Тема 3. Тренер, його ролі і функції

1. Роль і позиція ведучого тренінгів

2.Характеристика особистості групового тренера

3. Стилі керівництва групою

Роль і позиція ведучого тренінгів, вимоги до компетентності та особистості ведучого тренінгів

Спрямованість тренінгових занять в цілому, але не кожного окремо, дуже широка. Тому від ведучого або тренера вимагається виконання різноманітних функцій. Обов'язковими є    визначення призначення і тематики тренінгів    розробка програми тренінгів,    підбір і формування групи учасників,    вироблення разом з учасниками правил і норм поведінки в групі,    створення і підтримку в групі атмосфери довіри, творчості та експериментування, підтримки та взаємодопомоги,    організація і проведення тренінгових процедур і вправ,    організація і проведення рефлексії отриманого досвіду,    оперативний аналіз ефективності використаних методів, процесів групової та індивідуальної динаміки з метою коригування програми тренінгу, визначення її приватних завдань,    надання учасникам оперативної психологічної допомоги (консультативної, терапевтичної і т.п.).

Якщо тренер працює по готовій програмі, то це не означає, що він не змінює її спрямованості або призначення. Кожна тренінгова група володіє унікальним складом і запитом учасників. Звідси виникає завдання визначення його цілей і завдань, вихідного коригування змісту. Нижче буде сказано про загальні принципи відбору в тренінгову групу, але для кожного тренінгу вони можуть бути і специфічними, тому ведучий обов'язково знайомиться з учасниками до початку роботи. На етапі підбору можуть використовуватися відомі в психології діагностичні методи і процедури або просто здійснюватися зондування вихідних установок потенційних учасників, їх ротація, розбиття потоку на групи і т.п.

Ведучий або тренер може на свій розсуд і, виходячи з ситуації, приймати чи не приймати участь в процедурах і вправах, пропонованих учасникам. В цьому полягає один з аспектів винятковості позиції тренера. Але, навіть залишаючись спостерігачем, ведучий продовжує активно працювати. Він відстежує динаміку мотиваційних, емоційних і функціональних станів членів тренінгової групи, контролює їх відносини між собою, оцінює ступінь просування групи в цілому в напрямку, заданому процедурою, етапом роботи або тематикою її в цілому. Ця аналітична спрямованість зберігається і по завершенні певного етапу роботи, оскільки не можна передбачити заздалегідь всі тонкощі і моменти, що виникають по ходу групової взаємодії. Тому будь-яка програма тренінгу не є догмою, вона допрацьовується і `` підганяється'' під параметри групи і характеристики окремих учасників. Тут можна говорити про специфічний принцип роботи тренера, який полягає в постійній рефлексії всього того, що відбувається в групі. Ця рефлексія передбачає, що тренер весь час - приступаючи до проведення тренінгу, плануючи роботу на день, безпосередньо в процесі роботи - задає собі три питання: 1. Якої мети я хочу досягти? 2. Чому я хочу досягти цієї мети? 3. Якими засобами я збираюся її досягти, оптимальні вони? Об'єктами діагностики та аналізу тут виступають змістовний план роботи, рівень розвитку і згуртованості групи, характер відносин, що склалися між її учасниками, стан кожного учасника групи, його ставлення до себе, до інших, до тренінгу. Вибір тренером того чи іншого методичного прийому, а також конкретного засобу в рамках цього прийому визначається наступними факторами: змістом тренінгу, особливостями групи, особливостями, що складаються по ходу реалізації тренінгу ситуації, можливостями тренера.

Вище вже зазначалося про важливість та обов'язковість моментів рефлексії. Саме вона є інструментом самоаналізу членів тренінгової групи, засобом об'єктивації отриманого досвіду, який може бути використаний не тільки самим індивідом, а й іншими членами. Від ведучого вимагається особливе вміння виявлення і `` витягування'' цього досвіду. Тому питання, які ведучий поставить учасникам на етапі рефлексії, не тільки заздалегідь продумуються, а й залежать від учасників (їх соціально-культурний та освітній рівень, їх готовність до відкритого діалогу, їх особистісні та професійні особливості).

До числа правил, які можуть бути прийняті при роботі тієї чи іншої тренінгової групи відносяться: правило роботи в колі, тобто обговорення відбувається в групі тільки з учасниками і тренером, але не за її межами; правило `` стоп'', що залишає за кожним з учасників остаточне рішення і можливість за своїм бажанням вийти з процедури чи її обговорення, дозування наданої іншим членам групи інформації; правило активності припускає швидке і зацікавлене включення членів групи в роботу, навіть якщо вона спрямована не на всіх, а на кого-небудь з учасників, правило `` тут і тепер'', воно робить предметом обговорення учасником тільки події, що сталися з учасниками в процесі виконання тренінгових процедур, а не коли-небудь раніше та ін У залежності від складу групи, віку і життєвого досвіду учасників можуть вводитися нові додаткові правила (не лаятися, звертатися один до одного по іменах, слухати, не перебиваючи, не критикувати і т.п .), які допомогли б зробити роботу групи більш продуктивною, дозволили б уникнути непотрібних зволікань і зіткнень.

По ходу реалізації програми тренінгу ведучий:

1. Керує роботою учасників, тобто задає програму навчання, правила, цілі, завдання, здійснює методичне забезпечення занять.

2. Надає експертну допомогу учасникам з метою об'єктивно оцінити свою поведінку, наочно показати, як воно діє на інших. Експертиза може здійснюватися через надання інформації з проблеми та через аналіз того, що відбувається.

3. Проводить аналіз, узагальнення того,що відбувається в групі. Коментарі можуть мати характер: а) спостережень, які ведучий підносить не від себе особисто, а у вигляді опису діяльності групи без вираження власних почуттів і оцінних суджень; б) перерахування та класифікації того,що відбувається в групі з використанням відповідного понятійного апарату; в) гіпотез, в яких як би передбачалося, що в групі може щось статися.

4. Посередником в організації та управлінні груповими процесами. Коли група відчуває труднощі, ведучий може втрутитися, використовуючи методи психологічного впливу.

5. Ведучий задає і виступає як зразок поведінки для учасників. Щирість у вираженні почуттів, участь в процедурах разом з групою.

Тому позицію тренера можна позначити двома термінами активно-дослідна та максимально відповідальна. Якщо про активність тренера вже говорилося вище, то про його відповідальність варто сказати окремо. Ведучий відповідає за забезпечення психологічної безпеки учасників. Він гарантує своєчасну і безкоштовну психологічну допомогу членам групи, якщо їхні проблеми та стани загострилися під впливом процесів, що відбуваються в групі, процедур, передбачених ходом тренінгової роботи. Тому найчастіше тренери працюють в парі або як рівноправні партнери, або як ведучий і асистент. Кожен з них тримає під наглядом свою частину круга або групи, при необхідності залишає групу і приступає до індивідуальної роботи з потребуючими психологічної допомоги. Якщо негативна динаміка зміни станів учасників зберігається за межами тренінгу, наприклад, загострення настає на наступному тижні або дві, то й тоді члени групи в праві звернутися до тренера за допомогою і підтримкою. (Особливо це важливо при проведенні особистісно орієнтованих тренінгів, які можуть істотно відбитися на особистому житті і кар'єрі учасників, привести до кардинальної перебудови їх міжособистісних і ділових відносин, розвитку неврозоподібних станів).

До компетентності провідних тренінгових груп пред'являються найбільш високі вимоги. Це професійна психологічна підготовка, що передбачає вміння здійснювати психологічну діагностику, вміння організовувати роботу в групі, керувати груповими процесами, здійснювати консультативну та психотерапевтичну допомогу, це методична підготовка, що включає знання технологій проведень різного роду тренінгів, умінь розробляти і коректувати програму тренінгу, освіченість щодо процесів і явищ, що активізуються включенням учасників у роботу групи, спрямовану на досягнення тієї або іншої конкретної мети. Тому людина, яка працює в якості тренера повиннна сама пройти через аналогічний тренінг в якості учасника (перший ступінь підготовки), потім як помічник тренера (другий ступінь). Далі самостійно працюючого тренера за участю супервізора (третій ступінь). Ще більш висока кваліфікація припускає можливість роботи в якості тренера консультанта, що виконує функції супервізора. Крім цього для підтримки оптимального стану тренерам рекомендується хоча б 1-2 рази за рік ставати рядовим членом тренінгової групи.

Існують вимоги й до особистості тренера. Ведучий або тренер повинен володіти значною особистісної зрілістю, високою емоційною стабільністю і толерантністю, соціальною сензетивністю і емпатійністю, чутливістю, спостережливістю, мобілізованістю і відповідальністю, гнучкістю і неупередженістю, комунікабельністю в поєднанні з певною жорсткістю і авторитаризмом.

Хоча й існують психотерапевтичні групи, які не мають призначеного керівника і висувають лідера з-поміж себе, все ж у більшості тренінгових груп ніяк не обійтися без спеціально підготовленого ведучого. Саме він відповідає за результати процесів, що відбуваються у тренінгу, і саме він (звичайно) отримує гроші за виконання професійних обов'язків психолога або психотерапевта. Цілком очевидно, що роль поведінки та особистості ведучого тренінгу, застосовуваних ним методів, пропонованих групі вправ і психотехнік дуже велика.

На нашу думку, саме особистість психолога (а не рівень його професійної підготовки або підхід, їм проповідує) є найважливішим фактором, що визначає успішність чи неуспішність тренінгу. Багато авторів (А. Голдстейн, С. Кратохвіл, М. Ліберман, І. Ялом та ін) надавали великого значення дослідженню функцій, ролей, стилів поведінки керівників груп. Існує чимала кількість думок фахівців про ролі, що граються ведучим в групі. Найбільш популярні підходи І. Ялом і С. Кратохвіла.

За Яломом (1970, 1975), психотерапевт може виступати в двох основних ролях:технічного експерта (ця роль передбачає коментарі ведучим процесів, що відбуваються в групі, поведінкових актів окремих учасників, а також міркування і інформування, що допомагають групі рухатися в потрібному напрямку);еталонного учасника (вважається, що в цьому випадку груповий психотерапевт досягає двох основних цілей: демонстрації бажаного і доцільного зразка поведінки і посилення динаміки соціального навчання через досягнення групою незалежності і згуртованості).

Згідно С. Кратохвиль (1978), можна виділити п'ять основних ролей ведучого групи:

активний керівник (інструктор, вчитель, режисер, ініціатор і опікун);

аналітик (найчастіше - психоаналітик, що характеризується дистанціюванням від учасників групи і особистісною нейтральністю);

коментатор;

посередник (експерт, не бере на себе відповідальність за те, що відбувається в групі, але періодично втручається в груповий процес і спрямовує його); член групи (автентичне обличчя зі своїми індивідуальними особливостями і життєвими проблемами).

Серед інших підходів до ролей і поведінковим характеристикам провідних тренінгових груп можна виділити позицію Т. Високіньскої-Гонсер (1990), яка досить детально аналізує двоїсті критерії поведінки групового психотерапевта, пов'язані з двома основними аспектами його діяльності: директивність - недирективність, визначеність - невизначеність висловлень, а також ступінь активності (прагматичні аспекти, які проявляються у вербальній активності); анонімність - саморозкриття і вираз позитивних чи негативних відносин (експресивні аспекти, пов'язані з його особою).

На основі зазначених двоїстих характеристик Т. Високіньска-Гонсер пропонує наступні ролі ведучих груп: технічний експерт, ініціатор, дидактик, опікун, товариш, повірений. У даній рольової класифікації відображена теоретична концепція автора, згідно з якою факторами перетворення особистісних зрушень в групі є соціальне научіння і специфіка відносин між терапевтом і учасниками групи.