3. Дидактичні та методичні принципи організації ігрової діяльності:

Гра – школа професійного та сімейного життя, школа людських відносин. Але від звичайної школи вона відрізняється тим, що людина, навчаючись у ході гри, і не підозрює про те, що чомусь учиться. У звичайній школі неважко вказати джерело знань. Це вчитель – особа навчальна. У грі немає джерела знань, що пізнається легко, немає учнів. Процес навчання розвивається мовою дій, учаться й учать всі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Ігрове навчання ненав'язливе. Гра здебільшого добровільна й бажана...

Основними принципами організації ігрової діяльності є:

• відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

• принцип розвитку ігрової динаміки;

• принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

• принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

• принцип переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

• логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

При організації ігрової діяльності є можливість здійснювати особистісний підхід до кожного учасника завдяки розподіленню ролей.Кожний учасник приміряє на себе запропоновану роль, будує діяльність згідно зі своєю роллю, приймає рішення, намагаючись при цьому уникати можливих конфліктних ситуацій. Ця технологія передбачає колективність роботи учасників. Знання, вміння показує не окремий індивід, а вся мікрогрупа, команда, бо рішення виробляється колективно, створюється емоційний мажорний настрій учасників. Таким чином, формується культура спілкування в колективі, розвивається вміння поважати думку іншого.

Щоб у свідомо змодельованій педагогом технології ігрової діяльності були реалізовані поставлені завдання, необхідно в її організації враховувати разом з загально педагогічними принципами виховання і психолого-педагогічні положення, що висвітлюють специфіку цієї діяльності:

• врахування вікових та індивідуальних особливостей учасників ігрової діяльності;

• залучення всіх учасників до ігрової діяльності;

• створення атмосфери доброзичливості;

• демократичний стиль керівництва;

• поєднання різних технологій.

Не можна не відмітити окремо використання у грі символів, які стають умовним визначенням якого-небудь поняття, ідеї, образу. Символіка являє собою абстрактне вираження образної структури та опосередковане розкриття сутності поняття, кодування його. Символіка стимулює учасників гри до творчості, спонукаючи їх до роздумів і аналізу. Символи настільки різнопланові, багатозначні, що можуть викликати асоціацію ідей, які можливо і не були вкладені у цей символ.

Результативність гри залежить від рівня обґрунтування технологічної розробки вихователем, науково-методичної організації та кваліфікованого її проведення. У конструюванні нових ігор слід враховувати всі принципи, психологічні та педагогічні положення, умови їх ефективного використання, а логічність, послідовність і завершеність гри буде буде показником її досконалості.

4.Основні функції гри. Функція гри–її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Найважливішими функціями гри, на думку педагогів-теоретиків і вчителів-практиків, є:

1.Соціокультурне призначення гри. Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини.

2.Функція міжнаціональної комунікації. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3.Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для дитини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє заняття.

4.Комунікативна функція. Гра – діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учнями в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство – колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування дітей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємодопомоги ніякої гри між ними бути не може.

5.Діагностични функція гри. Діагностика – здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність дитини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелекту, творчості); по-друге, гра сама по собі – це особливе "поле самовираження".

6.Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні.

7.Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками.

8.Розважальна функція гри. Розвага – це потяг до цікавого, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердної радості. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Учням початкових класів характерні емоційність; рухова та пізнавальна активність; бажання фантазувати; прагнення перевірити свою силу та спритність. Саме вони часто спричиняють порушення дисципліни, недотримання правил поведінки. Кожна з перелічених характеристик знаходить своє певне відображення у грі. З одного боку, вона приносить радість, задовольняє назрілі актуальні потреби. З іншого – гра спрямована у майбутнє, бо в ній моделюються життєві ситуації, розвиваються якості особистості, вміння та навички, які стануть необхідними дитині для виконання соціальних функцій. Тому правильно організована й керована гра – дійовий спосіб формування культури поведінки молодших школярів.

Олена Дейч, аспірантка Кіровоградського педагогічного університету ім. Володимира Винниченка, досліджувала проблему впливу ігрової діяльності на виховання культури поведінки молодших школярів. В експерименті брало участь 35 учнів початкових класів. Для вивчення емоційного стану дитини в процесі гри організували гру "Допоможіть півнику", сюжетною основою послужила українська народна казка "Казка про котика та півника". Спочатку вчитель (експериментатор) обговорив з дітьми поведінку кожного з персонажів цієї казки, з’ясував порушені правила культури поведінки. Потім діти разом з казковим персонажем Котиком виконували різноманітні завдання Лисички, щоб визволити Півника.

Проведені дослідження дають можливість стверджувати, що гра та ігрова діяльність мають позитивний вплив на оптимізацію світовідчуття дитини, підвищують емоційний настрій кожного учня. Все це створює сприятливе чуттєво-емоційну основу, яка дає змогу краще вирішувати питання виховання культури поведінки молодших школярів. Великого значення набуває гра в процесі розвитку інтелектуального компонента культури поведінки молодшого школяра – оскільки змістом стає сфера стосунків між людьми у спільній діяльності. Саме такі стосунки відтворює дитина у грі, бере на себе "роль" дорослої людини і виконує певні дії в уявній ситуації, користуючись конкретними нормами поведінки. Це допомагає легше усвідомити їх. Емоційність будь-якої цікавої, правильної гри сприяє формуванню стійких знань про вимоги суспільної моралі.

У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність займає багато часу в житті молодших школярів, то це сприяє виробленню у них звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки учня та бачити недоліки.

Отож, можна виділити такі функції гри в процесі формування культури поведінки: моделююча, інформуюча, формуюча, коригуюча, стимулююча.

Моделююча – полягає в ознайомленні дітей з різноманітними видами діяльності людей та стосунками, які виникають між ними. Це сприяє підготовці дітей до майбутнього соціального розвитку.

Інформуюча – передбачає ознайомлення дітей з правилами та нормами поведінки, формування знань, понять і уявлень про етичні норми, форми та способи поведінки, про суспільно визнані моральні якості особистості.

Формуюча – в процесі гри нагромаджується досвід культурної поведінки, а після багаторазового повторення формується звичка поводитися культурно. Гра сприяє розвитку моральних якостей особистості. Значна емоційна напруга будь-якої цікавої, правильно організованої гри – запорука формування стійких знань про норми та вимоги суспільної моралі, що сприяє розвитку інтелектуального компонента культури поведінки.

Коригуюча – дає змогу виявити рівень сформованості культурної поведінки, виділити недоліки, що визначає вибір учителем тем занять, форм і прийомів роботи, а також засобів виховного впливу для кожного окремого учня.

Стимулююча функція забезпечує оптимістичний тон спілкування, позитивний емоційний настрій.