2.Класифікація видів відчуттів

Оскільки відчуття залежать від подразників та від рецепторів, то класифікацію відчуттів здійснюють за характеристиками діючого подразника і за місцем розташування відповідного рецептора. За характером відображення та за місцем розташування рецепторів виділяють 3 основні групи відчуттів:

1. екстероцептивні відчуття – спостерігається відображення властивостей предметів і явищ оточуючого світу і рецептори знаходяться на поверхні тіла. До екстероцептивних відчуттів належать:

   • дистантні відчуття (зорові, слухові, нюхові) – відчуття, які виникають у відповідь на подразник у певній віддалі від нього;

   • контактні відчуття (смакові, дотикові) – це відчуття, які виникають при безпосередньому контакті з рецептором.

2. інтероцептивні відчуття відображають внутрішні стани організму і рецептори містяться у внутрішніх органах та тканинах. Це органічні відчуття.

3. пропріоцептивні відчуття відображають рухи та стан рівноваги тіла людини і їх рецептори містяться у м’яза та зв’язках. До них належать:

• кінестетичні (кінестезичні) відчуття, які відображають рухи тіла;

• статичні відчуття, які відображають стан рівноваги тіла.

3.Загальні особливості та закономірності відчуттів

Відчуття є реакцією на адекватні подразники, наприклад, зорові відчуття виникають при впливі на органи зору світлових хвиль. Слухові відчуття виникають при впливі на слуховий аналізатор звукових хвиль. Смакові та нюхові відчуття виникають при впливі на смаковий чи нюховий аналізатор хімічних речовин. Дотикові відчуття виникають при впливі на шкіру людини механічних подразників, проте, крім вказаної своєрідності кожного виду відчуттів виділяють і загальні особливості та закономірності всіх відчуттів. До загальних особливостей відчуттів належать:

1. якість відчуттів;

2. інтенсивність відчуттів;

3. тривалість відчуттів;

4. просторова локалізація подразника.

Якість відчуттів – це їх своєрідні особливості, які відрізняють ці відчуття від усіх інших. Наприклад, зорові відчуття розрізняють за кольором та насиченістю, слухові відчуття розрізняють за висотою звуків, їх тембром та гучністю.

Інтенсивність відчуттів є їх кількісною характеристикою і залежить від сили дії подразника та функціонального стану аналізатора, насамперед його рецептора.

Тривалість є часовою характеристикою відчуттів і залежить, насамперед від часу дії подразника, тобто від його тривалості. Відчуття виникає не одразу після початку дії подразника на рецептор, а лише через певний проміжок часу, який називають прихованим (латентним) часом. Точно так відчуття і не щезає одразу після припинення дії подразника. Така інертність відчуттів виявляється у явищі післядії. Це найкраще досліджено при аналізі зорових відчуттів, коли припиняється дія подразника на органи зору слід від такої дії залишається у вигляді послідовного образу. Послідовні образи можуть бути двох видів:

• позитивні послідовні образи мають таке ж забарвлення і світлоту як основний подразник;

• негативний послідовний образ забарвлений у кольори, які є додатковими щодо кольорів основного подразника.

На інерції зорового відчуття побудований кінематограф.

Просторова локалізація подразника. Аналіз у просторі здійснюють дистантні рецептори і це дозволяє визначити положення подразника у просторі. Контактні рецептори визначають положення подразника на основі його безпосереднього контакту з рецептором.

І. Чутливість та її вимірювання

Органи чуття можуть мати більшу або меншу чутливість щодо подразників, які вони відображають, тобто ці органи чуття більш менш точно відображають дані показники. Абсолютна чутливість певного аналізатора визначається такими величинами:

1. Нижній абсолютний поріг чутливості – це мінімальна сила подразника, яка здатна викликати ледь помітне відчуття. Показники, сила яких менше цієї порогової величини називаються підпороговими, вони не поступають до кори головного мозку. Нижній поріг відчуттів знаходиться у зворотній залежності з абсолютною чутливістю аналізатора. Це можна виразити у вигляді формули Е = , де Е – чутливість, Р – порогова величина. Ця формула означає, що чим менший нижній поріг відчуттів, тим вища абсолютна чутливість аналізатора. Вчені встановили, що дуже високу чутливість мають зоровий та слуховий аналізатори.

2. Верхній абсолютний поріг чутливості – це максимальна сила подразника, яка ще здатна викликати адекватне для даного аналізатора відчуття. Подразники, сила яких верхнього порогу відчуттів випливають лише больові відчуття.

3. Органи чуття здатні також розрізнити відмінності у подразниках, які діють на них. Мінімальна відмінність двох подразників, яка здатна викликати ледь помітну відмінність відчуттів називається порогом або диференційним порогом.

Німецький фізіолог Вебер, вивчаючи здатність людини помічати ледь помітне збільшення ваги на правій і лівій руках виявив, що поріг розділення є не абсолютною, а відносною величиною. Це означає, що співвідношення додаткового подразника до основного подразника для певного аналізатора є постійною величиною

Вебер виявив, що виникнення тактильних відчуттів і ледь помітних відмінностей між ними необхідне одне і теж співвідношення додаткового подразника до основного.

П – основний подразник, П1 – додатковий подразник. який викликає до основного подразника ледь помітну відмінність між тактильними відчуттями (ледь помітне збільшення відчуття ваги).

П	П1	П1 - П
100 г	103,3 г	3,3 г
200 г	206,6 г	6,6 г
300 г	309,9 г	9,9 г
1000 г	1033,3 г	33,3 г

П - П1 = const П - П1 = 1

П П 33

Вчені виявили, що різні аналізатори мають різний диференціальний поріг. Для зорового аналізатора порогова величина , для слухового аналізатора , для тактильного. Чим збільшується основний подразник, тим збільшується додатковий.

Німецький вчений Фехнер, спираючись на результат експериментальних досліджень Вебере встановив залежність між інтенсивністю відчуття та силою подразника у вигляді формули:

де S - інтенсивність відчуття, І – сила подразника, К і С - const

Цей закон отримав назву основного психо-фізичного закону. Іншими словами, якщо сила подразника зростає у геометричній прогресії, то інтенсивність відчуття зростає у арифметичній прогресії (Закон Вебера-Фехнера). Крім вимірювання чутливості у психології виділяють і такі закономірності відчуттів:

ІІ. Адаптація

Адаптація може існувати в трьох основних видах. Адаптація (пристосування) – це зміна чутливості аналізатора під впливом дії певного подразника.

• Адаптація у вигляді певного зникнення відчуття при тривалій дії подразника на рецептор. Коли людина заходить в кімнату з неприємним запахом, спочатку в неї виникає відповідне нюхове відчуття. При тривалому перебуванні людина в цій кімнаті перестає відчувати неприємний запах;.

• Адаптація у вигляді притуплення відчуття під впливом дії сильних подразників. Наприклад, людина при переході з напівтемної кімнати у яскраво освітлену кімнату спочатку ніби сліпне і не може розрізнити предметів, які знаходяться в цій кімнаті, потім чутливість зорового аналізатора різко знижується і людина бачить всі предмети, які розташовані в цій кімнаті. Таке явище в психології називають світловою адаптацією. Ці два види адаптації є прикладами негативної адаптації, оскільки при такій адаптації відбувається зменшення чутливості аналізатора.

• Прикладом позитивної адаптації є адаптація, яка полягає у збільшенні чутливості аналізатора під впливом дії слабких подразників. Наприклад, коли людина певний час знаходиться у темряві, вона поступово починає розрізняти певні предмети.

ІІІ. Взаємодія відчуттів:

• сенсибілізація;

• синестезія.

Взаємодія відчуттів _ це зміна чутливості одного аналізатора при впливі подразників на інші аналізатори. Наприклад, чутливість органів зору підвищується, коли на слуховий аналізатор цієї людини впливають слабкі подразники. Якщо ж на слуховий аналізатор впливають дуже сильні подразники , то це знижує чутливість органів зору.

Виявлено, що на підвищення чутливості зорового аналізатора вати певні запахи. Різкі запахи, які викликають неприємні емоції, можуть знижувати чутливість органів зору.

Сенсибілізація – це підвищення чутливості певного аналізатора під впливом взаємодії аналізаторів або під впливом вправ.

Синестезія – це виникнення відчуття адекватного одному аналізатору при дії подразника на інший аналізатор. Прикладом синестезії є наявність у певних композиторів (Римського-Корсакова, Скрябіна) «кольорового» слуху. Це означає, що людина чує звуки, які впливають на її органи слуху, а у неї виникають зорові відчуття, які є адекватними для іншого зорового аналізатора. Взаємодія аналізаторів може здійснюватись в 2 основних формах:

1. спостерігається підвищення чутливості одного аналізатора під впливом дії слабких подразників на інший аналізатор;

2. зменшення чутливості певного аналізатора під впливом дії сильних подразників на інший аналізатор.

Сенсибілізація може проявлятися або під впливом необхідності компенсації сенсорних дефектів або під впливом або під впливом вимог професійної діяльності.