Міністерство освіти і науки України
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"
Утворення української держави – Війська Запорозького під проводом Б. Хмельницького, її державного-політична та соціально-економічна організація
Підготував студент
Групи ІК-02, ФІОТ
Дзідзоєв А.Ю.
Перевірив
Лебедев І.К.
Київ 2010
Зміст
Вступ
1. Початок визвольна війна українського народу, її причини
2. Утворення української держави
3. Державного-політична та соціально-економічна організація
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
Вступ
Тема цього реферату була обрана мною через велику зацікавленості питаннями національної ідеї українського народу та можливостями відродження українського етносу як одного з найпотужніших народів Європи. Думаю, що, дослідивши історію українського козацтва, ми зможемо відродити свою віру в себе, нашу країну, в найкраще багате і цікаве майбутнє.
До написання реферату мене спонукала зацікавленість національним українським характером. Якщо бути стислим, то українська етнопсихiка характеризується взаємодією двох складових, двох типів української культури. Це: "хліборобська культура", для якої властиві м’якість, лагідність, толерантність, чуйність, душевна теплота, вибачливість, мрійливість, милосердя; "лицарська (козацька) культура", для якої властиві діловитість, рішучість, наполегливість, вірність слову, точність, практичність, конкретність, справедливість.
Цей реферат – частина матеріалу, який розкриває сутність лицарської (козацької) культури. Обраний період – українська національна революція XVII ст. та становлення української держави – Війська Запорозького під проводом Богдана Хмельницького.
В своєму рефераті я розкрию наступні теми: початок Визвольної війни українського народу, як основну послідовність подій, внаслідок яких і розвивалась подальша історія, утворення української держави та її державного-політична та соціально-економічна організація.
Держава Війська Запорозького в основних рисах сформувалася протягом 1648—1652 років у ході Визвольної війни українського народу. Вирішальну роль у політичному житті війська відігравав виборний гетьман, якому належала вища військова, адміністративно-політична та судова влада. Провідною верствою виступала козацька старшина, основною соціальною опорою — козацтво, особливо вільне козацтво. Після невдалої спроби Богдана Хмельницького заснувати монархію, форма правління у Війську Запорозькому еволюціонувала від демократичної до аристократичної республіки.
1. Початок визвольної війни українського народу, її причини
Волелюбний народ України не міг миритися з всезростаючим польським пануванням і у січні 1648 p. почав війну проти Речі Посполитої.
Головною причиною війни було нестерпне соціальне, національне і релігійне гноблення, яке зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну небезпеку для українського народу, загрожувало існуванню українців.
Усі суспільні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбавитися залежності від Польщі та польських феодалів і створити власну українську православну, тобто національну державу.
Козацтво, як запорізьке, так і реєстрове, а також українська шляхта стали ядром збройних сил України; вони вносили організуюче начало в їх устрій та діяльність, а також в господарсько-політичне життя країни. Запорізькі козаки складали передову бойову частину армії українського народу і зробили значний внесок у перемогу над противником. Крім того, Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців, одночасно залишаючись передовою заставою у боротьбі з агресивними планами кримських феодалів.
На середину XVII ст. у різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності з наявним статусом України у складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.
У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони активно перетворюються на фільварки (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засноване на щотижневій панщині та чітко зорієнтоване на ринок). В основі цієї трансформації лежали два взаємопов’язані процеси – зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва.
Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, посилювали експлуатацію селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо у районах, сполучених із зовнішнім ринком. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки.
Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких тоді були у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиного ринку в Україні.
У складних умовах опинилося і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки – чинш, церковну десятину та ін. Феодальна знать досить потужно конкурувала із міщанами у торгівельно-промисловій сфері, користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів та монопольним становищем у виробництві певних видів продукції.
Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань у січні 1638 р. прийняв „ординацію Війска Запорозького реєстрового”, яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість козацького гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.
Відсутність власної держави, поступова втрата національної еліти, церковний розкол, зростання закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII століття суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени.