1. Виникнення науки менеджменту та напрямки еволюцiї управлiнської думки

Впродовж однiєї лекцiї можна лише стисло охарактеризувати основні етапи та досягнення у процесi розвитку науки управлiння. Тим, хто цiкавиться менеджментом має бути корисним ознайомитися з його евотоцiєю бiльш докладно, оскiльки:

1) Haвiть обмеженi вiдомостi можуть допомогги оцiнити чисельнi iдеї та пiдходи у розви­тку управшння;

2) знайомство з iсторiєю упр авлiнської думки дозволяє глибше усвiдомити cутність кате­ropiї «менеджмент».

Хоча органiзацiї як форма об'єднання людей для досягнення спiльної мети iснують не од­не тисячолiття, але до середини XIX столiття практично ніхто не замислювався над тим, як управляти нею системно. Iдея про те, що органiзацiєю можна управляти на науковiй основі по­чала формуватися саме у серединi XIX столiтrя. Причиною тому були змiни, якi внесла проми­слова революцiя у виробничий процес та середовище Функцiонування органiзацiй.

Остаточно iдея управлiння як наукової дисциплiни, професiї та галузi дослiджень сформу­валася у США. Це пояснюється такими обставинами:

1) досягнення успiхiв у бiзнесi в США визначалося компетентнiстю та здiбностями будь­якого громадянина, незалежно вiд його походження, нацiональностi, статусу тощо;

2) пiдтримка урядом США системи освiти сприяла зростанню кiлькостi тодей, здатних виконувати рiзнi ролi в бiзнесi, в тому числi й в управлiннi;

3) незначне регутовання бiзнесу з боку уряду США у Ti роки дозволяло швидко збiльшу­вати обсяги виробництва та сприяло виникненню великих компанiй, управляти якими без фор­малiзованих засобiв було неможливо.

На вiдмiну вiд iнших наук розвиток управлiнської думки не був системою знань, якi нако­пичувалися послiдовно, Навпаки, на першому етапi (до середини хх столiття) наука управлiння розвивалася одразу за кiлькома вiдносно самостійними папрямкамu або пiдходамu до управ­лiння, кожний з яких концентрував увагу на рiзних аспектах менеджменту (рис. 2.1).

Ранні теорії менеджменту

1. Класична теорія менеджменту

1.1. Школа наукового управління

1.2. Адміністративна школа управління

Інтегровані (синтетичні) підходи до управління

2. Неокласична (поведінкова)теорія менеджменту

2.1. Школа людських стосунків

2.2. Школа організаційної поведінки

2. Системний підхід

1. Глобалізація менеджменту

1Процесний підхід

Сучасні напрямки розвитку науки управління

3Ситуаційний підхід.)

2. Обєднання інтересів бізнесу, суспільства і людини i тодШIII

3. Гуманізація управління

3. Кількісна теорія менеджменту(школа науки управління)

4.посилення технократичного аспекту управління

2. Paннi Teopiї менеджменту

Видiляють три paннi пiдходи до менеджменту: класичний пiдхiд; поведiнковий пiдхiд; Ki-

лькiсний пiдхiд.

Класична теорiя (пiдхiд) менеджменту включає двi школи:

а) школу наукового управлiння;

б) адмiнiстративну школу (класичну теорiю органiзацiї).

Наукове управлiння було спрямоване на дослiдження проблем пiдвишення продуктивності працi робiтникiв (безпосереднiх виконавцiв) шляхом удосконалення операцiй ручної працi.

Засновниками школи наукового управлiння були Ф. Тейлор (<<Принципи наукового управ­лiння», 1911 р.), Френк та Лiлiан Гiлбрет, reHpi Форд, reHpi Гантт.

Концепцiю наукового управлiння сформулював Ф. Тейлор як необхiднiсть послідовної ре­алiзацiї наступних чотирьох кроків управлiння (рис. 2.2):

Аналіз робочої ситуації ' (впзначення 3-х основних елементiв):

- загальне завдання 33

- робiтники (виконавцi) Р

- менеджер М

Аналіз змісту загального завдання

- подiл загального завдання

- визначення вмінь та якостей ,

що необхідні для виконання

• Визначення необхідної кількості робітників (виконавців)

Пiдбiр робiтникiв ДJlЯ виконання окремих задач

Продовження управління

Встановлення взаємозв’язків, координація та планування діяльності всієї робочої групи

Рис. 2.2. Послiдовнiсть та змiст Кроків управлiння за концепцiсю Ф. Тейлора

1) аналiз робочої ситуації у будь-якiй робочiй ситуацiї можна видiлити три основні еле­менти - загальне завдання, робiтники-виконавцi, менеджер.

2) аналiз змiсту загального завдання: розподiл загального завдання на бiльш дрiбнi задачi; визначення якостей та навичок, необхiдних ДЛЯ їх виконання; визначення необхiної кiлькостi робiтникiв- виконавцiв;

3. niдбiр робiтнuкiв для виконання окремих задач;

4. nродовження управлiння - встановлення взаемозв'язкiв, планування, координацiя та уз­годження дiй усієї робочої групи.

Адмiпiстратuвпа школа (класична теорiя органiзацii) опрацьовувала пiдходи до удо-

. ...

сконалення управління організацією в цілому.

Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. YpBiK, Ч. Бернард) намагалися вирi­знити загальнi характеристики та закономiрностi управлiння органiзацiєю в цiлому. Метою їх дослiджень було опрацювання «унiверсальних принципiв» управлiння, дотримуючись яких органiзацiя досягатиме успiху.

Найбiльш чiтко "унiверсальнi принципи управлiння" сформулював А. Файоль (рис. 2.3.)

Принципи управлiння Aнpi Файоля

1. Розподiл загальноi роботи в органiзацiї на складовi її частини.

2. Повноваження та вiдповiдальнiсть. Цi категорії "тримають одна одну". "Де нада­ються повноваження, там виникає i вiдповiдальнiсть".

3. Дисциплiна. Дотримання досягнутих угод мiж органiзацiєю та її робiтниками.

4. Єдиноначальнiсть. Кожний робiтник в організації повинен мати одного i тiльки одного начальника.

5. Єднiсть керiвництва. Bci операцiї в органiзацiї, якi мають одну мету, повиннi ви­конуватись пiд керiвництвом одного начальника.

6. Пiдпорядкованiсть iндивiдyальних інтересів спiльним. Цiлi органiзацiї повиннi домiнувати над цiлями окремих робiтникiв або груп.

7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати дiяльнiсть, а її розмiри не повиннi опускатися нижче розумного рiвня.

8. Централiзацiя. Ступiнь концентрацil влади на вищому piBHi управлiння.

9. Iєрархiя (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальникiв вiд вищого до нижчого рiвня.

10. Порядок. "Усьому своє мiсце i все на своєму мiсцi".

11. Справедливiсть. Вiдданiсть персоналу органiзацiї повинна поеднуватися з право­суддям керiвництва органiзацiї.

12. Стабiльнiсть перебування на посадi. Органiзацiя повинна сприяти довгостроко­вим стосункам зi своїми робiтниками.

13. Iнiцiатива. "Здатнiсть самостiйно обмiрковувати та виконувати план".

14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдностi персоналу органiзацiї.

М.Вебер сформулював "концепцiю iдеальної бюрократiї (рис. 2.4).

Характеристика моделi iдеальноi бюрократії Макса Вебера

1. Високий ступiнь розподiлу працi.

2. Чiтка управлiнська iєрархiя.

3. Численнi правила, стандарти та показники оцiнки роботи.

4. Дух формальної знеособленостi (вiдсутнiсть симпатiй та переваги до окремих робiтникiв) .

5. Пiдбiр кадрiв в організації за їх дiловими та професiйними якостями.

Рис. 2.4. "Концепцiя iдеальної бюрократії М.Вебера

Поведiнкова (неокласична) теорiя (пiдхiд) менеджменту.

Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлiннi, проте надавала йому незначної уваги (оплата та стимулювання працi, встановлення формальних вiдносин мiж керiвниками та пiдлеглими тощо).

Поведiнковi Teopiї менеджменту виникли як реакцiя на недолiки класичних теорiй. То­му їх часто об'еднують загальною назвою «неокласична теорiя менеджменту». Виникненню по­ведiнкових теорiй багато в чому сприяли досягнення промислової психологiї (Х. Мюнстерберг

«Психологiя та промислова ефекти:внiсть», 1912; л. Гiлберт «Психологiя управлiння», 1914; ре­зультати Хотторнських експериментiв Елтона МеЙо).

Поведiнковi Teopil менеджменту опрацьовували Mepi Паркер Фоллет , Р. Лайкерт, Д.

MaкГperopi, Ф. Герцберг та iншi.

Поведiнковий пiдхiд до менеджменту включає в себе двi школи:

а) школа людськux вiдносuн. Представники цiєї школи дослiджували переважно про­блемu індивідуальної психологiї працівників органiзацiї. їх зусилля були зосередженi переважно на вивченнi поведiнки iндивiдуума в органiзацiї, на його мотивацiї.

б) школа органiзацiйної· поведiнкu. Її представники концентрували увагу на вивченнi типів групової поведінки, на розумiннi органiзацiї як складного соцiального органiзму, який знаходиться пiд впливом певних уявлень, звичок, конфлiктiв, культурного оточення тощо.

Кiлькiсний пiдхiд (школа науки управлiння). Теоретики цiєї школи розглядали управлiння як систему математичних моделей та процесiв.

В основу кiлькiсної школи покладено iдею про те, що управлiння є певним логiчним процесом, який можна вiдобразити за допомогою математичних символiв та залежностей. В центрi уваги цiєї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управ­лiнську проблему можна вiдобразити (передати) у виглядi основних її цiлей та взаемозв'язкiв.

Iнтереси представникiв кiлькiсноїl школи практично повнiстю пов'язанi з застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цiєї школи в теорiю управлiння - це iдея про спрощення управлiнської реальностi за допомогою математuчних моделей.

Загальним недолiком ранніх meopiй менеджменту було намагання кожної з них опрацюватu свiй єдuнuй «рецепт» пiдвuщення ефектuвностi управлiння. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розумiння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомiрнiсть управлiння.

Наприкiнцi 1961р. Гарольд Кунц опублiкував статтю, у якiй охарактеризував диверси­фiкацiю пiдходiв до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорiй менеджмен­ту». Biн зробив висновок, що диверсифiкацiя теорiй управлiння є наслiдком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорiю менеджменту. Поведiнковий та кi­лькiсний пiдходи не еквiвалентнi усьому полю менеджменту. Це скорiше iнструменти, якi має використовувати менеджер.

На перший погляд бiльшiсть теорiй менеджменту здаються i суперечливими, оскiльки їх автори науковцi i практики, опрацьовували свої схеми незалежно один вiд одного, в рiзних контекстах, переслідували різні цілі.

Спробу знайти взаемозв'язки рiзних теорiй i моделей менеджменту, з'ясувати супереч­ливiсть цiнностей таких теорiй зробив Роберт Kyiнн, автор моделi "Конкуруючих цінностей".

Р. Kyiнн та його колеги (1996 р.) стверджують, що основні моделi збiльшують нашi знання про менеджмент, проте жодна з них сама собою не є достатньою. Допомагаючи нам сфокусувати погляд на окремих аспектах феномена управлiння, вони затiняють (вiдволiкають нашу увагу) iншi, не менш значущi його характеристики. Рiзнi пiдходи не стiльки взаємови­ключають, скiльки доповнюють один одного i є однаково суттєвими елементами бiльшого цiло­го.

Графiчна iнтерпретацiя моделi "конкуруючих цiнностей" Р. Kyiннa наведена на рис.

Структуру моделi "конкуруючих цiнностей" формують двi oci координат, кожна з яких характеризуе рiзнi точки зору не проблеми менеджменту.

По вертикалі представленi елементи контролю та гнучкостi. На проблемах контролю концентрували увагу першi теоретики менеджменту (школа наукового управлiння).

Унапрямку розвитку людських ресурсів

У напрямку розширення змін