Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм чи критика художніх текстів

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, іншомовних слів, термінів, а також скорочень, каталогів найменувань і марок виробів тощо). Обидва паралельні способи задання норм написання — у формі правил та у формі словників — для редактора є однаково чинними.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфографії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому подають варіанти (наприклад, дублетні форми), не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, редакторові під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

Будь-які загальновживані високочастотні слова перекладачу найдоцільніше перевіряти списковими, а неологізми (вузько спеціальні низькочастотні слова)—положеннєвими методами. Це забезпечить найвищу ефективність критику і редагування художніх текстів.

Норми для рівня морфем

Слова складаються з однієї — п’яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова).

Стосовно засобів словотвору редактор та перекладач повинні контролювати: 1) стилістичну приналежність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем; 4) довжину морфем.

Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для офіційних, наукових, популярних, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень та, частково, публіцистичних (письмових) і навчальних повідомлень. У повідомленнях радіо й телебачення абревіатури, крім частовживаних, слід подавати лише в розгорнутому вигляді.

У кожному конкретному випадку редактор та перекладач повинні визначати стилістичні характеристики засобів словотвору за допомогою довідкової чи наукової літератури.

Словниковий склад повідомлення

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.

Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі поповнення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити у словник реципієнта на всі 100% .

Норма редагування та критика текстів встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта. Проте така норма надто загальна, навіть більше — формальна. Справа в тому, що в мові, як відомо, слова мають одночасно декілька значень, тобто є полісемічними. Для явищ полісемії встановлено, що чим частіше слово використовують у мові, тим більше значень воно має. Тому подану вище норму слід уточнити.

Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ще не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування.

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють.

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).