Органи кровотворення.

І. Скарги:

1. Підвищена кровоточивість

2. Збільшення лімфовузлів

3. Біль у кістках

4. Підвищення температури тіла

5. Жовтяничність шкіри

6. Свербіння шкіри

ПІДВИЩЕНА КРОВОТОЧИВІСТЬ – спонтанно або після легкого забиття чи натиснення з'являються геморагічні висипання на шкірі і слизових оболонках, спостерігаються кровотечі з носа, ясен, травного каналу, легенів, нирок, матки.

Захворювання: ге­морагічні діатези, мієлоапластичний синдром, гемобластози.

ЗБІЛЬШЕННЯ ЛІМФОВУЗЛІВ

Захворювання: хронічний лімфолейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркома, запальні процеси у лімфовузлах (лімфаденіт), метастази пухлин некровотворної систе­ми в лімфовузли.

БІЛЬ У КІСТКАХ (ОСАЛГІЯ)

1) + біль у груднині (стерналгія) – гострі лейкози;

2) стійкий біль у поперековому відділі хребта + часті переломи різних кісток при щонайменшому навантаженні – мієломна хвороба.

ПІДВИЩЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

1) висока температура – гострі лейкози, лімфосаркома, мієломна хвороба, апластична анемія лімфогранулематоз (лихоманка має хвилеподібний характер з поступовим (протягом 8-15 діб) підвищен­ням і наступним зниженням температури – febris undulans);

2) субфебрильна температура – гемолітична і В₁₂ (фолієво)-дефіцитна анемія;

3) при вторинній інфекції, що супроводжує розвиток гострих і хронічних лейкозів.

ЖОВТЯНИЧНІСТЬ – гемолітичні анемії.

СВЕРБІННЯ ШКІРИ – лімфогранулематоз, еритремія, хронічний лімфолейкоз.

Загальні скарги: слабкість, запаморочення, швидка втомлюваність, блідість.

ІІ. Огляд.

1. Загальний стан хворого, стан його при­томності.

2. Колір шкіри і видимих слизових оболонок:

- вишнево-червоний (особли­во на обличчі, губах, язиці, долонях) – еритремія

- блідий – анемії (блідість кон'юнктиви верхньої і нижньої повік), лей­кози

відтінки:

- зеленуватий – ювенільний хлороз

- дещо жовтяничний (особливо склери) – В₁₂-дефіцитна анемія

- більш вира­жена жовтяничність – гемолітична анемія

- землисто-сірий – хронічний лейкоз

3. Ротова порожнина:

- різка атрофія сосочків на язиці, його поверхня гладенька (гентерівський глосит) – В₁₂-дефіцитна анемія

- некротично-виразкові ангіни і стоматит – гострі лейкози

4. Інше:

- крововиливи на шкірі і слизових оболонках (петехії, пурпура, екхімози, гематомами) –геморагічні діатези (не зникають після натискання на них)

- сухість шкіри, ламкість і раннє посивіння волосся – залізодефіцит

- видимі збільшені лімфовузли – хронічний лімфолейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркома, метастази раку,туберкульоз

- збільшення живота внаслідок спленомегалії і гепатомегалії – хронічний мієлолейкоз, лімфолейкоз, остеомієлофіброз.

ІІІ. Пальпація.

1. Пальпація лімфовузлів (ЛВ).

Пальпують регіонарні ЛВ: потиличні, задньошийні, передньошийні, підщелепні, надключичні, підключичні, пах­вові, ліктьові, пахвинні, підколінні. В нормі вони не пальпуються.

Про свіжий запальний процес (лімфаденіт) свідчать: м’яка консистенція ЛВ, їх болючість при пальпації, почервоніння шкіри над ними та їх нерухомість внаслідок спаяності лімфовузлів з оточуючими тканинами (періаденіт).

Гостре збільшення регіонарних підщелепних ЛВ – ангіна, стоматит, гінгівіт. Гостре запалення регіонарних пахвинних ЛВ – запальні виразки нижніх кінцівок, твердий і м'який шанкер, СНІД. Хронічне збільшення шийних ЛВ – туберкульозний процес.

Загальне системне збільшення ЛВ – хронічний лімфолейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркома. У хворих на лей­коз і злоякісні лімфоми ЛВ неболючі, ніколи не спаюються з оточуючими тканинами, не нагноюються і не утворюють нориць, мають еластично-тістувату консистенцію. У хворих на лімфогранулематоз і лімфосаркому вузли щільні, спаяні між собою в конгломерати.

Збільшені ЛВ можуть являти собою метастази злоякісних пухлин – горбисті, твердої консистенції, неболючі. Маленький щільний вузлик у надключичній ямці ліворуч, в куті між верхнім краєм ключиці й зовнішнім краєм груднино-ключично-соскоподібного м'язу є метастазом раку шлун­ка (вірховська залоза). Неболючі збільшені пахвові вузли з одного боку – метастази раку молочної залози.

2. Пальпація селезінки.

Положення хворого – лежачи на спині або на правому боці. Ліву руку лікар кладе плазом на ліву половину грудної клітки в ділянці VII-X ребра і легенько натис­кає на неї (фіксація грудної клітки). Праву руку тро­хи зігнутими в останньому фаланговому суглобі пальцями кладуть пер­пендикулярно до реберного краю в ділянці X ребра, безпосередньо біля реберного краю. Потім, змістивши складку шкіри трохи донизу, пальці занурюють у середину черевної порожнини під час видихів хворого. Після цього просять хворого зробити глибокий вдих. Під тиском діафрагми селезінка сама опускається вниз назустпіч пальцям і, якщо вона збільше­на, то вдається пропальпувати її край.

В нормі селезінка не палькується. Якщо вона пальпується, то це свідчить про її збільшення. Раптове збільшення селезінки – гострі захворювання: у разі роз­витку одних воно спостерігається, як правило (поворотний тиф, маля­рія), у разі других – часто (черевний та висипний тиф, інфекційний гепатит, гострий сепсис), у разі третіх – порівняно рідко (грип, інфек­ційний менінгіт, кір, крупозна пневмонія) і у разі четвертих – дуже рідко (дифтерія, скарлатина, холера).

Хронічне збільшення селезінки – хвороби кро­вотворних органів (хронічний мієлолейкоз, хронічний лімфолейкоз, ерит­ремія, гемолітичні анемії, хвороба Верльгофа), цироз печінки, тромбоз або стиснення селезінкової вени, зах­ворювання серця (застійна селезінка, інфекційний ендокардит) і власне селезінки.

Гострі інфекційні за­хворювання – селезінка м'яка, тістувата за наявності сепсису. Цироз печінки, захворювання крові – селезінка щільна. Стає болючою у разі розвитку її інфаркту або тромбозу селезінкової вени. Поверхня селезінки стає нерівною за умов розвитку сифілітичних гум, кіст, повторних інфарктів, пухлин. Нерухомою під час дихання є тільки різко збільше­на селезінка (периспленіт).

Болючість у кістках пальпаторно виявляється при мієломній хворо­бі.

ІV. Перкусія

Положення хворого – вертикальне або лежачи на правому боці. Використовують тиху перкусію за методом Образцова і Стражеска з деякою модифікацією.

Для визначення ширини селезінки перкусію про­водять по лівій середній пахвовій лінії згори донизу, почина­ючи з VIII міжребер'я. На місці появи притупленого звуку роблять 1шу позначку по краю пальця, зверненого у бік виникнення чіткого звуку. Потім перкусію продовжують по цій лінії до появи тим­панічного звуку, і роблять 2гу позначку. В нормі ширину селезінки визначають між IX і XI ребрами (4-6см). Для визначення довжини селезінки тиху перкусію проводять від краю реберної дуги по X ребру до появи притупленого звуку – 3я позначка. Потім палець-плесиметр переносять на задню пахвову лінію і по X ребру пер­кутують у напрямку 3ої позначки до притуплення звуку – 4а позначка (6-8см).

Дуже характерною ознакою розвитку гострого лейкозу є виражена болючість при постукуванні по трубчастих кістках (осталгія) і особ­ливо по груднині (стерналгія).