23. Основні ідеї Декларації прав людини і громадянина 1789 р.

«Декларація прав людини і громадянина», прийнята 26 серпня 1789 р. французькими Установчими зборами, стала ніби своєрідним програмним документом нового суспільства, однаково застосовним як для самої Франції, так і для інших країн світу. Нова державна доба породжувала й нове право - з його ідеєю рівності громадян перед законом та принциповими положеннями співрозмірності злочину і покарання, презумпції невинуватості, відмови від «уявних» злочинів (чаклунство) тощо.

Декларація стверджувала рівність людей перед законом, суверенітет нації, виключне право народу на створення законів, відповідальність і підзвітність посадових осіб, принцип поділу властей (законодавча, виконавча, судова), рівномірне (відповідно до майнового становища громадян) обкладання податками. Заключна 17 стаття проголошувала священність і недоторканність приватної власності.

На той час «Декларація прав» стала в цілому документом великого революційного значення. Знаменна триєдина формула «Свобода, рівність, братерство» громовим відлунням прокотилося світом. Вона сповіщала: царству феодально-абсолютистської монархії підходить кінець.

Важливо: Декларації передував не менш важливий документ, прийнятий 5 серпня - «Про знищення феодальних прав і привілеїв». Цим актом скасовувалась церковна десятина та особисті повинності селян (піша і кінна панщина, мито із забою худоби, обов'язкове користування панським млином тощо). Однак землю селяни могли отримати лише за викуп, одноразово сплативши 30-кратну вартість попереднього річного грошового внеску. Ця ж ідея - особистої свободи при недоторканності самих основ приватної власності - була наріжним каменем і у «Декларації прав людини і громадянина».

24. Основні ідеї Конституції Франції 1791 р.

За Конституцією 1791 p., виконавча адміністративна влада належала королю і відповідальним перед ним міністрам. Вказувалося, однак, що:

1. Король управляє лише згідно із законами;

2. Вводиться контрасигнатура (підпис прем'єра, без якого документ, підписаний королем, недійсний). (Оскільки король був непідсудний, а прем'єр підлягав судовому переслідуванню у випадку вчинення злочину, відверто антидемократичні дії короля блокувалися б прем'єром або відповідним міністром.);

3. Міністри мають бути підсудними.

Король зберігав за собою командування армією і флотом, саме він відповідав за підтримання суспільного порядку. Депутати-дворяни вимагали надання королю права вето на закони, прийняті Законодавчими зборами. Конституція, однак, вводила лише відтягувальний характер королівського вето - до схвалення спірного закону другим скликанням Законодавчих зборів. Третя влада, судова, ставала виборною, а особи суддів у принципі незмінюваними. Дія Конституції не поширювалася на колонії. 30 вересня 1791 р. Установчі збори розійшлися, а уже 1 жовтня в Парижі відкрили свої засідання Законодавчі збори. Обиралися вони активними, тобто заможними, громадянами. Більшість складу Законодавчих зборів складали фейяни.

25. Встановлення якобінської диктатури.

Якобінська диктатура послідовно здійснювала лозунг: «Феодальний режим повністю знищується». Логіка боротьби за врятування республіки зумовила встановлення революційної диктатури, єдиної влади, залізної дисципліни. Якобінці реорганізували армію. Декрет від 23 серпня 1793 р. вперше в історії, ввів загальну військову повинність. Усіх французів призивали під рушницю доти, «поки вороги не будуть вигнані за межі республіки».

До осені 1793 р. в армії налічувалось близько мільйона чоловік. Такої чисельності військ історія ще не знала. По революційному вирішувалась проблема командних кадрів. На будь-яку посаду, аж до командуючих арміями, висувались ті, хто вмів перемагати, хто не знав слова «неможливо». Продавець галантерейної лавки Журдан віком 31 рік був призначений командуючим. Генералами, стали писар Марсо, син каменяра Клебер. Тулон було взято за планом 24-річного невідомого артилерійського офіцера Наполеона Бонапарта. 

Французька армія стала застосовувати нову тактику, ввела розсипний стрій. «Якщо меч короткий,— говорили командири,— революційній армії потрібно зробити лише зайвий крок». Наприкінці липня фактичним керівником Комітету громадського порятунку став Робесп'єр. Йому належать слова: «Для Вітчизни зроблено недостатньо, якщо не зроблено все». Боротьбу з ворогами революції вів Комітет громадської безпеки. Матеріали проведеного ним слідства направляли до трибуналу. Трибунали були в деяких департаментах.

Для боротьби з ворогами республіки було введено революційний терор. 17 вересня Конвент дозволив здійснювати арешти підозрілих осіб. Обвинувачення в контрреволюції означало наказ про арешт, арешт — здебільшого означав смерть. Заарештований, доставлений увечері в тюрму, наступного дня піддавався допиту, вислуховував вирок трибуналу, а ввечері вже міг сидіти у возі смертників.