Тема 7. Іслам.

1.Походження ісламу.

2.Віровчення ісламу.

3.Течії в ісламі.

№1.

Іслам - наймолодша з сучасних світових релігій, це третя й остання з розвинутих монотеїстичних релігій. Біля 1 млрд. її адептів проживають переважно в Північній Африці, Південно-Західній, Південній та Південно-Східній Азії. Арабомовні народи майже всі сповідують іслам, тюркомовні та іраномовні - в переважній більшості. Багато мусульман є в Індії, майже все населення Індонезії дотримується ісламу.

Іслам виникає в Аравії в VII ст. Про його походження відомо набагато більше, ніж про буддизм чи християнство, бо ця релігія виникає тоді, коли вже склалася письмова історична традиція. На ті часи Аравійський півострів заселяли племена, основним заняттям яких було скотарство. В цей час через Західну Аравію проходив караванний шлях, а торгівельні зв'язки сприяли спілкуванню з іншими народами і релігіями. Серед арабів з'являються ханіфи - проповідники ідей монотеїзму. Найбільш впливовим арабським племенем були курейшити, саме їм належала Кааба (араб. куб) - чорний камінь метеоритного походження, найдавніша загально-арабська святиня, що знаходилася у Мецці. Навколо Кааби розміщували племінних богів, тому вона вважалася центром релігійного культу для багатьох арабських племен.

Засновником ісламу був пророк Мухаммед (570-632), араб-курейшит, що жив у місті Мецці. Вважається, нібито він отримав від Бога одкровення, що його записано в святій книзі Коран, й передав його людям. Мухаммед народився 570 р. й виголошував своє вчення в 610 р. спочатку в Мецці, де в нього, виявилося багато впливових ворогів, а потім подався до Медини у 622 р. (ера хіджри), де, спираючись на своїх послідовників, підкорив собі Мекку у 630 р., а потім під знаменами нової релігії й більшість Аравії.

Причини успіху проповіді. В VI ст. розпочалася криза караванної торгівлі, тому що Іран перекрив південний караванний шлях. Кочовики стали переходити до землеробства, стала відчуватися потреба в об'єднанні. Виникає рух за злиття племінних культів, за вшановування єдиного бога Аллаха; тим більше, що євреї й християни вже подавали приклад монотеїзму. Тому проповідь Мухаммеда відповідала суспільній потребі.

Проповідь Мухаммеда. Мухаммед виступив із проповіддю ідей монотеїзму. Він з великою повагою відгукувався про "людей писання", як він називав іудеїв і християн. Різниця між окремими формами монотеїзму йому здавалася несуттєвою. Бог є єдиним для всіх людей, а доля самої людини визначена Богом ще до її народження, тож її не можна змінити, залишається лише коритися волі Аллаха. Тому Мухаммед проголошувану ним релігію назвав іслам (араб. - покірність, муслім - покірний). Проповідь Мухаммеда спочатку зустріли вороже, особливо багаті курейшити (курейш - плем'я, що жило в Мецці), які не хотіли собі ідеологічного суперника. Ідея єдиного бога Аллаха (від араб. "аль-Ілах" — бог, єдиний) суперечила звичним язичницьким культам. Життям Мухаммеда та його прибічникам стала загрожувати небезпека з боку впливових мекканців. Тому Мухаммед разом з першими мусульманами втікають у сусіднє місто Ясріб (зараз Медина, від "мадинат ан-набі" - місто пророка). Це відбулося у 622 році, мусульмани всього світу ведуть літочислення від хіджри - дати втечі Мухаммеда з Мекки до Медини.

У війні Мекки з Мединою військо мусульман перемогло. Зі своїм військом Мухаммед у 630 р. захопив Мекку. Арабські племена одне за одним переходили у нову релігію, нарешті й курейшити теж прийняли іслам. Почалося швидке поширення нової релігії серед арабських племен. У 630 році Мухаммед урочисто в'їхав до Мекки, після чого Мекка стає центром ісламу. Мухаммед помер у 632 р.

Та після його смерті починається формування мусульманської теократичної держави - Арабського Халіфату. Завойовницькі війни арабських халіфів не обмежилися територією Аравії. Вже у VII-VIII ст. араби підкорили народи Середнього та Близького Сходу, частину Індії, Середньої Азії, а з тим розпочалася ісламізація підкорених народів.

№2.

В чому ж полягає основний зміст віровчення ісламу? Основними догматами цієї релігії є такі:

Віра в Аллаха. Аллах є єдиним Богом.

Віра в ангелів і демонів - безтілесних істот, що виконують волю Аллаха. Кожний мусульманин за життя має двох ангелів, які фіксують його добрі й злі справи і визначають його долю у потойбічному житті.

Віра у святість Корану. Він вважається словом Бога, яке Аллах передавав Мухаммеду під час видінь протягом 22 років. Коран вважається існуючим предвічно, тобто створеним Аллахом ще до творіння світу і людини.

Віра в пророків і пророцьку роль Мухаммеда. Всього Іслам визнає дванадцять пророків, але Мухаммед — останній пророк Аллаха, що провістив слово Аллаха.

Віра в рай та пекло. Рай, згідно з мусульманськими уявленнями, - місце, де у достатку їжі, прохолодної води, різних життєвих насолод, а у пеклі -катування й муки.

Віра у божественне приречення - у те, що не може бути нічого, що не залежить від волі Аллаха.

Віра у безсмертя душі, що покидає тіло у момент смерті, у воскресіння з мертвих у день Страшного суду.

Основні принципи ісламу. Іслам спирається на п'ять основних принципів - "стовпів віри", що вказують основні обов'язки мусульман:

• визнання того, що Аллах - єдиний Бог. Мусульмани виголошують шахаду ("Немає Бога, окрім Аллаха, а Мухаммед - пророк його) вголос, вона визнається мусульманським символом віри;

• щоденна п'ятиразова молитва - намаз. Перед намазом мусульманин повинен зробити ритуальне омовіння. П'ятниця (яум-джума) вважається днем колективної молитви у мечетях, вона супроводжується проповіддю;

• дотримання посту (перс, ураза) у місяць рамазан. Під час рамазану мусульманин у денний час ні їсти, ні пити, ні палити не вдихати ніяких пахощів, не купатися. Але немовлята, хворі та дуже старі люди звільняються від посту;

- закят - обов'язковий податок у 1/40 частину щорічного прибутку. Сплачування закяту передбачено у Корані;

- хадж — паломництво до Мекки та Медини, що відбувається у 12-й місяць мусульманського календарю. Той, хто відбув хадж, отримує звання хаджі. Під час хаджу прочани відвідують Мекку, Каабу, вклоняються головній святині ісламу - гробниці Мухаммеда у Медині.

До приписів ісламу відносять також газават (або джихад) - святу війну з невірними (не мусульманами). У Корані про це говориться: протягом восьми місяців на рік (чотири місяці вважаються забороненими) належить воювати з невірними (різні тлумачення цього терміну: від боротьби за власну віру до боротьби з немусульманами).

Мусульманські свята. Ураза-байрам - свято закінчення урази, справляється у перший день наступного за рамазаном місяця шавалля. За три дні цього свята віруючі звітуються за минулий піст, відбувають покарання за його порушення і сплачують фітр-садаку.

Свято курбан-байрам (жертвоприношення) відбувається через 70 днів після закінчення урази. Центральним ритуалом є принесення у жертву домашньої тварини (барана чи верблюда). Вважається, що заколоті віруючим під час курбан-байрама тварини й перевезуть людину до раю.

Свято мірадж присвячено переказу про прогулянку Мухаммеда до Єрусалиму, яку він здійснив на фантастичній істоті Бураці. Тут він нібито говорив з Аллахом.

Маулюд - день народження пророка. Вважається, що Мухаммед народився у понеділок.

Сунет - ритуальне обрізування. Саме за цією ознакою мусульмани відособлюються від невірних.

Релігійна література ісламу. Поява Корану. Основні положення ісламу викладені у головній святій книзі мусульман - Корані (араб, куран - читання). Сам Мухаммед був людиною неписьменною, після його смерті у 632 році смерті залишилися записи його висловлювань, зафіксовані його послідовниками, за якими й було під час правління третього халіфа Османа зроблено єдину збірку святих текстів - Коран. Згідно з переказом, текст Корану був повідомлений пророку самим Аллахом через посередництво архангела Джебраїла (біблійний Гавриїл, що вважається посередником між Богом та людьми). Мусульмани вважають, що Аллах ще раніше давав ці тексти людям через своїх пророків - Мойсея та Ісу (Ісуса), тому багато текстів Біблії і Корана співпадають за своїми сюжетами. Але християни та іудеї спотворили заповіді Аллаха, лише Мухаммед зумів передати їх у істинному вигляді. Арабська мова, якою записаний Коран, вважається мовою Аллаха, тож не визнаються адекватними його переклади. Читання Корану вголос - головний обряд у мусульман, тому для мусульманина бажано знати арабську азбуку. Арабська мова стала мовою культури всього мусульманського Середньовіччя, в кінці І тисячоліття склалися великі наукові центри у Медині, Дамаску, Багдаді, мусульманська наука зберігала свій високий рівень аж до XVII сторіччя.

Повний текст Корану був зібраний після смерті Мухаммеда, Канонічним у мусульман вважається текст Корану, що його було зібрано під час правління халіфа Османа на прикінці VII ст. Коран поділено на 114 глав (сур), що розташовані за принципом зменшення тексту (за винятком першої сури - фатіхи), без уваги до їх хронологічної послідовності. Сури складаються із аятів — віршів за принципом зменшення їхньої довжини. Коран складається із есхатологічних проповідей, приписів, що регулюють майнові, правові, сімейні відносини, побутові правила й повчання, запозичені з іудейської й християнської міфології, давнього арабського фольклору.

Святий переказ у мусульман. Друга книга релігійних текстів - це Сунна, що складається з хадисів (оповідань) про життя, чудеса та повчання Мухаммеда

Важливе значення у ісламі надається ідеї абсолютного визначення долі людини Аллахом: він наперед, ще до народження визначив одних до праведного життя й майбутнього райського блаженства й інших - до грішного життя й мук після смерті.

Мусульманське право. Норми правові та сімейно-побутові спираються на шаріат (араб, шариа - праведний шлях)- кодекс середньовічного мусульманського права, норм моралі, культурних приписів, що регулюють все громадське і особисте життя мусульманина. Всі дії і вчинки людини поділяються на п'ять категорій: 1) обов'язкові дії; 2) бажані дії; 3) добровільні дії; 4) небажані дії; 5) суворо заборонені дії. Шаріат вимагає від жінки коритися чоловікові, носити спеціальний одяг, дотримуватися принципу самітництва. Торгівельний прибуток вважається законним, лихварство ж засуджується.

№3.

Наступники Мухаммеда - халіфи Абу-Бекр, Омар, Осман, за короткий час підкорили багато країн Середземномор'я та Передньої Азії. Податки в завойованих країнах зменшували для тих з місцевого населення, хто приймав іслам. Це спряло тому, що іслам, який поширився як національна релігія, став перетворюватися на світову. Вже в VІІст. іслам став пануючою релігією в кранах халіфату - від Іспанії до Середньої Азії й Індії. З ІХ ст. іслам розповсюджується серед народів Причорномор'я, Північного Кавказу й Західного Сибіру.

Хоч іслам й об'єднував людей на основі спільності релігії, але національні суперечки в країнах ісламу не зникли. Це привело до виникнення всередині ісламу окремих течій та сект.

Найбільший розкол був викликаний появою шиїзму ("шиа" -партія, секта). Це сталося в результаті боротьби за престол халіфату. Вважається, що в шиїтському русі проявилося невдоволення й боротьба персів проти арабів-завойовників в Ірані. Але почалося все з внутрішньої боротьби серед арабів - з боротьби за владу серед наступників Мухаммеда, що набула форми суперечки про успадкування влади у халіфаті. Ті, що оточували четвертого халіфа Алі – зятя й племінника Мухаммеда, не визнавали законності інших халіфів, тому що вони не були з роду Мухаммеда. Алі було вбито, але його послідовники закріпилися в Ірані, там шиїзм широко розповсюдився як протест проти влади арабського халіфату. За шиїтськими переказами, Алі та його сини Хасан та Хусейн вмерли як мученики. В пам'ять цього шиїти щорічно відзначають траурне Свято ашура (шахсей-вахсей): віруючі наносять собі рани холодною зброєю, щоб пережити такі ж муки, що й Алі з синами. Згідно з вченням шиїтських богословів, у цей день було вбито сина халіфа Алі імама Хусейна.

Головна відмінність шиїзму - віра в те, що законними спадкоємцями Мухаммеда - імамами - можуть бути тільки нащадки Мухаммеда, а обрані халіфи є незаконними. Тому шиїти відкидають Сунну, вважають її неповною, що з неї нібито викинуто оповіді про Алі. Серед частини шиїтів виникло уявлення про одинадцять імамів - нащадків Алі й дванадцятого невидимого -Мухаммеда Махді, що повинен колись об'явитися як спаситель. В Ірані з ХVІ ст. шиїзм став державною релігією, в інших країнах він існує у вигляді сект (ісмаїліти, кармати, асасини, друзи). Місцями поклоніння, крім Мекки, у шиїтів є Неджеф, Кербела (Ірак), Кум і Мешхед (Іран). Найавторитетніші серед мул удостоюються звання аятоли ("божественне знамення").

Ортодоксальний іслам. Більшість мусульман (9/10 від усіх вірних) належать до сунізму. Вони визнають законність Сунни. В сунізмі спочатку не було сект, але потім у новий час виник як окреме релігійно-політичне вчення і течія ваххабізм. Всі суніти вважають, що текст Корана треба розуміти буквально, що світ ісламу повинен очолювати халіф, що халіф може бути обраний. Зараз в ісламському світі халіфа нема, останнім халіфом був турецький султан.

Характерною особливістю ісламу є те, що ця релігія регламентує всі сторони життя людей: особисте, сімейне життя мусульман, суспільне життя, політика, право, суд, культура - все підкоряється релігійним законам. Мусульманське духовенство виконує не тільки релігійні, а й світські функції. Тому в ісламі не склалося розвинутої церковної організації.

Іслам в сучасному світі. Цікаво зазначити, що в боротьбі з впливом інших релігій іслам завжди виходив переможцем. Особливо швидко іслам поширюється в Африці. Причина полягає, мабуть, в простоті вчення, доступності його народним масам, особливо у східних країнах, де панує патріальхально-феодальний побут.

Іслам зустрів XXI сторіччя як одна з найвпливовіших сучасних релігій, що посідає за числом своїх прихильників друге місце після християнства. Кількість мусульман у світі давно вже перевищує 1,2 млрд., їхні громади діють більш ніж у 120 державах. Все ще зберігається тенденція до підвищення ролі ісламу у міжнародних відносинах. Чим це пояснюється?

По-перше, іслам - молода релігія, вона виникла пізніше за інші релігійні системи й не вичерпала своїх можливостей.

По-друге, відсутність централізації у ісламі робить його гнучкою політичною системою, що дозволяє оперативно реагувати на вирішення будь-яких нових політичних проблем.

По-третє, іслам охоплює собою всі сфери життєдіяльності віруючих. Іслам визначає є не тільки віровчення, за допомогою шаріату визначаються як етичні, так і моральні відносини. Тому іслам виступає як певний образ, що визначає як світогляд, так і поведінку людини.

По-четверте, іслам має простий і доступний культ, максимально враховує нові умови. Те, що іслам не скомпрометував себе колоніальною політикою.

По-п'яте, войовничий і фанатичний характер ісламу, а також його підтримка особистості мусульманина, тому всі мусульмани, незалежно від, того у якій країни вони живуть, відчувають близькість один до одного як брати у вірі.

В сучасному світі різко зростає політична роль ісламу, окремих його організацій. Збільшується напруженість у відносинах між мусульманськими і християнськими громадами, між окремими мусульманськими громадами і навіть між окремими угрупованнями всередині окремих громад. Прикладом такого конфлікту є нинішній Ліван.

Зробимо висновки. Особливістю ісламу є послідовний монотеїзм, простота віровчення і культу. Це сприяло поширенню ісламу не тільки серед середньовічних арабів, витісненню з південного Середземномор'я традиційного спочатку для цього регіону християнства, але й поширення ісламу серед інших народів Сходу. Не маючи централізованої релігійної організації, іслам зливається з державною владою, стає образом життя мусульманина, а не тільки віровченням. Ісламу притаманне намагання забезпечити непохитність норм, що відпрацьовані віками. Навіть під тиском індустріальної цивілізації Заходу ця релігія продемонструвала вміння пристосуватися до нових умов, не тільки не ламаючи, а активно спираючись на традицію, яка у основі своїй, знову ж таки, є мусульманською.