1.5. Типи рецепції римського права

Слід також проаналізувати можливі її типи.

З певною мірою узагальнення можна виокремити Східноєвропейський (Візантійський) та Західноєвропейський типи рецепції римського права.

Східноєвропейський (Візантійський) тип рецепції характеризується такими рисами:¹

• ґрунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

• не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

• провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково має бути зумовлено потребами суспільства або навіть, не відповідаючи його потребам;

• обмежується декількома видами форм рецепції, найчастіше — обранням зразків для наслідування.

Західно-Європейський тип рецепції:

• ґрунтується на плюралізмі політичних та правових думок;

• має надійне методологічне підґрунтя (теоретичну базу);

• є компромісом дії різних політичних, економічних, соціальних сил;

• відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та ін. потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції суттєво впливають на її перебіг, надалі вивчення питань рецепції римського права слід узгоджувати з цими категоріями.¹

Розділ 2. Рецепція римського права у Європі

3. Східна Європа

   1. Рецепція римського права у Візантійській імперії

Оцінка суспільно-економічного ладу Візантійської імперії у літературі неоднозначна. Деякі візантисти вважають що рабовласницькі відносини були переважаючими у Візантії аж до VII ст. Інші вважають що феодалізм почав стверджуватись у Східній Римській імперії, починаючи з IV ст. І хоча рабовласницькі відносини зберігаються, але вони мають другорядне значення і на оцінку Візантії VI ст., як феодальної держави не впливають

Друга точка зору більш точно відображає реалії тогочасного візантійського суспільства.

Візантійська імперія була не останньою стадією рабовласницького суспільства, а першою — феодального, де зберігались досить сильні пережитки рабства, котрі однак швидко втрачали позиції.

Втім, слід зазначити, що згідно з цивілізаційним підходом, що встановився у світовій і історичній науці останніх десятиріч, головним є не встановлення жорстких рамок суспільно-економічної формації що, до речі не завжди є можливим як у цьому можна пересвідчитись на прикладі ранньої Візантії), а визначення характеру розвитку цивілізації у цілому, включаючи у це поняття просторові й часові структури, матеріальне життя, світогляд, мистецтво, науку, право тощо. Тому віддавши данину традиційній термінології, перейдемо до характеристики економічних, політичних та духовних процесів у Візантії, що обумовили необхідність звернення до надбань римського приватного права.

Отже складовими внутрішньої політики імператора Юстиніана зокрема, були: проведення адміністративних реформ; здійснення економічних заходів, спрямованих на збільшення товарообігу та пожвавлення виробництва; обмеження земельної власності; впровадження єдності віри та віросповідання тощо. Це знайшло відображення у ліквідації останніх республіканських інституцій, посиленні одноособової влади імператора у авторитарній державі, що спирались на величезний, централізований апарат управління. Окремі законодавчі акти імператора спрямовуються проти великих землевласників, вплив котрих іноді переростає у політичну владу, що протирічить імператорським уявленням відносно призначення державної влади.

Підбиваючи підсумки, можна сказати що практично всі напрямки внутрішньої політики Візантії у першій половині VI ст. вимагали чіткої правової регламентації причому часто-густо на новому якісному рівні. Юстиніан опинився перед альтернативою: створювати законодавство «піонерського» типу докладаючись лише на свої сили або шукати аналоги, готові зразки.

У радянській романістиці широкого поширення набула точка зору, згідно якій Юстиніан звернувся до кращих зразків римського права та провів його систематизацію з таких мотивів: намагаючись врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом створення сильного й жорсткого законодавства, здатного утримувати підвалини рабовласницької імперії, утримувати в покорі рабів, що часто повставали і розхитували її маючи на меті створення дисциплінованого й слухняного чиновництва, наведення порядку у судах й надання усій імперії єдиної та стрункої правової основи ,- пристосування до умов Візантії положень римського права, як найбільш досконалої системи права, яка ґрунтується на приватній власності. Крім того підкреслювалось, що за допомогою кодифікації Юстиніан мріяв відтворити бувшу єдину Римську імперію. ¹

Більшість «не радянських» романістів звичайно нехтувала згадкою про намагання класу рабовласників зберегти існуючий суспільний лад, обмежуючись такими мотивами як необхідність впорядкування існуючих норм, узгодження положень нормативних актів прийнятих у різний час, забезпечення правової стабільності тощо.

Саме цим пояснюється, звернення до багатств римського приватного права, принциповий підхід до організації законодавчих робіт.