1)періодизація історії України.

1. Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і землеробства, ремесла і торгівлі, з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.): утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі.3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.) - це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі.4 Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.). Цей період вітчизняної історії важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але й створенням у ході національної революції 1648-1676 рр. незалежної від Польщі української Козацької держави - Гетьманщини і її втрата в результаті внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів.5. Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.) - від „Руської трійці“ до створення політичних організацій, одним із головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.6 Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.), визначним досягненням якої було створення Української держави – Української народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки та проголошення  січня 1919 р. Акту злуки усіх українських земель.7. Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції і перебувала у складі СРСР (191-1991 рр.).8. Незалежна Українська держава, яка проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР.

35)причини характер та результати гайдамацького та опришківського рухів

причинами посилення антифеодальної боротьби народних мас у першій половині ХVIII ст. було: посилення польсько-шляхетського гноблення, що супроводжувалося збільшення панщини, розмірів натуральної та грошової ренти скорочення селянського землеволодіння; посилення жорстокості у становленні поміщиків до селян; національно-релігійний гніт, утиски прав українства Правобережжя.За своїм характером селянсько-козацькі рухи були: національно визвольними, антифеодальними. Рушійними силами цих рухів були: селянство, козацтво, міщанство, робітничі люди, православне духовенство. Повсталі боролися за відновлення козацьких вольностей,визволення від шляхетсько-магнатської залежності, за права православної церкви.Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережжі. Гайдамацькі та опришківські рухи стали яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби укр.народу. вони послаблювали позиції польської влади на укр.землях і мали народну підтримку.

3) а)Галицьке і Волинське князівства були об’єднані кн. Романом у 1199р

б) Чигиринська рада відбулася в 1657р

3) найдавніші народи на території України

У 1ст на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою. В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося. У III столітті до н.е. на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витиснули скіфів. які панували до середини ІІІ століття н.е. Це були спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували. Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики - племена готів, а трохи пізніше - зі Сходу - гунів, і пануванню сарматів настав кінець. у VII-VI ст. до н.е. починається процес “великої грецької колонізації” у Північному Причорномор'ї.утворюються Грецькі міста держави.

37)основні ознаки українського національного відродження кінця ХVIII – XIX ст

6)а)хронологічні межі Галицько-волинської держави 1199-1340 рр

б)гетьманування П.Дорошенка 1665-1677рр

2)теорії походження слов’ян

В історичній науці однією з центральних є проблема походження слов’ян. Одну з перших спроб вирішити це питання зробив літописець Нестор у’’повісті минулих літ’’. Його теорія назив.дунайська. тому що в ній розглядено поселення словян по р.дунай. У добу середньовіччя зявилася теорія скіфо-сарматська або азійська теорія,яка базується на визнанні предками словян скіфів і сарматів,які пройшовши через Азію узбережжям чорного моря і осіли в пд. частині сх. Європи. Раньосередновічна теорія- пращурами вважалися алани,Роксолани,даки,кельти,фракійці. Вісло-дністровська теорія—відповідно до неї існувала балто-словянська спільнота,після її розпаду в ході розселення виникли словяни. Дніпро-одеоська теорія—органічно увібрала в себе ідеї та висновки багатьох попередніх теорій і помістила словянську прабатьківщину між Одрою та Дніпром.логіка цієї теорії:індоєвропейська спільнота розпалася на кілька етнокультурних та мовних гілок,однією з яких були германо-балто-словяни.подальший поділ цієї гілки спричинив появу протословян як самостійної етнічної спільноти.

36)Обмеження та ліквідація автономії українців в межах Російської імперії у 18ст

Особливістю перебування лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії був тотальний безперервний наступ самодержавства на права україни.суть полягала ліквідувати укр.автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.офіційна російська політика в цьому питанні пройшла кілька етапів у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність були різними. 1 етап(1708-1728р)форсований наступ на укр.автономію. характерними ознаками цього процесу були:обмеження влади гетьмана та контроль за нею(гетьманську резиденцію було перенесено з Глухова до Батурина);економічні утиски(основні товари заборонялося експортувати в інші країни крім росії,імпортувати дозволялося тільки з Росії.);експлуатація деографічного потенціалу, культурні обмеження, 1722р створення Малоросійської колегії,яка була дієвим дестабілізуючим органом. 2 етап(1728-1734р)-повернення укр.частини її прав та вольностей.особливістю цього періоду було лише формальне поновлення укр. Автономії,фактично усе суспільне життя перебувало під контролем Росії.

3 етап (1734-1750рр)-посилення імперського тиску.характерними ознаками було:свавільне втручання російських чиновників в усі сфери суспільного життя,русифікація населення,терор’’таємної канцелярії’’,ситуація щей ускладнилася російсько-турецькою війною під час якої укр.стала основною базою для російських військ. 4 етап(1750-1764)-тимчасове уповільнення процесу російської експансії. Гетьманщина переживала’’золоту осінь’’ своєї автономії за час правління гетьмана Розумовського. 5 етап(1764-1783рр) остаточна ліквідація укр.автономії. після ліквідації гетьманства 1764р вся повнота влади в укр.зосередилася у руках другої малоросійської колегії.було взято жорстокий курс на централізацію та русифікацію.

9) а)перші згадки про козаків з’явилися у 1492р

б)укр.»шістедисятники» : Симоненко Костенко Руденко Драч Павличко Мушкетик

4)східні слов’яни у 6-9 ст.

Доба 6-9 ст характеризується глибокими якісними суспільними змінами.удосконалення техніки та технології виробництва,піднесення ремесла,пожвавлення торгівлі,розклад родово-общинного ладу,класова диференціація,відокремлення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію,формування спільної культури,поява перших протодержав,сприяли створенню фундаменту на якому зрослв Давньоруська держава.

39) кирило-мефодієвське товариство

На поч. 40х років 19ст. студенти і викладачі організували таємний гурток «київська молода». Поступово гурток оформився у 1846р у КМБ. Організаторами були:Костомаров,Білозерський, Гулак. Куліш. Шевченко. Мета: утвердження національної укр.державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав.

Програмні документи:»статут слов’янського товариства св.кирила і Мефодія» «закон божий або книга буття українського народу». Програмні засади:ліквідація кріпосного права, національне визволення укр.народу, рівні політичні права для всіх слов’янських народів ,повалення самодержавства і встановлення республіки ,створення конфедерації вільних слов’янських держав,скасування станів, ідеалізація козацького минулого. Течії: ліберальна і радикальна. Практична діяльність:поширення програмних документів, пропаганда ідей братства у вузах,поширення творів Шевченка ,збирання коштів на видання укр.книги ,створення першої абетки ,встановлення контактів із литовськими польськими і чеськими революціонерами,розробка проекту створення в укр.широкої мережі початкових шкіл для всіх верств населення. У березні 1847р КМБ було ліквідовано Миколою1. значення діяльності: перша спроба інтелігентності перейти від культурницького до політичного етапу визволення,уперше здійснено спробу обєднати укр.нац.ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

12) а)П.Сагайдачний зі своїм військом записався до Київського братства.

б) русько-українська радикальна партія виникла у 1890р

5)формування держави сх. слов’ян. Перші київські князі.

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання. На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадчий орган при князеві - боярську раду. Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу. Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників. Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення. Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією. Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу. Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен. Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності. Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями. Правили тоді останні представники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд, проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь, поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди. До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі. І саме це, згідно з однією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вони звернулися до Новгорода, де з 870 р. утвердилося правління запрошеного варяга - Рюрика. В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега, який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. Незважаючи на протидію новгородців, під владою київських князів об'єднуються землі ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. В Києві відновлюється язичницький культ. В 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду було укладено в 911 р. Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу у боротьбі з волелюбними древлянами, він виступив проти печенізьких орд, які нападали на Русь. А у 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов'язувалася надавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий. Синові Ігоря Святославові в той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря - княгині Ольгі. Насамперед вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцнила економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 959 р. руське посольство було виряджене до імператора Священної Римської імперії. У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнством княгиню Ольгу пізніше було канонізовано. Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію. Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, - в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва. У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Але на цей раз йому не поталанило. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав. Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави. Після його смерті починається жорстока боротьба за владу між його синами.

40)наслідки суспільно-політичних реформ сер 19ст в австрійській державі для галичини

Для покращення матеріального становища населення,стабілізації соціально економічної ситуації.модернізації управлінської системи марією0терезою та йосифом2 було прийнято низку еформ:адміністративну.аграрну.релігійну. освітню. Реформи сприяли:політичній модернізації краю,відсторонення укр.від управління,поширення серед селянства та духовенства позитивного ставлення до правлячої династії.

15)а)назва законів вел.кн. Литовського –«руська правда»

б)роки політики українізації 1923-1938рр

7) хрещення Русі 988р

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримували найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ. Хрещення сталося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто він отримував права на трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому спочатку дістав відмову і тільки захоплення їм візантійській колонії Херсонес (Корсунь) примусило Візантію укласти угоду. Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі-України йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як в Києві. Гол. опір чинили служителі поганського культу «волхви», вплив яких на півд. землях Руси був незначний. Натомість на півн. у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти христ. свящ. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із христ. (т. зв. двовір'я).Для унормування церк. життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч - раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та христ. любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійне велику державу Володимира і позитивно вплинуло па мораль керівної верхівки і населення.З прийняттям християнства в Україні поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси-України Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення України і слов. Сходу.