Система управління інноваційними процесами
Стратегія фірми — це генеральна лінія фірми, спрямована на виконання головних завдань на довгий (тривалий) період з метою зміцнення своєї життєздатності і економічної потужності по відношенню до конкурентів. Вона (стратегія) визначає загальний шлях розвитку фірми і методи його досягнення.
Стратегія фірми випливає із основних цілей, які стоять перед суспільством, а також із положень Господарського кодексу України, що стосуються умов здійснення підприємницької діяльності.
В Господарському кодексі України в статті 62 записано: «Підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.»
У Господарському кодексі України, в статті 42, визначаючи суть підприємницької діяльності, вказано: «Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».
Але стратегія, як уже сказано вище, не тільки завдання, але і загальний шлях розвитку і методи його досягнення. Ця проблема ускладнюється в умовах ринкових економічних відносин і одночасно набирає більшої вагомості.
Одним із основних шляхів досягнення головних цілей як народного господарства в цілому, так і окремого підприємства в умовах ринкової економіки є інноваційна стратегія фірми і менеджмент інновацій.
Інноваційна стратегія фірми містить у собі прийняття рішень відносно спрямованості наукових досліджень та конструкторських розробок, використання здобутих результатів і фінансування з метою досягнення поставлених стратегічних економічних цілей на перспективу.
Як загальна стратегія, так і інноваційна стратегія фірми в умовах конкуренції повинна не тільки забезпечити досягнення поставлених цілей, але досягнути їх з кращими результатами, інакше фірма не витримає конкурентної боротьби за ринок збуту своєї продукції тощо.
Успіх на цьому шляху залежить від механізму поєднання розвитку наукової ідеї, її розробки, упровадження результату та споживання (рис. 1).
Рис. 1. Науково–технічний прогрес як процес перетворення, орієнтований на задоволення людських потреб.
На умови і зміст формування інноваційної стратегії фірми впливають:
– позиція керівництва щодо інновацій (нововведень);
– система управління інноваціями;
– сфера фундаментальних і прикладних досліджень;
– оцінка результатів;
– відкриття;
– патенти;
– інвестиції;
– інноваційний потенціал фірми
За своєю суттю стратегія є набором правил для прийняття рішень, якими фірма керується у своїй діяльності, в тому числі в її основній складовій — інноваційній діяльності. Всі ці правила можна об’єднати в чотири групи:
1. Правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер та в майбутньому.
2. Правила, за якими складаються стосунки фірми з її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме і яким способом досягатиме переваг над конкурентами.
3. Правила, згідно з якими установлюються відносини та процедура всередині фірми.;
4. Правила, з якими фірма проводить оперативну роботу.
З вибором стратегії пов’язане укладання планів проведення досліджень і розробок, а також інших форм інноваційної діяльності.
Стратегічне планування ґрунтується на зборі і аналізі даних, які характеризують підприємство і сферу його оточення структурну схему інноваційного менеджменту (рис. 2).
Таким чином, мета інноваційної стратегії і менеджменту інновацій випливає із мети загальної стратегії підприємства і одночасно впливає на її зміст і сприяє її досягненню.
Період розробки інноваційної стратегії включає наступні етапи:
– планування (складання плану реалізації мети і стратегії);
– визначення умов і організація (виявлення потреби в ресурсах для реалізації стадій інноваційного менеджменту, постановка завдань перед працівниками, організація роботи);
– виконання (проведення досліджень, здійснення розробок, реалізація планів);
– керівництво (контроль і аналіз, корегування дій, нагромадження досвіду, оцінка ефективності використання інновацій
– проектів, управлінських рішень тощо).
Інноваційний менеджмент базується на прийнятті висококваліфікованих управлінських рішень. Якість прийнятого рішення залежить від використаних наукових підходів, методів моделювання, рівня автоматизації управління, мотивації рішень, що приймаються. Важливу роль у прийнятті рішень відіграють психологічні аспекти особистості інноваційного менеджера — інтуїція, розсудливість і раціональність. Приймаючи рішення, менеджер інтуїтивно спирається на особисте відчуття того, що воно правильне. В цьому випадку присутнє так зване шосте відчуття, яке приходить до менеджерів високого рівня, котрі мають багатий досвід.
Менеджери середньої ланки більше спираються на отриману інформацію. Але в усіх випадках в основі прийняття управлінських рішень є знання і досвід, здоровий глузд.
Інноваційний менеджер повинен приймати раціональні рішення, обґрунтовані на методах економічного аналізу, технічній основі і оптимізації інноваційного процесу. А також при ньому повинен керуватися результатами оцінки ефективних можливостей підприємства: фінансового стану, наявної технологічної бази і можливості її розширення.
На результати господарської діяльності великий вплив має технічний розвиток. У зв’язку з його багатоспрямованістю і великою складністю важливого практичного значення набуває постійно здійснювана система управління інноваційними процесами на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком (інноваційною діяльністю) дозволяє здійснювати ефективний вибір стратегічних програм і проектів та забезпечує належний рівень і своєчасність впровадження інноваційної стратегії у практичну підприємницьку діяльність.
Процес вибору стратегічних програм і проектів і забезпечення впровадження їх у практику включає такі основні етапи:
– установлення цілей — визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;
– підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
– варіантний вибір рішень — розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
– програмування (планування) робіт — узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
– супроводження реалізації програми — контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного корегування програм.
Цілі та пріоритети інноваційної діяльності визначаються виходячи із загальної стратегії підприємства, вони можуть відображати потреби розв’язання таких проблем:
– кардинального підвищення якості виготовленої продукції забезпечення її конкурентоспроможності на вітчизняному і світовому ринку;
– розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих технологій (передовсім енергозберігаючих);
– скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення умов і безпеки праці;
– здійснення всебічної екологізації виробництва з метою забезпечення належної охорони навколишнього середовища.
Типовий зміст програми інноваційної діяльності підприємства включає:
– науково–дослідні і проектно–конструкторські роботи;
– створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видів продукції;
– запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів;
– зведені результати здійснення заходів технічного розвитку.
Такий підхід у певній мірі забезпечує здійснення правильного вибору стратегічної програми і процесу впровадження інноваційної стратегії, що в кінцевому рахунку сприяє підвищенню ефективності всієї господарської діяльності.
Управління інноваційною діяльністю — це сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягання цілей інноваційної діяльності підприємства.
Управління інноваційною діяльністю є складовою частиною загальної системи управління підприємством і основним фактором, що забезпечує зростання ефективності роботи підприємства, поліпшення якості продукції тощо.
Управління інноваційною діяльністю здійснюється на всіх етапах розробки і впровадження в практичну підприємницьку Діяльність стратегічних програм і проектів, починаючи від управління розробкою ідей до впровадження інновацій і забезпечення їх раціонального використання.
Мета управління інноваційною діяльністю — забезпечення підвищення ефективності виробництва за рахунок розробки і впровадження у виробничу діяльність інновацій (нововведень) у технологію, управління тощо.
Інноваційні проекти — це складні програми, створені для впровадження технічних, технологічних або інших новинок, що їх здійснюють наукові та проектні заклади в певний проміжок часу з метою забезпечення зростання ефективності підприємництва і досягнення основної цілі, яка стоїть перед економікою на сучасному етапі.
Інноваційний розвиток — розвиток науки, техніки, досвіду, знань. Це процес, у перебігу якого наукова ідея доводиться до практичного використання.
Управління інноваційною діяльністю і її розвитком є перспективним і оперативним. І якщо перспективне управління забезпечує відбір і розробку інновацій на перспективу, то оперативний менеджмент інновацій забезпечує впровадження інновацій у практику.
Реформування управління інноваційною діяльністю в першу чергу стосується перенесення акцентів в управлінні на регіональний рівень. Це є однією з умов ефективного управління інноваційною діяльністю. Результати впровадження інновації повинні залишатися в регіоні, де ця інновація мала місце. Крім того, і розробка, і впровадження інновацій безпосередньо стосуються регіону: позитивні ефекти від них збагачують регіон, а з наслідками негативних ефектів регіональним органам влади належить боротися, витрачаючи на це кошти.
Визначення регіональних пріоритетів інноваційної діяльності проводиться з урахуванням геополітичного становища, стану економічного розвитку, науково–інноваційного потенціалу і необхідних завдань стосовно структурної перебудови економіки регіону, розбудови його соціальної сфери, вирішення екологічних питань тощо.
Під науково-інноваційним потенціалом регіону розуміють його спроможність здійснювати науково-інноваційну діяльність в академічному, прикладному (галузевому), вузівському, заводському секторах науки та інноваційній сфері, що функціонують на даній території. Він характеризується забезпеченістю ресурсами науково-інноваційної діяльності: вченими кадрами, матеріально-технічною базою, джерелами фінансування, інформаційними ресурсами (науковою літературою, доступом до Інтернету та інших інформаційних мереж тощо), науковими школами, інтелектуальною власністю (патенти, всесвітнє визнання), наявністю науково-інноваційних організаційних структур (технопарків, бізнес–інкубаторів тощо) та результативністю їх функціонування.
Науково-інноваційна діяльність у світі завжди була і є пріоритетною сферою державного регулювання. Всі державні преференції тут зосереджені на збереженні науково-інноваційного потенціалу держави, регіону, вищих навчальних закладів, підприємств. Особливо це стосується кадрового потенціалу, який необхідно використовувати на користь свого народу, а не спонукати його виїжджати за межі своєї держави.