Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Lektsiya3.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
13.08.2019
Размер:
57.52 Кб
Скачать

Геологічно небезпечні явища

Землетруси – підземні поштовхи у земній корі чи верхній частині мантії, що спричиняють коливання земної поверхні, деформацію земної кори, руйнування інженерних споруд, пожежі та людські жертви. (коливання земної кори викликані тектонічними причинами).

Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках. Ділянку землі, із якої виходять хвилі землетрусу, називають гіпоцентром, а розташовану на поверхні землі – епіцентром землетрусу. Як правило, коливання земної кори спостерігаються у вигляді поштовхів, їхнє число і проміжки часу між ними мо­жуть бути різноманітними і мало передбаченими (помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває 30-60с, іноді 3-4 хв.).

Основними характеристиками землетрусів є: глибина осередку, магнітуда, інтенсивність енергії на поверхні землі. Глибина осередку землетрусу зазвичай перебуває в межах від 20 до 60 км, в деяких випадках вона може бути значно більша. Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу і є логарифмом максимальної амплітуди зміщення ґрунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру. Магнітуда за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (найсильніший землетрус). Інтенсивність — це показник наслідків землетрусів, який характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу.

Інтенсивність землетрусу вимірюється в балах за шкалою Ріхтера, а останні роки у нашій країні та у ряді європейських держав використовують 12-бальну міжнародну шкалу MSK-64. Землетруси завжди супроводжуються багатьма звуками різноманітної інтенсивності (типу вибухів, гуркоту грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються, та ін.).

Причини землетрусів:

  • від внутрішньої енергії Землі

  • розриву чи переміщення шарів земної кори

  • від вибухів вулканів

  • від гірський обвалів

  • завалів, порожнин тощо.

Залежно від причин і місця виникнення землетруси поділяються на:

тек­тонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

Тектонічні землетруси – найчисленніші і найсильніші землетруси на Землі. Вони мають різну глибину розташування осередків, частіше не більше 60 км, але так звані проміжні землетруси мають глибину осередків від 60 до 300 км, глибокофокусні – від 300 до 700км.

Найбільше землетрусів сильних поштовхів відбувається на малих глибинах – 20-60 км.

Вулканічні землетруси виникають біля діючих вулканів і пов’язані з рухом магми і газів каналом вулкана. Вулканічні землетруси обов’язково пов’язані з вулканами і енергія їх поштовхів та площа розповсюдження невелика. Землетрус пов'язаний з рухом нової порції магми каналом вулкану, причому до поверхні магма не доходе,зупиняється на невеликі глибині всередині вулкану.

Обвальні землетруси (денудаційні) виникають при підземних обвалах значних ділянок дахів печер, стаються в місцевостях багатих вапняками, гіпсами, гірськими легкорозчинними у воді породами. Осередки таких землетрусів завжди розташовані на малій глибині і пов’язані з печерами. Сила їх ударів не велика, площа землетрусу мала (декілька десятків км).

Найстрашніші землетруси від яких руйнуються міста, села, утворюються тріщини в земній корі, охоплюються великі площі. Осередки землетрусів в Україні – Крим, Карпати.

Ознаки близького землетрусу:

  • запах газу, де раніше цього не відзначалося;

  • тривога птахів та домашніх тварин

  • іскри між близько розташованими електричними дротами

  • блакитне свічення внутрішньої поверхні будинків.

Рекомендації щодо правил поведінки:

  • зберігати спокій;

  • перебуваючи у приміщенні, негайно зайняти безпечне місце – отвори капітальних внутрішніх стін, місця під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом;

  • не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою; безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав;

  • не поспішайте до ліфтів та сходів багатоповерхового будинку, сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу;

  • після припинення поштовхів потрібно негайно вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце;

  • перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати і спинитися подалі від високих будинків, мостів чи естакад та залишитися в машині до припинення поштовхів;

  • опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати першу допомогу собі та тим, хто її потребує, подбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком); пам’ятайте, що людина морже зберігати життєдіяльність (без води, їжі) понад два тижня.

За інженерно-сейсмічними оцінками, приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і в зв’язку з цим було визначено, що в окремих районах 30-50% забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного та інженерного ризику.

Прогнозувати землетруси точно поки що неможливо, прогноз справджується лише у 80 випадках і носить орієнтовний характер.

Серед усіх стихійних лих землетруси займають перше місце по заподіянню економічної шкоди і кількості загиблих (дані ЮНЕСКО).

Вулканізм. Сукупність явищ, зумовлених проникненням магми з глибини землі на її поверхню.

Магматичний вулканізм виникає внаслідок переміщення магми, порушення рівноваги між енергією магми та опору кам’яної оболонки Землі.

Грязьовий вулканізм – природне геологічне явище, пов’язане з глибинними процесами – коливні та тектонічні рухи призводять до утворення складок в областях тектонічних западин де переміщується нафта, газ, вода. З'являється аномально високий тиск та тектонічні розриви, по яких рідина потрапляє на поверхню.

Процеси грязьового вулканізму локалізовані у південній частині території України. Вони спостерігаються на Керченському півострові та прилеглій акваторії Азовського моря. В останні роки виявлені грязьові вулкани на захід та південь від Севастополя в акваторії Чорного моря. Серед діючих грязьових вулканів виділяються з постійно спокійним режимом виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується вибухами та локальними землетрусами. Детальні геологічні дослідження дали змогу встановити взаємозв'язок багатьох діючих вулканів із зонами активних розломів, наприклад Південно-Азовського та ін.

Матеріальні втрати від вивержень грязьових вулканів досить значні – знищуються будівлі, селища тощо. Активні вулкані виділяють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверження зростає на 1-2 порядки. Це призводить до виникнення геохімічних аномалій, шкідливих для здоров’я людини.

Стихійні явища екзогенного походження (зовнішні процеси)

Селі – це наводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних частин, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку), що раптово виникають у руслах гірських річок внаслідок інтенсивних дощів чи танення снігу, а також прориву завалів.

«Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено вируюча хвиля висотою з п'ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах, Закарпатті та Криму.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

  • грязьові (суміш води з ґрунтом при незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5-2 т/куб.м^;

  • грязьокам'яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага — 2,1-2,5 т/куб.м);

  • водокам'яні (суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага — 1,1-1,5 т/куб.м).

У Карпатах найчастіше трапляються водокам'яні селеві потоки невеликої потужності, у Середній Азії — грязьові потоки.

Швидкість селевого потоку зазвичай становить 2,5-4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8-10 м/с і більше.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження потоку.

Причини селевих явищ – вирубування лісів, випасання худоби, тощо.

Сель руйнує будинки, знищує сади, ліси, посіви. На рівнинах залишається багато уламків селевого потоку.

Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: будівництво відвідних дамб та каналів, гребель, каскаду запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення відкосів, висадка на схилах чагарників тощо.

Періодичні селевих потоків – раз в 2-4 роки, дуже великі виникають раз в 10-12 років.

Зсуви є одним із найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ. Вони властиві західним областям України, а також узбережжю Чорного та Азовського морів, розвинуті на 50 % освоєних схилових площ з основними здеформованими горизонтами від глин карбону до плейстоценових суглинків.

Зсуви — це зміщення вниз по схилу під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас.

Вони характерні для зон тектонічних порушень, високих терас, схилів ерозійних систем, рік та водосховищ.

Зсуви можуть виникають як з природних, так і штучних (антропогенних) причин. До природних належать: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та ін. Штучними причинами є: руй­нування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах тощо. Згідно з міжна­родною статистикою до 80 % сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини (антропогенний чинник).

Виникають зсуви за крутизни схилу 10% і більше, на глиняних ґрунтах при надмірному зволоженні вони можуть ви­никати і за крутизни 5-7 %.

Зсуви поділяються за швидкістю зміщення на:

  • повільні – декілька см на рік

  • середні – декілька м за годину або добу

  • швидкі – десятки км за годину.

Зсуви руйнують будівлі, знищують с/г угіддя, викликають пошкодження комунікацій, водогосподарських споруд тощо.

Найбільш дієвими заходами щодо запобігання зсувам є відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу з допомогою підпір.

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Найбільшого поширення зсуви набули у Закарпатській, Івано-Франківській,Чернівецькій, Миколаївській, Одеській,Харківській областях та в Криму.

У Полтавській області активними є 97 зсувів. У межах забудови промислово-міських агломерацій зафіксовано 140 зсувів. Зсувонебезпечні схили, де можлива активізація спостерігається у межах міст Гадяч (на площі 0187 кв.км), Полтава (0,4), Лубни (0,861), Хорол (0,155), Кобеляки 0,232).

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при зсувах , лавинах та селях:

  • у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в небезпечне місце;

  • надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби;

  • виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

  • при захопленні сніговою лавиною, необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вгору, рухи як при плаванні); якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот — людина задихається);

  • вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

Карст. Карстове провалля - западина на поверхні землі, яка виникла внаслідок розчинення гірських порід (вапняк, гіпс, доломіт, кам'яна сіль – легко розмиваються) поверхневими чи підземними водами.

Карст впливає на інженерну діяльність людини через підземні порожнини. В областях його поширення небезпечно будувати греблі та водосховища, канали, дороги, мости.

Це складна інженерно-геологічна проблема забудови міст і сіл. Це провали будинків у Дніпропетровську, залізничних полотен, мостових споруд, призводять до тріщин у фундаментах і стінах будинків.

На 60% території України розвиваються карстові процеси. В деяких областях України рівень ураження карстовими процесами досягає 60-100% території. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (колодязі, провалля), що становить 27% від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км2, Рівненської – 214 км2, Хмельницької – 4235 км.

Обвали, осипи.

Обвал - відрив снігових (льодяних) брил або мас гірських порід від схилу чи укосу гір та їх вільне падіння під дією сил тяжіння.

Обвали природного походження спостерігаються у горах, на берегах морів, обривах річкових долин. Це результат послаблення в'язкості гірських порід під дією процесів вивітрювання, підми­ву, розчинення та дії сил тяжіння. Їх виникненню сприяє геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід.

Осип — це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.

Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з яких мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат, як, наприклад, Демерджинський обвал 1896 р.

Осипи і обвали спостерігаються в сейсмічних областях України і там, де часто бувають зливи.

Абразія — це процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ. Абразійний процес найбільш по­ширений на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Кри­му щороку зникає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом -24 га, у північній частині Азовського моря — 19 га. Абразії підпадає до 60 % берегів Азовського та до 30 % - Чорного морів. Швидкість абразії становить в середньому 1,3-4,2 м на рік.

Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників.

Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію.

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод.

За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на:

- краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту;

- площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі;

- лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води; іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.

Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°.

Вітрова ерозія, або дефляція, виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу.

Зокрема, на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починає проявлятися при швидкості вітру 3-4 м/с, на легкосуглинкових - 4-6, на важкосуглинкових - 5-7 і на глинистих -7-8 м/с.

Розрізняють зони дефляції, звідки видувається ґрунт, і зони акумуляції, де він нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються наносні ґрунти, а під час розвіювання пісків - похований під них ґрунт.

Розрізняють два типи вітрової ерозії: повсякденну і пилові бурі.

Повсякденну дефляцію спричинюють вітри навіть малих швидкостей (5 м/с), відбувається вона повільно і непомітно, переважно на піщаних, супіщаних і карбонатних ґрунтах. За цього виду дефляції можуть спостерігатись оголення насіння, загорнутого у ґрунт, а також пошкодження молодих сходів рослин. Найсильніше повсякденна дефляція проявляється на вітроударних схилах, які не захищені лісосмугами.

Пилові, або чорні, бурі найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Такі бурі виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-15 м/с) і можуть поширюватись на великі території, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може перенестися на великі відстані.

Крім водної та вітрової ерозії, виділяють ще так звані пасовищну, агротехнічну та технічну.

Пасовищна ерозія полягає в механічному руйнуванні та переміщенні ґрунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища.

Агротехнічна ерозія зводиться до переміщення ґрунту під час його обробітку. Так, під час оранки упоперек схилу внаслідок неповного перевертання скиби вгору спостерігається осипання землі вниз по схилу. Ґрунт на схилах частково переміщується вниз і під час культивації, боронування, сівби.

Технічна, або технологічна, ерозія відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо.

За ступенем прояву ерозію ґрунтів поділяють на нормальну і прискорену.

Нормальна, або геологічна, ерозія проявляється у природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю ґрунту під час процесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і, як правило, не призводить до утворення еродованих ґрунтів.

Прискорена, або антропогенна, ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше, ніж процеси ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих ґрунтів.

Шкода внаслідок ерозії ґрунтів надзвичайно велика й одночасно дуже різноманітна. По-перше, еродований ґрунт втрачає значну кількість гумусу.

Доведено, що із змиванням кожного сантиметра гумусового горизонту потенційна врожайність зерна знижується на 0,5-2,0 ц/га, а з втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії у ґрунті зменшуються на 0,9-1,1 кДж/га.

За даними Інституту землеробства УААН у разі змиву 150 т/га ґрунту втрати поживних речовин внаслідок ерозії в Україні щороку становлять: сульфату амонію - 629 тис. т, суперфосфату - 290 тис. т і калійної солі 210 тис. т. Такої кількості туків достатньо для вирощування 875 тис. т зерна.

В еродованих ґрунтах істотно знижується не тільки кількість макро-, але й мікроелементів, особливо марганцю і міді.

Внаслідок вітрової ерозії руйнується ґрунтовий покрив, забруднюється повітря, що завдає великих збитків і шкодить здоров'ю людей.

Вітрова ерозія шкідлива для посівів. Найчастіше ґрунтовими частками під час пилових бур пошкоджуються ніжні весняні сходи цукрових буряків, соняшнику і кукурудзи. Часом із ґрунтом здуваються і рослини, які укоренились.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]