4.Структура феномена «культура».
Базисні елементи культури існують у двох видах - матеріальному та духовному. Сукупність матеріальних елементів становить матеріальну культуру, а нематеріальних - духовну. Але їхнє розділення часто буває умовним, оскільки в реальному житті вони тісно взаємозалежні й взаємопов’язані.
У матеріальну культуру входять: культура праці й матеріального виробництва, культура побуту, культура топосу, тобто місця проживання (житла, будинку, села, міста), культура відносини до власного тіла, фізична культура.
Сукупність нематеріальних елементів утворює духовну сторону культурної статики: норми, правила, зразки й норми поведінки, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, знання, ідеї, звичаї, традиції, мову. Будь який об'єкт нематеріальної культури має потребу у матеріальному посередникові. Для знань, наприклад, таким посередником є книги.
Духовна культура є багатошаровим утворенням і містить у собі пізнавальну (інтелектуальну), моральну, художню, правову, педагогічну, релігійну та іншу культури.
У світовому масштабі культурну спадщину виражають так звані культурні універсалії — норми, цінності, правила, традиції, властивості, які властиві всім культурам незалежно від географічного місця, історичного часу й соціального устрою суспільства.
Культура – це досить складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти культуру за її носіями. Залежно від цього виділяють світову та національні культури.
Світова культура — це синтез кращих досягнень всіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.
Національна культура, у свою чергу, виступає синтезом культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.
Своєрідність національної культури, її неповторність й оригінальність проявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (особливості економічного устрою, ведення господарства, традиції праці й виробництва) сферах життя й діяльності.
Сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства, називається домінуючою культурою. Однак, оскільки суспільство розпадається на безліч груп (національних, демографічних, соціальних, професійних і т.д.), поступово в кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і правил поведінки. Такі малі культурні світи називаються субкультурами. Говорять про молодіжну субкультуру, субкультуру людей похилого віку, субкультурі національних меншостей, професійній субкультурі, міський, сільської й т.п.
Від домінуюча субкультура відрізняється мовою, поглядами на життя, манерами поводження. Такі розходження можуть бути виражені дуже сильно, проте субкультура не протистоїть домінуючій культурі.
Субкультура, що не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, перебуває в конфлікті з домінуючими цінностями, носить назву контркультури.
Форми культури. Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють три форми – елітарну, народну й масову культуру.
Елітарна, або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Вона включає образотворче мистецтво, класичну музику й класичну літературу. Як правило, елітарна культура випереджає рівень сприйняття її середньоосвіченою людиною. Девіз елітарної культури «Мистецтво заради мистецтва».
На відміну від елітарної народна культура створюється анонімними творцями, що не мають професійної підготовки. Народну культуру називають також аматорською, або колективною. Вона включає міфи, легенди, сказання, епос, казки, пісні, танці. За своїм виконанням елементи народної культури можуть бути індивідуальними (переказ легенди), груповими (виконання пісні, танцю), масовими (карнавальні ходи) Ще одна назва народної культури — фольклор. Він завжди локалізований, тому що пов'язаний із традиціями даної місцевості, і демократичний, оскільки в його створенні беруть участь усі бажаючі.
Масова, або загальнодоступна культура не виражає витончених смаків аристократії або духовних пошуків народу. Найбільший розмах її починається із середини XX ст., коли засоби масової інформації проникли у більшість країн. Механізм поширення масової культури прямо пов'язаний з ринком. Її продукція призначена для споживання масами. Це мистецтво для кожного, і воно зобов'язане враховувати його смаки й запити. Кожний, хто платить, може замовити свою «музику». Масова культура може бути інтернаціональною й національною. Як правило, вона має меншу художню цінність, ніж елітарна або народна. Але на відміну від елітарної масова культура має більшу аудиторію, а в порівнянні з народною − вона завжди авторська. Вона покликана задовольняти негайні запити людей, реагує на будь-яку нову подію й прагне її відобразити. Тому зразки масової культури швидко втрачають свою актуальність, виходять з моди. З творами народної й елітарної культури такого не відбувається.
Незважаючи на згадану демократичність масова культура таїть у собі реальну загрозу низведення людини-творця до рівня запрограмованого манекена, людини-гвинтика. Серійний характер її продукції має ряд специфічних ознак:
примітивізація відносин між людьми;
розважальність, кумедність, сентиментальність;
натуралістичне смакування насильства й сексу;
культ успіху, сильна особистість, бажання володіти речами;
культ посередності, умовність примітивної символіки.
Типовими героями масової культури стали суперагент Джеймс Бонд і різноманітні секс-бомби, секс-символи й т.д.
Масова культура – це теж культура, точніше частина її. І достоїнство її творів – не в тому, що вони усім зрозумілі, а в тому, що вони базуються на архетипах.(Архетип (від грец. arche – початок и typos – образ) – в аналітичній психології К.Юнга несвідома форма сприйняття фундаментальних структур буденного життя: любові, насилля, щастя, праці і т.д.) До таких архетипів відноситься несвідомий інтерес всіх людей до еротики й насильства. І цей інтерес − основа успіхів масової культури, її творів.
Катастрофічним наслідком масової культури є приведення творчої діяльності людини до елементарного акту безмовного споживання.
Висновки
Отже, культурологія як наука ґрунтується на раціональному пізнанні та інтуїтивному проникненні в інтегральне знання різних культур, яке уможливлює формування цілісного уявлення людини про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку.
Культурологічний метод передбачає осмислення культурної динаміки людства як поліфонії ціннісно-значущих смислів буття людської спільноти на відміну від історії української та зарубіжної культури як історії унікальних творінь культурного генія.
Науковий предмет культурології визначає необхідність наявності у змісті культурології не тільки гуманітарних форм людської діяльності таких як мистецтво, філософія, релігія, а також природничих знань, технологій, предметного середовища, соціально-економічних інститутів суспільства, що розглядаються із загальнокультурного погляду.