1. Міжнародні стандарти у галузі прав і свобод людини.

Запровадження єдиної світової системи захисту прав і свобод людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни ООН, одним із засновників якої є Україна.

Серед цілей діяльності ООН – міжнародне співробітництво для сприяння загальній повазі та дотримання прав людини і основних свобод для всіх.

10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини, яка була першим міжнародним офіційним визнанням того, що всі люди мають рівні права та свободи від народження..

Сьогодні надзвичайно важливо, щоб усі країни дотримувались принципу верховенства права, проголошеного в Декларації та сімох основних документах з прав людини – Міжнародних пактах про громадські та політичні права, а також про економічні, соціальні й культурні права , Міжнародній конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації ,Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенції щодо катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання , Конвенції про права дитини і Конвенції про захист трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей, Конвенцію ООН про права інвалідів та Міжнародну конвенцію про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, які, на жаль Україною також досі не ратифіковано

Задля здійснення моніторингу виконання цих міжнародних договорів були створені відповідні спеціальні органи – комітети ООН.

У 1966 році ГА ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із Загальною декларацією прав людини та двома додатковими протоколами до Міжнародного пакту про громадські і політичні права склали Міжнародний Білль про права людини.

Обидва пакти є міжнародно-правовими договорами. Їх особливість полягає в тому, що коли держави, які є членами ООН ратифікують пакт і стають його «державами-учасницями», вони добровільно беруть на себе низку юридичних зобов’язань із захисту прав, що містяться у відповідному тексті прав і норм, а також сумлінно забезпечувати відповідність національних законів своїм міжнародним зобов’язанням. Таким чином, ратифікація договорів у галузі прав людини передбачає відповідальність та підзвітність держави в цих питаннях як перед міжнародним співтовариством та іншими державами, так і перед своїми громадянами й іншими особами, які проживають на її території.

Прийняті пакти запроваджували також конкретні механізми контролю за захистом відповідних прав: Міжнародний пакт про громадські і політичні права став основою для створення окремого органу ООН – Комітету з прав людини на який було покладено здійснення нагляду за дотриманням зобов’язань, узятих державами-учасницями договору. А відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права повноваження щодо здійснення моніторингу виконання зобов’язань надавалися існуючому органу ООН – Економічній і соціальній раді. Лише в 1985 році було створено окремий Комітет з економічних, соціальних та культурних прав.

У 1970 році було створено Комітет з ліквідації расової дискримінації, у 1982 році – Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, у 1987 році – Комітет проти катувань, у 1991 році – Комітет з прав дитини, у 2003 році – Комітет з захисту прав всіх трудящих мігрантів та членів її сімей, у 2008 році – Комітет з прав інвалідів.

Конвенційні комітети створюють систему конвенційних органів ООН. Усі держави, що ратифікували ці пакти та конвенції або приєдналися до них, зобов’язані надавати відповідним комітетам доповіді про вжиті ними заходи щодо втілення у життя прав, закріплених у пактах та конвенціях та про прогрес, досягнутий ними у використанні цих прав. Конвенційні органи обираються з представників цих держав. Вони розглядають доповіді держав і дають свою оцінку діяльності кожної з них .

Після аналізу наданих держ. доповідей комітети приймають заключні зауваження. Таким чином, Україна взяла на себе зобов’язання надавати більшості конвенційних органів доповіді про дотримання прав і свобод, передбаченими універсальними конвенціями ООН, і виконувати зауваження цих органів, а також брати участь у інших формах міжнародного контролю. Відповідно до статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року Україна має сумлінно виконувати чинні договори, учасницею яких вона є, а також дотримуватися всіх загальновизнаних норм міжнародного права у галузі прав і свобод людини. Зокрема, згідно з Міжнародними пактами про права людини Україна зобов’язана привести своє законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, закріплених у цих пактах.

.

2. Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету оон з прав людини.

У жовтні 2001 року під час представлення доповіді на засіданні Комітету ООН Уповноважений зазначила наявність дуже серйозних проблем з дотримання прав і свобод людини в Україні. Найгострішою проблемою, яка не дозволяє на належному рівні забезпечити виконання державою зобов’язань, є проблема бідності. Завдяки зусиллям Уповноваженого проблема бідності була визнана на державному рівні й розпочато системні дії уряду щодо її подолання.

З метою виконання рекомендацій Комітету ООН державними органами України було здійснено низку важливих крокі:

- Конвенції про статус біженців і Протоколу про статус біженців (Закон про приєднання від 10 січня 2002 р.);

- Факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ратифікований 3 квітня 2003 р.);

- у лютому 2006 року Україна стала стороною Протоколу № 12 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якому проголошується загальна заборона дискримінації.

У вересні 2005 року набрали чинності нові Цивільний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України. Метою адміністративних судів, зокрема, є покарання за порушення прав людини, що скоюються співробітниками правоохоронних органів.

Уряд розробив 10-річний план дій щодо реформування судової системи. У липні 2006 року було прийнято новий закон, відповідно до якого всі постанови судів повинні публікуватися в Інтернеті.

Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що до цього часу не вдалося забезпечити виконання низки важливих рекомендацій Комітету ООН:

- зберігається практика застосування тортур та дій, що принижують гідність людини у місцях позбавлення волі;

- не вдалося зупинити наростання епідемій ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та гепатиту в пенітенціарних закладах України – все це свідчить про необхідність термінових дій щодо створення державного незалежного превентивного механізму із запобіганням тортурам;

- надалі залишається гострою проблема корупції в судах, що робить нагальною потребу продовження судової реформи;

- триває практика повернення біженців до країн походження, попри реальну загрозу їхньому життю та здоров’ю з боку влади;

- за всіх позитивних тенденцій зберігається практика «дідівщини» у Збройних Силах України;

- у країні загостюється проблема ксенофобії (негативне ставлення до соціальних груп, окремої людини, які сприймаються в якості чужого й тому емоційно неприйнятного) , расизму та антисемітизму;

- надалі залишається незначною частка жінок на керівних посадах в уряді та органах державної влади.

Комітет ООН визначив термін усунення цих та інших порушень вимог конвенції, а також виконання його рекомендацій до листопада 2011 року, коли планується розглянути наступну доповідь України. Уповноваженим протягом цього часу буде продовжено моніторинг процесу реалізації рекомендацій Комітету ООН з прав людини.

3.Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету оон з прав дитини

Комітет з прав дитини є конвенційним органом ООН, перед яким Україна звітувала вже двічі як незалежна держава про виконання Конвенції про права дитини 1989 р.

У країні було здійснено низку заходів щодо виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН за наслідками розгляду першої періодичної доповіді. Так, Верховною Радою України було ухвалено закони:

 «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (червень2000 р.);

 "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям - інвалідам" (листопад 2000р.);

 "Про охорону дитинства" (квітень 2001 р.);

 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (червень 2001 р.);

 "Про попередження насильства в сім'ї" (листопад 2001 р.), яким, зокрема, забороняються тілесні покарання в школах, навчальних закладах і родині (листопад 2001 р.);

 ратифіковано Конвенцію №182 Міжнародної організації праці про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (жовтень 2000 р.);

 У Сімейному кодексі України (2002 р.) законодавчо закріплено право дитини самостійно звертатися до суду: кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав або інтересів. Це стало значним досягненням держави у сфері забезпечення права дітей на захист від жорстокого поводження і всіх форм насильства.

Також були ухвалені закони з освітянських проблем, які безпосередньо стосуються права дітей на доступну освіту.

З липня 2001 р. у рамках програми технічної співпраці з МОП здійснюється проект "Міжнародна програма з викорінення найгірших форм дитячої праці в Україні" відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між МОП і Урядом України, підписаного 10 червня 2002 р. Метою проекту є підтримка дій України, спрямованих на виконання положень Конвенції МОП №182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці.

Заключні зауваження і рекомендації Комітету ООН по другій періодичній доповіді України, прийнятій у вересні 2002 р., стосуються ширшого кола питань щодо виконання Україною зобов'язань за Конвенцією ООН та ґрунтуються на розумінні залежності цих проблем від економічної трансформації суспільства, яка призвела до зниження рівня життя, зростання бідності та безробіття, що у свою чергу негативно вплинуло на сім'ї з дітьми.

На підставі аналізу другої періодичної доповіді України Комітет ООН рекомендував розробити стратегію щодо запобігання безпритульності або зменшення кількості безпритульних дітей, вжити ефективних заходів для реформування системи дитячих будинків сімейного типу та поліпшення умов у дитячих установах, а також створити механізм, який дав би змогу активно, вчасно й ефективно здійснювати та контролювати стягнення аліментів з батьків, які зобов'язані їх сплачувати на дітей.

Комітет запропонував забезпечити усім дітям, особливо з-поміж найуразливіших груп, доступ до невідкладної медичної допомоги, надалі вдосконалювати спеціалізовану медичну допомогу дітям, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. Враховуючи психологічні та соціальні аспекти, вжити всіх необхідних заходів для боротьби з дедалі зростаючими масштабами зловживання алкоголем, курінням і наркоманією, враховувати дотримання прав дитини при розробленні та здійсненні державної політики і стратегій боротьби з ВІЛ/СНІДом в інтересах дітей, інфікованих і постраждалих від цієї хвороби, а також їхніх сімей, активізувати зусилля щодо профілактики ВІЛ/СНІДу.

На виконання зауважень і рекомендацій Комітету ООН за наслідками розгляду Комітетом ООН другої періодичної доповіді Україною почали активно вживатися відповідні заходи. Так, Комітет ООН наголосив на необхідності виконання Національного плану дій з боротьби проти сексуальної та в комерційних цілях експлуатації дітей, беручи до уваги Декларацію та Програму дій, а також Глобальні зобов'язання, ухвалені у 1996 і 2001 рр. на Всесвітньому конгресі проти сексуальної експлуатації дітей у комерційних цілях, ратифікувати Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. Зазначена Конвенція і протокол до неї ратифіковані Україною 4 лютого 2004 р. за відповідним поданням Уповноваженого з прав людини Президентові України ще від 29 грудня |2001 року.

Також були внесені зміни до законів України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" щодо посилення соціальної захищеності дітей.

На виконання рекомендації Комітету в Секретаріаті Уповноваженого створено спеціальний підрозділ, який здійснює системний контроль за дотриманням вимог Конвенції про права дитини та розглядає скарги, з якими звертаються безпосередньо діти або дорослі в інтересах дітей. Крім того, на конкурсних засадах призначено дитячих омбудсманів: юнака та дівчину — щоб забезпечити ґендерне представництво — які здійснюють зв'язок з дитячими колективами, проводять роботу по пропаганді знань про права дитини,

Крім того, з метою недопущення таких трагедій на урядовому засіданні Уповноваженим з прав людини запропоновані доповнення до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про Комплексний план заходів з розвитку освіти в Україні на період до 2011 року» низкою важливих заходів, зокрема, проводити детальний медичний огляд учнів загальноосвітніх шкіл на початку кожного року, а в поточному — завершити такий медогляд до грудня; запровадити в обласних та міських управліннях освіти і науки посади інженера з питань безпеки, а в кожній школі — посади медичного працівника, практичного психолога та соціального педагога; удосконалити структуру оплати праці вчителів, передбачивши належне стимулювання виховної роботи.

Уряд підтримав такі пропозиції Уповноваженого. їхня реалізація дасть можливість надійніше захистити права українських дітей на безпеку та належне виховання.

У 2002 р. Комітет ООН з прав дитини висловив стурбованість щодо зростаючої кількості безпритульних дітей. Моніторинг Уповноваженого з прав людини засвідчує, що в Україні зберігається високий рівень дитячої безпритульності та бездоглядності. Більше того, останнім часом сформувався такий вид дитячої бездоглядності, який пов'язаний із виїздом одного чи двох батьків за кордон на заробітки.

Уповноважений з прав людини вважає, що прийняте рішення Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008р. про створення Координаційної ради з питань соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, а також включення до її складу представника Уповноваженого з прав людини дасть змогу здійснювати належний контроль за захистом прав цієї категорії дітей.

Саме ця особливо вразлива категорія дітей найчастіше стає жертвою торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії. Ратифікація Україною Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії покликана сприяти розв'язанню цієї проблеми.

У березні 2007 р. постановою Кабінету Міністрів затверджена державна Програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, що передбачає реалізацію комплексних заходів, спрямованих на запобігання, викриття і припинення правопорушень, пов'язаних з торгівлею людьми або людськими органами.

Уповноважений з прав людини переконана, що необхідно прискорити процес запровадження ювенальної юстиції, і обов'язково він повинен супроводжуватися комплексним розв'язанням найгостріших дитячих проблем подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, викорінення найгірших форм дитячої праці, в тому числі залучення дітей до проституції та порнографії, насильства над дітьми та жорстокості самих дітей тощо.

4.Міжнародна Організація Праці дуже багато уваги приділяє захисту прав дитини в галузі праці. У рамках впливової міжнародної організації ухвалено конвенції та рекомендації, спрямовані на обмеження використання дитячої праці, на забезпечення охорони дитячої праці, встановлення вікових обмежень у залученні дітей до праці, а також заборону експлуатації дитячої праці.

Першу Конвенцію з проблем дитячої праці МОП прийняла 1919 року, в рік свого заснування. Ця конвенція встановила мінімальний вік зарахування на роботу у важкій промисловості; вона забороняє дітям, яким немає 14 років, працювати на промислових підприємствах.

Серед Конвенцій та рекомендацій МОП особливе значення має Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, № 182. Стаття З цієї Конвенції у термін «найгірші форми дитячої праці» включає:

а) усі форми рабства або практику, подібну до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

б) використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;

в) використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема для виробництва та продажу наркотиків;

г) роботу, яка за характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров'ю, безпеці чи моральності дітей.

Україна, як суверенна держава, що встала на шлях демократичного розвитку, визначила своїм головним пріоритетом людину, її права й свободи. У статті 3 Конституції України встановлено «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». За роки незалежності Україна ратифікувала понад 54 міжнародних актів Міжнародної Організації Праці. Особливу увагу Українська держава приділяє міжнародним документам, які містять норми щодо забезпечення та захисту прав дитини. Україна ратифікувала найбільш важливі конвенції МОП, що забезпечують права дитини. Серед них: Конвенція про примусову і обов'язкову працю, № 29 (1930); Конвенція про мінімальний вік допуску дітей на роботу в сільському господарстві, №10 (1921); Конвенція про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами на флоті, №15 (1921).

Серед ратифікованих Україною Конвенцій МОП особливе значення мають Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу, № 138 (набула чинності 19 червня 1976 року, Україна ратифікувала її 7 березня 1979 року, і для неї вона набула чинності 14 травня 1980 року) та Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, № 182 (набула чинності 1999 року, Україна ратифікувала її у 2000 році, набула чинності для України 14 грудня 2001 року).