58. Державно-правові погляди Лесі Українки.

Суспільство де гарантується рівність і розвитку суспільства.

Була прибічнецею теорії насиьства походження держави, влада – це завоювання одного народу іншим. Політична влада зосереджена в руках панівного класу. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в історії – деспотичні.

Ідеальним вважала республіканський устрій, прототип якої вбачала у Швейцарській конфедерації.

Свобода особистості – широкомастабне суспільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свободи. Сама наявність закріплених в законах політичних та інших прав не дає підстави вважати, що вони можуть бути вільно реалізовні.природне право реалізується через свободу волі. Тобто, людські та громадські права можуть бути реалізовані тільки в державі з демократ республік формою правління, бо там де є пани і піддані, свободи для підданих немає, вона є тільки для панів.

Треба виборювати свої свободи.визнання природних прав людини, їхньої цінності, усвідмлення того, що їх гарантія і реалізація залежить від держ устрою та форми првління.

59. Погляди на державу та право в період перебування України у складі срср.

Погляди, які ппанували у тогочасному суспільстві, відобразились в Українському проекті союзного договору 1922 р., що його було розглянуто і затверджено 23 травня 1923. на об’єднаному засіданні Президія Всеукраїнського центральноо виконавч комітету і Ради народних депутатів УСРР. Раковський – голова уряду його заступники Фрунзе, Скрипник, Гринько запропонували теоретичну модель держави, яка відрізн від варіанта, що примусово запроваджувався тогочасним московським керівництвом. Ця модель базув на принципах демократизму, вривноваженя суверенітету союзу і республік, обмеження влади центру та надання широких прав суб’єктам федерації з вирішення держ-адміністативних, культурних і господарських питань, гарантування правового простору в регулюванні всіх сфер внутрішнього життя. Було зроблено спробу залишити у віданні республік майно і ресурси, що знаходилися на їхній території, в їхньому розпорядженні, користуванні та управлінні. Ця спроба зазнала невдачі. Відмінні від радянської точки зору погляди на проблеми української державності, нації, мови, культури мали Микола Хвильовий (Фітильов) і Олександр Шумський. поглядах О. Шумського — народного комісара освіти України. Він виступав проти принципу централізму в управлінні Радянським Союзом, підготував 1926 р. лист до Сталіна, де наголошувалося на поглибленні процесів українського національного відродження та на доцільності контролю за ними саме українських комуністів, а не представників єврейсько-більшовицьких кіл.

Перші прояви дисидентства спостерігалися в Києві й Західній Україні — було організовано кілька невеличких груп. Одна з них — "група юристів". її члени закликали до реалізації законного права України на вихід із СРСР. Згодом такі групи було розкрито, а їх членів засуджено до тривалих термінів ув'язнення. За часів перебування України у складі СРСР говорити про існування якоїсь окремої української політологічної школи не доводиться, оскільки політологія як така вважалася в Радянському Союзі "псевдонаукою", а єдино правильним ученням був марксизм-ленінізм у формі наукового комунізму та марксистської філософії.