38 Соціальна інфраструктура як чинник поліпшення умов життєдіяльності населення
У наукових дослідженнях як синоніми використовуються терміни «невиробнича сфера», «сфера обслуговування», «сфера послуг», «соціальна інфраструктура». Аналізуючи регіональний розвиток комплексу галузей, які надають послуги населенню, доцільно оперувати терміном «соціальна інфраструктура».
Соціальна інфраструктура – це сукупність, або комплекс галузей, що виділяються в системі суспільного поділу праці за функціональним призначенням у процесі відтворення задоволення потреб населення у послугах.
Поряд із соціальною виділяється виробнича та інституційна інфраструктура (див. рис. 9.1.). У соціальній розрізняють соціально-побутову та соціально-духовну інфраструктуру. Соціальна інфраструктура має чітко виражений територіальний характер, оскільки пов'язана з обслуговуванням людей, які проживають у поселеннях міського та сільського типу і мають бути забезпечені сприятливими умовами життєдіяльності. Вплив її на відтворення робочої сили виявляється у зниженні втрат сукупного робочого часу, підвищенні продуктивності праці, подовженні періоду працездатності, формуванні висококваліфікованих кадрів. З регіональних позицій розвиток галузей соціальної інфраструктури створює передумови для запобігання необґрунтованої міжрегіональній міграції населення, розширення сфери праці, особливо жіночої.
При розробці питань перспективного розвитку об'єктів соціальної інфраструктури важливими є дані регіональних досліджень про доходи населення та ступінь задоволення його потреб у товарах і послугах. Ці дані враховують для обґрунтування розміщення об'єктів соціальної інфраструктури.
Життєвий рівень населення області, району, міста характеризується як синтетичними (номінальні і реальні доходи, суми виплат і пільг із суспільних доходів споживання, споживання матеріальних благ і послуг тощо), так і конкретними показниками (забезпеченість житлом, школами, лікарнями, дитячими дошкільними закладами, підприємствами побутового обслуговування, харчування, роздрібної торгівлі та ін.).
Показники рівня життя населення формуються під впливом багатьох регіональних чинників. Міжрайонні відмінності в рівні життя людей зумовлюються насамперед економічним розвитком: галузевою структурою і виробничою спеціалізацією, співвідношенням між виробничою і невиробничою сферами тощо. Ці чинники впливають і на відмінності в структурі населення (співвідношення між робітниками, службовцями, колгоспниками, відмінності у кваліфікації, рівнях зайнятості працездатного населення тощо). Звідси відмінності в доходах населення окремих регіонів і соціальних груп, а також у структурі платоспроможного попиту населення.
Відношення прогнозного рівня реальних доходів на душу населення до звітного становить індекс реальних доходів, який показує зміну доходів населення в прогнозному році порівняно із звітним.
Громадські фонди споживання складаються з вартості наданих населенню безплатно або на пільгових умовах матеріальних благ і послуг, додаткових до доходів за працею грошових виплат. Кошти цих фондів спрямовуються безпосередньо на задоволення потреб населення (поточні витрати соціально-культурних закладів, у тому числі заробітна плата їх працівників та амортизація основних фондів).
Нормативний споживчий бюджети має задовольняти раціональні потреби населення у продовольчих і непродовольчих товарах, житлі, комунально-побутових і соціально-культурних послугах. Розрахунок його ґрунтується на наукових нормах споживання, що диференційовані за великими регіонами з приблизно однаковими природними та економічними умовами (оптимальні розміри доходів, громадських фондів споживання, обсягів капітальних вкладень в соціальну інфраструктуру та ін.). Порівнянням нормативних і фактичних даних визначають рівень задоволення потреб населення регіону.