Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст. Економічний розвиток. Формування ринкових відносин

1.Економічне життя

Економіка обох частин України - Наддніпрянської і Західної - мала у другій половині XIX ст. багато спільного. Як Україна у складі Росії, так і Україна в Австро-Угорщині переживала важкий етап переходу від економічних відносин доби кріпацтва до ринкових виробничих відносин. Складнощі перехідного періоду тягарем лягали, перш за все, на українське селянство і робітництво.

Іншою суттєвою обставиною, що позначалася на житті країни була політична і економічна залежність Наддніпрянщини і Західної України від волі Центру: Петербурга, Відня, Будапешта. Економічні інтереси власне України ігнорувалися.

Але при цьому в економіці двох частин України були й істотні відмінності, пов'язані з тим, що в них реалізувалися різні типи колоніальної залежності.

Після реформи 1861 року Наддніпрянська Україна переживала добу бурхливого економічного розвитку.

Економічне становище України середини XIX ст. визначмо­ся все більш прогресуючим занепадом кріпосницьких відносин. Рух за реформу кріпосницької системи охопив усі верстви суспільства. В цих умовах самодержавство у лютому 1861 р. пішло на проведення такої реформи. Селяни одержали особисту свободу і земельні наділи. За отриману землю селяни повинні були заплатити поміщику. Оскільки грошей для цього вони не мали, викупні платежі взяла на себе держава. Протягом 49 років селяни повинні були повернути державі борг з відсотками.

Здійснене царизмом скасування кріпацтва, хоча й враховувало перш за все інтереси поміщиків, однак стало помітним кроком вперед. Були створені умови для швидкого економічного прогресу. Серйозним недоліком реформи стало збереження великого поміщицького землеволодіння.

Щоб пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку, правлячі кола в 60-70-ті роки здійснили і реформи управління, суду, освіти, військової справи, фінансову тощо. Судова реформа 1864 р. ліквідувала становий закритий суд. Тепер судочинство здійснювалось з участю сторін, рішення приймали присяжні засідателі. Звинувачувані отримали право захисту. Суд став відкритим, і на його засіданнях могли бути присутніми бажаючі.

У тому ж році в південних і лівобережних губерніях України почалось здійснення земської реформи, внаслідок якої вводилося місцеве (земське) самоуправління. Земства отримали право займатися питаннями місцевого господарського і культурного життя. З 1875 р. почався перехід і до міського самоврядування. В містах України утворювались міські думи.

Реформа прийшла і в систему освіти. З 1864 р. була введена єдина система початкової освіти. Середню платну освіту, яка відкривала дорогу до отримання освіти вищої, здобували в гімназіях.

Зміни відбувалися в армії. У 1874 р. ввели загальний військовий обов'язок. Замість 25 років служби при рекрутських наборах тепер залишили 6-7 років. Освічені служили значно менше. Реформи відкрили той шлях розвитку, який через півстоліття привів Україну до національної революції.

Економічний розвиток Російської України.

Східна Україна після реформи 1861 р. переживала бурхливе економічне піднесення. Але це піднесення мало своєрідний ха­рактер, який визначався економічною політикою самодержавства. Основною метою російської економічної політики в Україні було закріплення її стану, як сільськогосподарського району імперії, постачальника сировини для російської промисловості і ринку збуту продукції. Внаслідок цього в Україні розвивались ті галузі, які не мали відповідних природних умов для розвитку в Росії (цукрова) або ті, які поставляли сировину чи напівфабрикати для російської індустрії (металургія, вугледобування).

В 60-90-ті рр. в Україні сформувались промислові центри загальноімперського значення - Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий. Україна перетворилася на головну вугільно-металур­гійну базу Російської імперії. Видобуток вугілля в Донбасі у 1860-1900 рр. збільшився більш ніж на 1000%. На Донбас припадало 70% усього вугледобування імперії. В Україну перемістився центр видобування залізної руди. Якщо у цілому в імперії видобування її за ЗО років виросло у 8 разів, то в Україні в 158. В кінці XIX ст. в Україні виплавлялось 52% виробництва в імперії чавуну.

Таким чином, три сировинні галузі України добилися небачених успіхів. Інші ж стояли на місці. Певний виняток становило лише сільськогосподарське й транспортне машинобудування.

Великі зміни відбувалися в пореформеному селі. Скасування кріпосного права дало поштовх прогресу в сільськогосподарському виробництві. На район торгового зернового господарства перетворю­валась Степова Україна. Величезні плантації цукрового буряка на Правобережжі (75% загальної площі в імперії) постачали сировину.