Релігія і міфологія
Для найдавнішого періоду римської історії особливо характерний культ сімейно-родових духів-покровителів. До них належать мани - душі померлих предків; давні римляни вірили в існування потойбічного світу, куди відходять душі померлих, - це Орк (подібний Аїду) та Елізіум (поля блаженних). Також шанувалися пенати - духи-оберігачі будинків і лари - духи-покровителі з більшими функціями: відомі лари доріг, перехресть, мореплавства тощо. Важливе місце займав і культ вогню домашнього вогнища, втілений в богині Весті. В найдавніших віруваннях прослідковуються і сліди тотемізму (наприклад, легенда про вовчицю, яка вигодувала Ромула та Рема), мали місце і аграрні культи.
Пізніше деякі родові боги перетворилися в об'єкти державного культу, ставши богами- захисниками міст-держав. До них можна віднести Юпітера, Марса і Квіріна (Ромула). Міфологія практично відсутня (відомий лише міф про Ромула - засновника Рима), не існують і зображення богів - поклонялися символам богів (символом Вести був вогонь, Марса - спис і т.д.). Важливе місце в житті римлян займають гадання. Після завоювання Греції проходить трансформація римських богів і їх з'єднання з грецькими: Юпітер - Зевс, Юнона - Гера, Мінерва - Афіна, Венера - Афродіта, Марс - Apec, Нептун - Посейдон, Меркурій - Гермес і т.д.
Практицизм римлян проявився в їх ставленні до богів. Так, замість того, щоб приносити в жертву певну кількість голів худоби, римляни жертвували богу стільки ж головок часнику. Перед початком війни римляни намагалися переманити на свій бік богів народу, проти якого збиралися воювати, обіцяючи чужим богам багаті жертвоприношення. Жерці вважалися посадовими особами, в республіканський період їх обирали. Особливо великою повагою користувалися жриці Вести - весталки. Весталками були дівчата із знатних сімей, їх було всього шість, ставали весталками у дівочому віці і залишалися на цій службі 30 років.
В імператорський період поступово утверджується культ геніїв імператорів - спочатку померлих, а потім і прижиттєвий. Першим був обожнений (посмертно) Юлій Цезар. Каллігула вже при житті оголосив себе богом.
В І ст. н.е. в одній із провінцій Римської імперії - Палестині - зароджується християнство, яке відіграло величезну роль в історії світової культури. В часи Нерона (друга половина І ст.) в Римі вже існує християнська община. На протязі І—11 ст. християнство розповсюджується по всій Римській імперії та за її межами. Імператорська влада із підозрою ставилися до християн, приписуючи їм ненависть до людей, бо християни того часу не тільки чекали, а і закликали кінець світу та Страшний Суд, а також у нелояльності, бо християни відмовлялися офіційно проводити жертвоприношення перед вівтарями державних богів (в тому числі - імператорів). Це призвело до численних гонінь на християн, початок яким поклав Нерон, з особливою жорстокістю вони проходили при імператорах Доміціані, Траяні, Марку Аврелію, Деції, Діоклетіані.
Але, не дивлячись на всі переслідування, християнство продовжувало жити і поширюватися, і до IV ст. стає силою, з якою змушені рахуватися навіть імператори. В 313 р. імператори Костянтин та Ліцій видають Міланський едикт, за яким проголошувалася рівність всіх релігій - в тому числі і християнства, а у 325 р. імператор Костянтин оголосив християнство державною релігією. Після указу Феодосія Великого у 395 р. були закриті всі язичницькі храми, з того часу християнство стає єдиною офіційною релігією римської імперії.