5.2. Екологічний туризм

Визначення екологічного туризму. Туризм – один з найекологічних природокористувачів. Роль туризму в екологізації суспільного життя збільшується. При цьому необхідно розрізняти поняття «екологічність туризму» та «екологічний туризм».

Екологічність або неекологічність туризму визначається мірою та характером впливу індустрії туризму на навколишнє середовищу (атмосферу, водні ресурси, ґрунти, флору та фауну). Екологічність туризму – це конкретні функції для захисту та відновлення довкілля, неекологічність – негативний вплив на навколишнє середовище усіх видів туризму. Слід зауважити, що нема таких видів туризму, що не приносили б шкоди природі. При цьому люди все частіше починають задумуватись про екологічні наслідки мандрівок.

Існує чимало визначень екологічного, або екотуризму, кожне з яких виявляє ті чи інші важливі аспекти. В сукупності вони досить повно описують різноманіття та еволюцію уявлень про мету та завдання нової туристичної галузі.

Одним із найбільш визнаних визначень поняття «екотуризм» є визначення Міжнародного союзу охорони природи (МСОП): екотуризм – це мандрівка з відповідальністю перед довкіллям в межах відносно непорушених природних територій з метою вивчення та насолодження природою та культурними цінностями, що сприяють охороні природи, виявляють м’який вплив на довкілля, забезпечують активну соціально-економічну участь місцевих жителів та отримання ними переваг від цієї діяльності.

Найбільш близьким по суті визначенням, що відображає зміст екологічної туристичної діяльності, є визначення, запропоноване авторитетним російським спеціалістом Т. К. Сергієвою. Під екологічним туризмом вона розуміє відвідування унікальних природних територій, майже непорушених господарською діяльністю, що зберегли традиційний спосіб життєдіяльності місцевого населення; підвищення рівня екологічної культури усіх учасників туристичного процесу та підвищення життєвого рівня місцевого населення, дотримання природоохоронних норм та технологій при реалізації екологічних турів і програм [89].

Принципи та мета екотуризму.

Основні принципи екологічної туристичної діяльності наступні:

- стимулювання та задоволення бажань спілкування з природою шляхом цільових мандрівок в недоторкані або мало видозмінені природні території;

- попередження негативного впливу на природу та культуру та переконання туроператорів та туристів сприяти охороні природи та соціально-економічному розвитку території;

- поєднання відпочинку, розваг та екологічної освіти мандрівників;

- принесення вигоди місцевому населенню і не суперечення його інтересам та соціально-економічному розвитку;

- стати складовою частиною індустрії туризму.

Основним завданням екотуризму є екологічна освіта, підвищення культури взаємовідносин людини з природою, формування етичних норм поведінки в природному середовищі, виховання почуття великої відповідальності за долю природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних та фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах звичного природного середовища.

У сферу екотуризму часто включають поїздки, пов’язані з задоволенням любительських, професійних та наукових інтересів, з навчанням і освітою. До нього можуть бути приєднані такі види туризму, як релігійний, етнічний та лікувально-оздоровчий. Отже, об’єктами екологічного туризму можуть бути як природні, так і історико-культурні пам’ятки, природоохоронні території, місця компактного проживання етнічних груп населення, що зберегли власні звичаї та традиції, тим самим зацікавлюючи рекреантів з інших регіонів та країн.

Функції екотуризму:

Виділяють наступні функції екотуризму:

- збагачення туристів життєво важливими екологічними знаннями;

- емоційне оздоровлення, позбавлення від "міського" стресу;

- соціалізація світогляду туристів шляхом формування їхньої екологічної культури;

- формування толерантного відношення до незнайомих культур та етносів, до їхнього способу життя та традицій, адаптованих до середовища проживання;

- створення нових робочих місць для місцевого населення;

- стимулювання традиційних форм природокористування, виробництва екологічно чистих продуктів харчування;

- ріст інвестицій які в інфраструктуру та сервіс, так і в охорону природи;

- ріст благоустрою місцевого населення та розвиток спеціальної освіти, скерованої на набуття туристичних та природоохоронних професій.

Проведені визначення, принципи та функції екотуризму показують, що доцільно розрізняти два трактування екотуризму – вузьке ( класичне) та широке. Цікавим є те, що вузьке трактування екотуризму господарює в країнах, що володіють значними територіями : Канаді, США, Австралії. Таке трактування підтримують і розвивають, перш за все, представники "зеленого" руху. Широкого трактування дотримуються експерти з туризму та його дослідники із країн Західної Європи, що володіють вельми обмеженими ресурсами "дикої природи".

Види та типи екотуризму.

Все різноманіття видів екотуризму доцільно поділити на 2 основні види:

1) екотуризм в межах природоохоронних територій та акваторій – розробка та проведення таких турів є класичним напрямком в екотуризмі, а відповідні тури відносяться до екотурів у вузькому значенні даного терміну, їх можна віднести до «австрійської» моделі екотуризму;

2) екотуризм поза межами природоохоронних територій (акваторій) - до цього типу турів віднесять дуже широкий спектр видів екологічно орієнтованого туризму, починаючи від агротуризму і закінчуючи круїзом на комфортабельному лайнері. Цю групу екотурів ідентифікують з "німецькою" або "західноєвропейською" моделлю.

Виділяють три основних типи екотуризму:

1) класичний природний, головним об’єктом якого є дика природа, що практично не відчула антропогенного впливу;

2) рекреаційний, головним об’єктом якого є території, видозмінені людиною, проте відносно екологічно прийнятні для рекреації та туризму;

3) соціально-культурний, суть якого полягає у знайомстві та вивченні, проте без будь-якого втручання, культури, звичаїв, способу життя, вірувань, особливостей взаємодії з довколишнім середовищем різних народів, що заселяють ту чи іншу територію.

В англомовних країнах екотуризм умовно поділяють на науковий, пізнавальний та рекреаційний. До наукового екотуризму відносять експедиції вчених, літні польові практики студентів, інші мандрівки, що вимагають збору наукової інформації про відвідуваний регіон. Пізнавальний екотуризм – це екотуризм в класичному розумінні. Його різновидами можна вважати тури за спостереженням птахів, китів або екзотичних метеликів; ботанічні екскурсії; археологічні, етнографічні та палеонтологічні мандрівки; екосафарі, тури для пошановувачів відео- та фотозйомки.

Основною метою рекреаційного екотуризму є відпочинок на природі, що може бути активним (пішохідні, лижні, кінні походи, альпінізм, спелеотуризм, різні види гірських та водних мандрівок) та пасивним (відпочинок в наметових містечках, пікніки, близькі прогулянки, рибальство, збір плодів на природі).

Тенденції розвитку екотуризму.

В цілому для розвитку екотуризму за останні роки характерні декілька тенденцій. З одного боку, екотуризм стає все більш різноманітним, постійно виникають нові види, з другого – зростає його інтеграція з іншими галузями туристичної індустрії.

Прихильники класичного природоохоронного екотуризму в його вузькому трактуванні, стурбовані зростаючим негативним впливом значних потоків екотуристів, закликають до виходу екотуризму за межі природоохоронних територій.

В масових видах курортного або екскурсійного туризму з’являються елементи екологічного туризму, наприклад, короткотермінові відвідування національних парків та інших природних територій. Всі ці тенденції, безумовно, призводять до деякого «розмиву» меж екотуристичної діяльності.

Екологічний туризм впливає за останні роки і на жорсткі форми туризму. Тепер багато туристів під час відпустки охоче поєднують двотижневі «пляжні» програми з короткими суто екологічними екскурсіями. Вони, хоча і надають перевагу вельми комфортабельному відпочинку, проте в екологічно сприятливих умовах, стимулюючи власників готелів та владу курортів турбуватися про охорону довкілля, втілювати в індустрію туризму екологічні технології.

В Україні екологічний туризм успішно розвивається поки що в межах окремих природних територій, до яких відносяться, в першу чергу, заповідники та національні парки. В окремих національних парках екологічний туризм став одним з основних напрямів їхньої діяльності, приносячи при цьому певний прибуток в місцевий бюджет. Цей процес призвів до того, що особливі природоохоронні території стали однією із організаційних форм охорони природних та культурних ландшафтів України. Проте такі форми діяльності здебільшого характерні для окремих природоохоронних територій «старожилів» даної діяльності, як Карпатський та Шацький національні парки, що функціонують понад 15 років та вдало поєднують наукові, природоохоронні та рекреаційно-туристичні види діяльності. Виходячи з рішень різних конференцій та наукових досліджень з питань розвитку системи екотуризму можна зробити припущення, що унікальний розвиток системи екотуризму України стримується наступними чинниками:

- відсутністю соціально-політичних та економічних умов, сприятливих для інвестицій у розвиток екотуризму;

- неспроможністю вітчизняних національних парків;

- відсутністю детальної інформації (включаючи спеціалізовану) про рекреаційні території в межах природоохоронних об’єктів;

- відсутністю туристичного продукту в рамках екотуризму, що відповідає зразкам міжнародного туристичного ринку;

- відсутністю у штатних працівників відповідних структурних підрозділів адміністрацій національних парків та інших природоохоронних територій достатнього досвіду та знань щодо організації екотуризму, зокрема, в питаннях маркетингу;

- відсутністю єдиних цивілізованих стандартів формування цін на послуги;

- недооцінюванням участі місцевого населення у розвитку екотуризму.