Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
20 ВЕК. КУЛЬТУРА.Мєднікова.doc
Скачиваний:
74
Добавлен:
10.08.2019
Размер:
5.25 Mб
Скачать

Необароко у контексті українського менталітету

Сучасний стан суспільства, світосприйняття людини, суперечності кінця XX століття знайшли відображення в концепціях постмодерніз­му. Паралельно на Заході ведуться пошуки інших визначень характе­ру та "ключових понять" епохи. Широкий резонанс отримала, зокре­ма, концепція необароко, сформульована іспанським філософом Хав'єром Робертом де Бентосом та італійським дослідником О. Кала-брезе. На їхню думку, сучасне суспільство схильне не до цілісного, а до фрагментованого сприйняття, до пантеїзму й динаміки, до бага-тополярності й плюралізму, що є типовим для бароко. Барокові за своєю суттю, як підкреслював К. Відаль, визначення, що їх надали 80-м рокам Ж. Бодрійяр ("система симулякрів"), Г. Дебор ("суспільство спектаклю"), Ж. Баландьє ("театрократія"), Ж. Липовецький ("імперія ефемерного"). Це відчуття театральної примарності, бурлескності, неавтентичності життя, яке особливо виявилось у 80-х роках, пов'я­зується західними філософами з необароковим світосприйняттям.

Якщо для західної культури з її сильними традиціями раціоналізму, детермінізму, логізму, які критикуються постмодернізмом, необароко неавтентичне, то для української культури бароко взагалі є істотним шаром народної традиції, рідної стихії, звертаючись до якої сучасне мистецтво України отримує зовсім інше звучання. Декоративний екс­пресіонізм "необароко" — одна з найвиразніших стильових ліній обра­зотворчого мистецтва 80-х років. Це відчутно в полотнах Ю. Луцкеви-ча, П. Гончара, О. Бородая, А. Захарова, Н. Стороженка і ще десятків митців. Звернення до українського бароко, до кольору українських художників "Вольової групи" не є декларацією національного початку, а становить собою ускладнену постмодерністську гру. Зокрема, но­вий український живопис прикметний бароковою ірраціональністю.

Сучасний етап у розвитку українського мистецтва, починаючи з 80-х років, можна назвати необарочним.

Омар Калабрезе в книзі "Епоха необароко", яка вийшла в 1987 році, наголошує, що саме термін "необароко" точніше та глибше характери­зує сучасний менталітет людини, дух часу, смак епохи, ніж поняття "постмодернізм". "Дух необароко" — це підвищення ролі таких форм творчості та соціальної поведінки, для яких характерні втрата ціліс­ності, глобальності, впорядкованої систематичності, та акцентування замість цих якостей нестабільності, неоднозначності, змінюваності.

Калабрезе аналізує, як універсальні ключові поняття барокового смаку виявляються в сучасних умовах. Для системи культури типу бароко характерне зміщення центру, посилення тиску на контур, тобто "робота на межі".

"Роботою на межі" автор вважає, наприклад, експериментування з лінією, перспективою в образотворчому мистецтві пізнього Ренесансу, маньєризму, бароко. За такими "граничними" варіюваннями точки зору, ракурсу, кута зображення вгадується вже саморуйнування перспективи.

Та ж сама логіка простежується в сучасній культурі, яка постійно випробовує еластичність межі видів та жанрів мистецтва. Перехід межі між мистецтвом та життям — одна з основних тенденцій мис­тецтва XX ст., яку ми детально аналізували на прикладі концептуаль­ного мистецтва, поп-арту. Втручання побутових речей у сферу ху­дожньої діяльності, яке у 20-х роках викликало сенсацію, сьогодні вже нікого не дивує. Це виявляється і в зміщенні жанрів, взаємопе-рехрещенні різноманітних видів мистецтв, в архітектурі, скульптурі.

Як приклади "тяжіння до межі" Калабрезе розглядає спроби мак­симального підвищення або, навпаки, зниження порогу сприйняття часу та рухів у моментальній фотографії (зупинена мить) або під час прискореного та уповільненого теле- й кінознімання. Кардинально змінюється сам характер сприйняття часу.

Одна з ознак цього — тотальне осучаснення всіх продуктів культу­ри в людській свідомості під впливом телебачення. Для учнів немає відчутної історичної дистанції між А. Шварценегером та міфологічни­ми героями античності — Геркулесом, Одіссеєм, Ксеною, які стають суперменами сучасних серіалів.

В епоху "тотальної візуалізації" дистанція між минулим та сучасним, будь-яка хронологія зводяться до нуля: "все абсолютно синхронне".

Об'єкти, які потрапляють у сферу необароко, набувають власти­вості бути завжди тут, а "тут" означає всю історію в цілому, не-диференційовано, причому йдеться не тільки про актуальність збігу часів, але й "спілкування можливого з реальним".

Мистецтво минулого розглядається як склад готових матеріалів. Фрагменти вириваються з контексту, та при цьому цінується зла-маність, випадковість їх форми. Цікаво, що такою ж логікою керуєть­ся телеглядач, коли натискає кнопки дистанційного управління бага­токанального телевізора й перескакує з однієї програми на іншу, — він ніби створює з випадкових фрагментів якесь нове мозаїчне ціле.

Естетика фрагмента порушує централізованість порядку, переклю­чає увагу з центру на периферію.

Цитата розглядається як засіб створення "утопії минулого", тобто минуле переноситься всередину власної культури та переосмислюється в світлі досвіду. Прикладом необарокового оперування цитатою може бути роман У. Еко "Ім'я троянди": текст роману — суцільна та найвір-туальніша містифікація. Камуфлюючи факт цитування, фальсифікації цитат, письменник створює "поетику збоченої автентичності".

Сьогодні відбувається повна дестабілізація часу та історії. Наш час не шукає документів, свідоцтв, минуле з'являється лише у вигляді "симулякрів", як чиста фікція. Художники знищують часові, причин-но-наслідкові зв'язки, створюючи "метаісторичний синтез".

Друга важлива зміна стосується верифікування реальності. Упев­неність в істині дає не особливий, безпосередній досвід пізнання світу (присутність на спортивному матчі), а можливість сприйняття телевізійного зображення події (уповільнені зйомки, які дозволяють вловити щось реальніше, ніж сама реальність).

Необарокова особливість різних типів поведінки в культурі, які пре­тендують на "примежовість" — їхній специфічно поверховий характер, орієнтація на зовнішні шари, формальну організацію, відчутне нехту­вання змістовно-тематичним аспектом. Творчі пошуки зміщуються від естетичного, емоційного ядра в бік декоративізму, естетизації форми.

"Те, що можна було б кваліфікувати порушення норми, є скоріше надлишком форми, ніж якимось "революційним актом", — вважає Ка-лабрезе. Порушення форми найпомітніше виявляється в надмірності масштабів творів. Вражаючий прикладі — "Упаковка" Кристо. Як ви­явилось, загорнути можна все: новий міст у Парижі, цілий острів або Австралійську пустелю. Знаменним є й ізідродження розкішних святку­вань з приводу різних подій в особистому житті зірок кіно, представ­ників вищої аристократії. Святкування Спричинили появу нових про­фесій: архітектор-піротехнік, архітектор святкувань, дизайнер їжі тощо.

Таким чином, система необароко відрізняється великою гнучкістю, елегантністю контурів, здатністю нейтралізувати порушення форми, надаючи їм вигляду інноваційної "роботи на межі".

Особливе місце сучасна культура відводить структурам лабіринт-ного типу. Лабіринт, який приховує за хаосом розумний порядок, є "типовою барочною фігурою".

Оскільки маршрут в цілому залишається за полем зору відвідува­ча, тут набирає сили "короткозорий" метод вирішення: почергове розв'язування локальних вузлів пробле ми. Немає жорстокої причин­ності, послідовності, саме життя вирішує проблему, підказує подаль­ший розвиток подій. "Вирішення" лабіринту пов'язане з коливанням стану, чергуванням "насолоди загубитеся" з "насолодою знайтися".

Сучасний лабіринт — "найбароковіш|ий" з усіх можливих. У ньому переважає не насолода рішення, а смак до загадки, помилки, незрозу­мілості. X. Борхес зазначав, що розкриття таємниці ніколи не підне­се над самою таємницею. Таємниця має безпосерднє відношення до божественного, а її розгадка — лише трюк фокусника.

Парадоксально, що смак до помилки виявляється там, де, здавало­ся б, панує впорядкованість та систематичність — в роботі з комп'юте­ром! Справа в тому, що вона уособлює Всесвіт, і завжди є ризик "по­милитися кнопкою", цим самим звівши результат нанівець. Можливо, саме ризик, насолода від того, що план цілого вислизає з-під контро­лю, і становить головну таємницю привабливості "дурної машини".

Комп'ютер породжує особливий тип мислення — "малими блока­ми", логічні зв'язки між якими поновлюються лише згодом; це — вільне падіння, в якому заздалегідь не дано йіяких гарантій.

Технічний прогрес, запровадження надточної апаратури створили ілюзію керування, контролю над світої^. Очевидно, необхідністю по­збавитися від ілюзії точності пояснюється конструювання приблиз­ності, невизначеності в сучасному мистецтві.

Для необарокового мистецтва характерний також феномен неста­більності.

У пластичних мистецтвах елемент нестабільності виникає на різних рівнях структурного твору. Часто художники розробляють спеціальну технологію, яка гарантує недовговічністз твору: "зникаючі" фотографії К. Фарбезе, живопис Ф. Пансенки, який поступово знебарвлюється, скульптури Ж. Тенгелі, що самознищукрться.

Нестабільність поведінки в процесі сприйняття цілеспрямовано спланована Дж. Стерлінгом у проекті л|іфта, який з'єднує перший та другий поверхи в музеї сучасного мистецтва в Штутгарті. Образ ліфта "художній" — відвідувачі перебувають уі цілковій упевненості, ніби це один із експонатів, і замість того, щоб користуватись ним, вони юрм­ляться навколо нього або біжать за ним навздогін сходами поруч, милуючись його рухом.

Новітні як наукові, так і естетичні теорії намагаються виявити "лад у безладі", закономірності хаосу як форми існування "надскладних" фе­номенів. Французький математик Б. Мандельброт уперше запропону­вав методи вимірювання об'єктів, які мають украй нерегулярну, по­різану форму — таких, як лапатий сніг, смуга морського узбережжя, місячні кратери або дірчаста структура сиру.

Дослідники вдаються до методики спробних вимірювань, які вихо­дять за межі евклідового простору, звертаються й до завихрень (тур­булентності) в гідрології, метрології, ботаніці, анатомії тощо.

Великою кількістю прикладів Калабрезе підтверджує думку про те, що турбулентність та нерегулярність керують створенням об'єктів з естетичною функцією практично на всіх рівнях складності в культурі — від продукції медіа до найвимушених речей у художніх галереях та концертних залах.

Отже, нова наука та необарокова культура сповідують два основні загальні принципи:

  • відмова від уніфікованих, спрощених моделей та погляд на світ як на фрагментарну множинність, де різноманітні моделі протисто­ять одна одній, змагаючись між собою;

  • уявлення про те, що в світі переважають не стабільні моделі, а навпаки, моделі складні, комплексні, багатомірні, динамічні.

На наш погляд, поняття "необароко", як воно тлумачиться західно­європейськими філософами, точніше порівняно з "постмодернізмом" відбиває нові тенденції у розвитку сучасної культури України, ближче до українського менталітету.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]