нею, управління, отримання доходів.

Економічні інтереси поділяють також за часовою ознакою (поточні та перспективні), за об'єктивними рисами (майнові, фінансові, умов праці) тощо.

Отже, економічне та суспільне життя характеризується наявністю різноманітних взаємопов'язаних та взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів у кожному суспільстві суперечлива. Інтереси конкретних індивідів (підприємця і найманого працівника, продавця і покупця) або підприємств і фірм, що конкурують за випуск та реалізацію продукції, або підприємства і держави щодо величини податку не завжди збігаються.

Досягти взаємодії (єдності) інтересів дуже складно, але можливо. Наприклад, у сфері виробництва підприємці та наймані працівники виступають як протилежні сторони економічних відносин (перші зацікавлені в економії заробітної плати, другі - в збільшенні її). Однак вони мають спільний інтерес щодо ефективної роботи цього підприємства (збуту продукції, отримання більшого прибутку), адже від кінцевого результату функціонування підприємства залежать як прибутки підприємців, так і соціальні вигоди працюючих (збереження місця роботи, надбавки і премії до зарплати тощо).

Механізм узгодження інтересів у суспільстві визначається передусім сутністю існуючої економічної системи.

Державна економічна і соціальна політика має ґрунтуватися на таких критеріях:

за різних умов суспільного розвитку відбувається зміна інтересів, тому, щоб не гальмувався соціально-економічний розвиток, потрібно своєчасно фіксувати ці зміни інтересів і домагатися якомога повнішої узгодженості їх;

оптимальне співвідношення різних засобів впливу на людей, зокрема

неекономічного або економічного примусу, застосування моральних та соціальних чинників активізації трудової діяльності.

В Україні система інтересів надзвичайно різноманітна. Вивчення та аналіз їх мають посісти чільне місце в економічних дослідженнях. Проте головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого соціально-економічного поступу суспільства.