Тексти до теми

«Середньовічна художня культура Західної Європи».

1. Мистецтво Західної Європи раннього середньовіччя.

2. Романська художня культура західноєвропейського середньовіччя.

3. Готичний період розвитку західноєвропейської середньовічної культури.

1. Мистецтво Західної Європи раннього середньовіччя.

Перш ніж мистецтво західноєвропейського Середньовіччя прийняло самобутню і яскраву форму, воно повинне бу-ло пройти через необхідний етап становлення нових ідеалів і принципів. Головну роль в цьому процесі грало християн-ство. Саме церква створила духовні передумови для сумісного існування римлян і варварів, тим самим згуртувавши се-редньовічне суспільство.

Від античності середньовічне мистецтво запозичувало деякі художні форми і ремісничі навики. Так, прийоми будів- ництва храмів, створення мозаїк, фресок і книжкової мініатюри беруть свій початок в стародавньому світі. Проте ви-користання цього досвіду в мистецтві раннього Середньовіччя було можливе лише в тих областях, які раніше були римськими провінціями, на решті територій довгий час панували традиції варварів.

Племена варварів постійно переміщалися з місця на місце, через це їх мистецтво того часу представлене не архітек-турними пам’ятниками, а, в основному, зброєю, ювелірними виробами і різним господарський­побутовим начинням, знайденими в давніх похованнях. Варварські майстри віддавали перевагу яскравим фарбам і дорогим матеріалам – сріб-лу, золоту, коштовним каменям.

У V–VIII ст. на території колишньої Західної Римської імперії виникли держави німецьких племен: остготів (піз-ніше – лангобардів) в Італії, вестготів в Іспанії, франків в Галії (сучасній Німеччині і Франції), англосаксів в Британії. В цей же час варварські народи навернулися в християнство, що знайшло найбезпосередніше віддзеркалення в мистецтві: почали зводитися християнські храми, в яких з’явилися зображення святих і християнська символіка. Храми будували за зразком римських базилік, складаючи їх з масивних каменів; для перекриттів використовували дерево; колони в біль-шості випадків запозичували безпосередньо з античних споруд.

Варварські держави безперервно ворогували один з одним. В умовах постійної небезпеки головним достоїнством житлових споруд вважалася їх захищеність – в результаті з’явилися надійні і добре укріплені споруди – замки. Замки зводили на піднесених місцях і оточували високими насипами та глибокими ровами.

Мистецтво Меровінгів. У V ст. цілий ряд областей північної і центральної Франції були об’єднані державою Ме-ровінгів. Династія Меровінгів проіснувала до VIII ст. Мистецтво Меровінгів спиралося на традиції пізньоантичного мистецтва і мистецтва варварських народів. Архітектура Меровінгів до певної міри відобразила занепад будівельної техніки, викликаний крахом античного світу, і в той же час підготувала грунт для розквіту дороманскої архітектури в період «Каролінгського відродження». Для епохи Меровінгів були типовими баптистерії (хрещальні), підземні церкви-­крипти (каплиці під храмом – місце для почесних поховань, наприклад, Сен-­Лоран в Греноблі, VIII ст.) і церкви базилі-кального типу. Часто в спорудах використовувалися античні мармурові колони.

У декоративно-­прикладному мистецтві пізньоантичні мотиви поєднувалися з рисами «звіриного стилю»; особливо поширені були плоскорельєфні різьблення по каменю (саркофаги), рельєфи з обпаленої глини для прикраси церков, ви-готовлення церковного начиння і зброї, прикрашених золотими і срібними вставками і коштовними каменями. У книж-ковій мініатюрі головна увага зверталася на прикрашення ініціалів і фронтисписів, в декорі рукописів використовува-лися орнаменти, в яких зустрічаються ранньохристиянські мотиви у вигляді вінків, хрестів, фігурок ангелів і птахів на-вколо райських дерев.

У Англії, Ірландії і Скандинавії, куди майже не дійшла римська цивілізація, в VII–VIII ст. все ще переважали вар-варські традиції і вірування. Північноєвропейський орнамент складався із спіралей, плетінок, вузлів, що створювали нескінченне мереживо ліній. Серед узорів виникали контури звірій і птахів, фігурки людей і демонів. За уявленнями варварів, володіючи магічними властивостями, ці узори захищали людину від нечистої сили. Такі орнаменти часто зу-стрічаються на рукоятях мечів, а також на сторінках давніх ірландських рукописів. Не півночі Європи було також роз-винене мистецтво різьблення по каменю. Написами і різними зображеннями прикрашали великі кам’яні хрести, які встановлювали, найчастіше, на перехрестях доріг. Для прикраси хрестів спочатку використовувався орнамент з вино-градних лоз, пізніше стали переважати стилізовані зображення тварин і птахів, вплетені в хитромудрі узори.

«Каролінгське відродження». У 800 р., коли папа римський Лев III поклав на франкского короля Карла Великого (768–814) «корону римських імператорів», – в Західній Європі відродилася імперія. Під владою Карла Великого опини-лася значна частина території колишньої Західної Римської імперії. При Каролінгах – так називалася династія, заснова-на дідом Карла Великого Карлом Мартеллом, – ідеалом в мистецтві була проголошена античність. Античним традиці-ям наслідували архітектори і будівельники, часто просто запозичуючи деталі із стародавніх будівель; римський живо-пис служив зразком для мініатюристів. Мистецтво тієї епохи отримало у сучасному мистецтвознавстві найменування «каролінгского відродження».

З архітектурних пам’ятників «каролінгского відродження» до наших днів дійшли небагато. Серед них – капела ім-ператорської резиденції в Ахене (788–805, Німеччина) «ворота» з надбрамним залом в Лорше (біля. 800, Німеччина) та ін. Ахенськая капела і надбрамна споруда в Лорше – нетрадиційні споруди раннього середньовіччя. За літературними джерелами відомо також про інтенсивне будівництво обширних монастирських комплексів, фортець, базилікальних церков і резиденцій – «пфальців».

Храми і палаци прикрашалися багатоколірними мозаїками, а також фресками, зміст яких з часом ставав все більш різноманітним. Церква св. Іоанна Хрестителя (біля. 800) в Мюнстері (Швейцарія), де знаходяться найдавніші з відомих каролінгських фресок, була розписана на сюжети із Старого і Нового завітів. Саме у цій церкві вперше з’явилося зобра-ження Страшного Суду, що згодом стало однією з характерних рис середньовічного мистецтва. На фресках пропорції фігур витримані в античних традиціях, з іншого боку, тут немає тієї врівноваженості, яка властива античному мистецт-ву: жести персонажів різкі, широкі складки їх одіянь розвіваються, ніби підхоплені вихором. Є свідоцтва, що в епоху Каролінгів розвивався також світський живопис, проте пам’ятники цього роду до наших днів не дійшли.

В епоху Каролінгів розквіту досягло мистецтво книжкової мініатюри. У 781–789 рр. за замовленням Карла Велико-го в палацовій книгописной майстерні в Ахені було створене так зване Євангеліє Годескалька, назване так по імені ху-дожника. Серед інших ілюстрацій в книзі є зображення, що оповідають про візит Карла Великого до Риму на пасху в 781 р., а також про хрещення його сина Піпіна папою Адріаном I. У книзі антична стилістика поєднується з середньо-вічною символікою і орнаментикою. Через декілька десятиліть традиції ахенскої мініатюри стали відомі в Турі, Реймсі (сучасна Франція) й інших містах. У зображеннях антична величавість поступово поступається місцем простим людсь-ким відчуттям.

Одним з відомих творів «каролінгського відродження» є Утрехтський Псалтир (IX ст.), що зберігається нині в уні-верситеті міста Утрехта (Нідерланди). У книзі сто шістдесят п’ять малюнків, кожний з яких відповідає певному псалму. Стиль Утрехтского Псалтиря справив великий вплив на інші види середньовічного мистецтва. Подібні зображення ста-ли з’являтися на книжкових окладах, виконаних із слонової кістки і золота, а також на невеликих вівтарях храмів.

З середини IX ст. набули популярності ілюстровані рукописи, створені в монастирі св. Мартіна в Турі. У так званій біблії Карла II Лисого (846–851) зображена урочиста сцена піднесення книги цьому государеві: процесія ченців в ото-ченні багатих одягнених придворних, духівництво і варта постають перед імператором. Ця мініатюра – одне з найрані-ших зображень реальної події в західноєвропейському середньовічному мистецтві. У 843 р. імперія Каролінгів розпала-ся. Всю другу половину IX ст. на території колишньої імперії не припинялися міжусобні війни, що привело до значного занепаду культури.