Способи забезпечення виконання біржових угод

Виконанню зобов'язань біржового договору сприяють спеціальні заходи, іменовані способами забезпечення виконання зобов'язань. Вони полягають в покладанні на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язань.

Під способами забезпечення зобов'язань варто розуміти передбачені законом або договором спеціальні заходи, покликані додатково стимулювати боржника до належного виконання ним своїх зобов'язань, а у випадку невиконання ним свого зобов'язання - бути засобами задоволення законних вимог кредитора.

Згідно ст. 546 ГК України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, поручительством, гарантією, заставою, утриманням, задатком. При цьому договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язань.

Серед розповсюджених у практиці біржової торгівлі видів забезпечення виконання зобов'язань варто назвати неустойку. Під неустойкою (штраф, пеня) розуміється грошова сума або інше майно, що боржник повинен передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає в кредитора незалежно від наявності збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань. Звичайно розмір неустойки визначається відповідними положеннями типового договору, розробленого біржею, і не може змінюватися на розсуд сторін. Крім зазначених способів забезпечення виконання біржових угод необхідно звернути увагу на інші види забезпечення виконання зобов'язань. Зокрема Правила біржової торгівлі можуть передбачати певну систему гарантій, які належать до категорії додаткових засобів забезпечення, розроблених у практиці біржової торгівлі. У науковій літературі мають місце різні точки зору щодо класифікації гарантій виконання біржових угод. Так, Б.П. Дмитрук указує на те, що система гарантування виконання угод розвивалася у двох напрямках: у першому випадку біржа створювала страхові гарантовані запаси біржових товарів; у другому напрямку велике поширення одержав механізм перепродажу тих біржових контрактів, які давали можливість продавцеві й покупцеві замість відмови від виконання біржового договору продати своє договірне зобов'язання або купити нове. Ця остання обставина сприяла появі стандартних біржових договорів з поставкою в майбутньому як самостійних об'єктів біржової торгівлі — ф'ючерських контрактів [3, с 23]. Т.Ю. Сафронова підкреслює, що основною гарантією проведення взаєморозрахунків на ринку є система маржування. Тверда система відбору клірингових членів і брокерів, постійний моніторинг й аналіз фінансового стану учасників торгів, а також виконання ними своїх зобов'язань у процесі й за підсумками торгів є гарантіями здійснення угод [23, с 65]. Додатковою гарантією зниження ризику контрагента є рівномірний розподіл ризику, що досягається за рахунок розробки багаторівневої системи членства в біржі. Так, наприклад, біржа встановлює певну ієрархію серед учасників клірингового обслуговування біржових угод. Це робиться з метою "розмиву" одного з основних ризиків, властивій біржовій торгівлі, — ризику контрагента. Найпоширенішими є наступні категорії членства: клірингові члени, торгівельні члени й клієнти. З юридичної точки зору тільки клірингові члени виступають як сторона по біржових угодах. Відповідно до законодавства України й інших країн у практичній діяльності товарних бірж мають місце дві основні категорії гарантій виконання біржових угод: фінансові й адміністративні. Ці гарантії є спеціальними засобами, покликаними стимулювати боржника до належного виконання ним свого зобов'язання, а у випадку невиконання ним свого зобов'язання - служити засобами задоволення законних вимог кредитора. Основою фінансових гарантій є система гарантійних внесків, які потрібні від учасників ф'ючерсних операцій. Гарантійні задатки бувають двох типів: первісний (або депозит) і змінний (або маржа). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1288, затверджене Положення про механізм розрахунків під час закупівлі сільськогосподарської продукції й продовольства для державних потреб й їхньої реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок. Цей нормативно-правовий акт установлює, що одночасно із заявкою на закупівлю вповноважений покупець зобов'язаний надати підтвердження банку (казначейства) про наявність коштів на проведення закупівлі. Крім цього для забезпечення надійності розрахунків по спотовим і форвардними контрактам продавець й уповноважений покупець разом з поданням заявок вносять гарантійний внесок відповідно до Типових правил біржової торгівлі. Такий порядок передбачає достатній ступінь надійності виконання зобов'язань по угодах з реальним товаром і тому одержав поширення в біржовій практиці товарних бірж України. Так, спільним наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України №52/63/90/221 від 26 квітня 2000 року затверджене Положення про порядок здійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції й продовольства й матеріально-технічних ресурсів. Це Положення передбачає певний механізм розрахунків і гарантій виконання укладених контрактів на зустрічні поставки сільськогосподарської продукції й продовольства:

— покупець сільськогосподарської продукції перераховує кошти на рахунок товарної біржі;

— біржа повідомляє товаровиробника (продавця) про зарахування коштів;

— товаровиробник після укладення контракту й поставки товару передає біржі акт приймання-здачі зазначеної в контракті сільськогосподарської продукції, підписаний покупцем і продавцем, що підтверджує факт поставки (передачі) товару покупцеві; — біржа у дводенний строк на підставі приймально-здавального акту направляє продавцеві кошти покупця, які були перераховані на рахунок біржі.

Такий підхід дозволяє гарантувати виконання біржових угод безпосередніми учасниками угоди. Однак мають місце й негативні моменти. Товарна біржа фактично виступає в ролі посередника, не надаючи яких-небудь гарантій, як організатор торгів. Крім цього, внесення з боку покупця гарантійного внеску до укладення угоди, підвищує фінансові витрати, пов'язані із проведенням біржової операції, що не відповідає інтересам учасників біржової торгівлі. Гарантійної внесок як спосіб забезпечення виконання зобов'язань може мати характер депозиту або маржі. Депозит являє собою ту первісну суму грошей, що повинні внести кожен продавець і покупець при укладанні угоди у вигляді своєрідного задатку або внеску, що гарантує виконання клієнтом своїх фінансових зобов'язань. Розмір депозиту встановлюється відповідно до ринковому ризику, як правило, у межах від 5 до 18 % номінальної вартості контракту, але при різких коливаннях цін він може зростати. Методи вирахування депозитів на різних біржах різні. На Чиказькій товарній біржі й на багатьох інших біржах депозити ґрунтуються на чистій довгій (покупка) або короткій (продаж) ф'ючерсної позиції. Клірингова палата Нью-Йоркської товарної біржі вимагає депозити по кожному виду товарів на довгі й короткі ф'ючерсні позиції, а не тільки на чисту позицію.

Важливо розуміти, що депозит не є вартістю операцій по торгівлі ф'ючерсами. Депозит — це кошти, що гарантують дотримання зобов'язань за контрактом, він не є платою за товар. Гроші, які клієнт переводить на спеціальний рахунок, є його власністю доти, поки в результаті якої-небудь невдалої операції він їх не втратить. У біржовій торгівлі існує два види маржі: первісна маржа й варіаційна маржа. Первісна маржа, установлювана у вартісному вираженні, звичайно становить 2-10% вартості ф'ючерсного контракту. Вимоги по цій маржі міняються тільки при істотних змінах рівня котирувань контракту. У нормальних умовах величина первісної маржі уточнюється вгору або вниз тільки кілька разів протягом року, однак у періоди дуже різких і швидких змін цін розміри маржі можуть уточнюватися щотижня, а іноді й щодня. Біржа встановлює мінімальні вимоги відносно первісної маржі. Кожна брокерська фірма-член біржі може ввести більш високі вимоги для своїх клієнтів. Здійснення операцій без необхідної суми первісної маржі є серйозним порушенням. Як тільки сума первісної маржі клієнта зменшилася до певного рівня, названого варіаційним, або підтримуючим маржу біржа може зажадати від клієнта додаткові кошти. Це називається вимогою поповнення варіаційної (підтримуючої) маржі. На відміну від вимоги про поповнення первісної маржі це викликано несприятливою зміною цін ф'ючерсного контракту, а не відсутністю в клієнта достатніх коштів на рахунку для початку операції. Більшість бірж установлює підтримуючу маржу на рівні 75% від первісної. Якщо сума коштів клієнта впадуть до 75% і нижче, те біржа запропонує внести суму, що відновлює його кошти до первісного рівня. Установлюючи рівень маржі, ф'ючерсні біржі й розрахункові палати є під впливом певних факторів. Якщо вимоги до розміру маржі занадто малі, то кожен випадок ризику невиконання представляє проблему. Якщо вони занадто великі, ціна користування ринком буде занадто велике, що приведе до скорочення числа учасників торгів і ліквідності ринку. Вимога про варіаційну маржу може бути виконана двома способами: внесенням необхідних коштів; ліквідацією або зменшенням позиції.

Звичайно ф'ючерсні біржі жадають від своїх членів вносити первісну й варіаційну маржу із клієнтів протягом "розумного періоду часу". Це розпливчасте формулювання має підставу, оскільки існує, безліч видів клієнтів, час на переказ грошей у різних географічних зонах і т.д. У більшості випадків період більше декількох днів не вважається розумним з погляду біржі. У періоди нестійкості ринку розрахункова палата може зажадати від своїх фірм-членів внести додаткове забезпечення в будь-який час торгів, щоб одержати додаткові гарантії. Ця сума призначається для забезпечення рахунків протягом дня й не заноситься на рахунок первісного депозиту. Як первісна, так і варіаційна маржа виникають у взаєминах біржі й учасників ф'ючерс