Ганноверська династія
Значну частину XVIII століття і більш третини XIX століття престол в Англії займали монархи Ганноверської династії (1714-1837). Почалася вона з Георга-Людвіга (1660-1727) - сина Софії, мати якої, Єлизавета, була дочкою Якова I. Згідно з актом про престолонаслідування 1701 року протестантка Софії (внучці Якова I) потрібно було вступити на трон після смерті Анни, але вона не дожила двох місяців до смерті королеви (чоловік Софії, Ернст-Август, помер у 1698 році). Таким чином, 54-річний німець Георг-Людвіг опинився на англійському троні, ставши в 1714 році королем Георгом I. При Ганновера Англія брала участь у шести великих війнах, головним чином проти Франції. Втрата нею 13 колоній (а також Флориди) в Північній Америці, котрі домоглися незалежності до 1783 року, була компенсована розширенням англійських володінь в Індії, захопленням голландських колоній в Південній Африці і визнанням Францією англійського суверенітету над Канадою з Паризького миру 1763 року. Промисловий переворот набирав силу - його живили доходи від заморської торгівлі. На авансцену виходили підприємці-заводчики.
Відмінною рисою цієї династії була їхня готовність надати ведення державних справ міністрам, а самим марнувати життя на відпускалися парламентом субсидії. Теккерей в нарисі про Георгія вважав байдужість ганноверців, особливо перших двох, до політики позитивним явищем для Англії, оскільки правлячі діячі мали свободою рук у проведенні бажаного курсу. Георг I не знав англійської мови і не намагався їм опанувати. Взагалі Англія йому була не до душі. Урядові папери він часто підписував, не знайомлячись з їх змістом, що цілком влаштовувало його міністрів-вігів. Характерне для першої половини XVII століття засилля в парламенті, в міністерських кабінетах вігів підходило до кінця. Через свою неоднорідності ця партія розпадалася на ворогуючі фракції. Торі з їх базою в сільському суспільстві і духовенство теж змінювалися внаслідок припливу в їх ряди нових капіталістичних власників. Верх брали торі. Протягом XVIII-XIX століть йде бурхливий розвиток промисловості, з'являється робочий клас. З'являється нова робоча партія (лейбористська), яка суттєво змінила склад парламенту. Старого англійського селянства вже не існувало. Сільська громада зникла. Нужда гнала безземельних селян у міста. Вступив на престол 44-річний Георг II не поступався батькові за частиною пропалювання життя. Нація не дуже тужила, коли в 1760 році Георг II помер. Георг III, втративши 13-річним підлітком батька - старшого сина Георга II, Фредеріка, який загинув через безглузду травми на тенісному корті, з ранніх років перебував під жорсткою опікою діда (Георга II), що здійснюється вихователями-вігами. Юний Георг пам'ятав, що його батько (Фрідерік) симпатизував торі. Вступив на трон у віці 22 років, Георг III пішов проти вігів. Георг III був дуже властолюбний. Щоб забезпечити собі підтримку в парламенті, він підкуповував «потрібних людей», з яких виникла так звана «партія друзів короля». Самим серйозним випробуванням для Георга III стали не увінчалися успіхом спроби придушення заколотів в заокеанських колоніях.
Георг IV і наследовавший за ним престол третій син Георга III, Вільгельм IV, не залишили відчутного сліду в історії країни. Георгі-Ганновер, поглинені своїми особистими справами, не могли, та й не намагалися грати якусь роль в історії країни.