Відомі люди села

Серед численних героїв і воїнів, які зробили великий внесок в наше майбутнє, в те щоб ми, молоде покоління, навчалась у спокійний, благополучний час у чудовій школі завдячуємо ветеранам і шануємо пам'ять полеглих героїв. Серед імен увіковічених в історії та пам’яті народній - ім'я нашого земляка Героя Радянського Союзу

- Г.Г.Бондаря.

Георгій Герасимович Бондар наш односелець. Він народився в селі Громівка у 1910 році. Його батьки ще до революції разом з переселенцями з Поділля виїхали до Сибіру. Село Дежнєва, що під Хабаровськом стало для нього другою домівкою. Там Георгій закінчив семирічку, технікум і працював будівельником. Пізніше

переїхав разом з дружиною Катериною Миколаївною у Хабаровськ. Георгій Герасимович любив життя, він будував будинки, щоб жили в них люди, щоб милувались безхмарним небом і ясним сонцем. Мріяв Георгій Герасимович закінчити будівельний інститут. Але мрії не здійснилися...

22 Червня 1941 року німецько-фашистські полчища віроломно напали на нашу Вітчизну.

Георгій Герасимович першого ж дня війни з'явився у військовий комісаріат і попросився на фронт. Йому відмовляли, бо будівельники потрібні були у тилу, але патріот наполіг:

- Я не можу бути в тилу, коли мою рідну землю топче ненависний ворог. Прошу відправити на фронт.

Його відправляють у військове училище. З 1942 року молодший лейтенант Бондар Георгій Герасимович на фронті. Він командує взводом мінометників.

В тоненькій особистій справі офіцера-мінометника 957 стрілецького полку 309 стрілецької Пирятинської дивізії Г.Г. Бондаря підшиті два нагородних листи з десяти рядків кожен, стверджені командуючим Воронезьким, а пізніше Першим Українським фронтом Ватутіним. У них сказано про мужність офіцера. Після побоїща на Курській дузі фашистські полчища, чіпляючись за міста і села Лівобережної України, відкочуються до берегів Дніпра, плекаючи надію відсидітися за «східним валом» до кращих часів.

40-ва армія виходить до берегів Дніпра в районі Переяслава на південь від Києва. Масовий героїзм і відвагу в боях за плацдармом в районі села Монастирок виявляють воїни першого стрілецького батальйону 957-го стрілецького полку під командування капітана Дмитра Потилицина. В цьому батальйоні від самого Пирятина діє мінометний взвод молодшого лейтенанта Бондаря. Комбат Потилицин полюбив відважного офіцера за його хоробрість, уміння громити ворога.

Цей батальйон першим з дивізії виходить до Дніпра, на

південний схід від Ржищева і отримує завдання захопити плацдарм на протилежному березі ріки.

Батальйон у складі 50 чоловік з двома «станкачами» і одним мінометом Бондаря йде в ніч на правий берег. До світанку 24 вересня здійснено три рейси на човнах. 97 піхотинців з двома кулеметами, мінометним взводом Бондаря вступили в бій з ворогом. Захоплений в полон гітлерівець розповів, що перша лінія їх траншей проходить по околиці Ржищева і схилах висот, що розкинулися на захід від Монастирка. В траншеях сидять 220 офіцерів штрафників, яким нічого іншого не залишається робити як здаватися в полон, або відбиватися до смерті. І грянув бій. Фашистські офіцери в полон не здавалися. Боялися стати перед судом радянських людей. Були знищені до одного. Всі контратаки ворога батальйон відбив і утримав плацдарм для розгортання боїв своєї дивізії. Як завжди, на висоті своєї майстерності і особистого героїзму був Георгій Бондар.

В його нагородному листі є такі рядки: «Товариш Бондар із своїх мінометів відбив три контратаки ворога і знищив 35 гітлерівців-штрафників. Він двічі з гвинтівкою в руках водив свій взвод в атаку. Особисто знищив одного офіцера і двох солдат. Захопив і втримав висоту 166,9, де був поранений, але не покинув поля бою, аж поки не підійшла підмога. Гідний нагороди – ордена «Червоного Прапора».

Командир дивізії - генерал Дьомін, підписуючи цей нагородний лист, зробив такий висновок:

«Особисто знаю молодого лейтенанта Бондаря Георгія з Курської дуги. Особисто спостерігав його дії на плацдармі. Гідний звання Героя Радянського Союзу». Командуючий 40-ю армією генерал К. Москаленко написав: «Вірю комдиву генералу Дьоміну. Гідний звання Героя Радянського Союзу»

В січні - березні 1944 року брав участь у визволенні Вінницької області. Тоді він одержав другу нагороду – орден «Олександра Невського». Георгій розповідав своїй сестрі Катерині Герасимовні: «Ця нагорода мені найдорожча, бо дана за визволення. Масовий героїзм і відвагу в боях за плацдарм в районі села Монастирок виявляють воїни першого стрілецького батальйону 957- го стрілецького полку. Ще сказав, що десь там під станцією Липовець опинився в оточенні і не було ніякої надії залишитися в живих. Гранату приготував останню, а от вистояв».

Коли навесні 1944 року війська двох українських фронтів(1-го і 2-го), перейшли у рішучий наступ, щоб остаточно звільнити Вінниччину від фашистської нечисті, Бондар лікував рани, а потім разом зі своїми офіцерами - однополчанами навчав нове поповнення військовій справі.

А влітку 1944 року Григорій Герасимович знову на передовій. Радянська армія визволяла Польщу. Він знову у боях. Сандомирський плацдарм на Віслі, потім Одері.

Мріяв Георгій Герасимович Бондар відвідати Громівку, село де народився, де жили його батьки, діди і прадіди.

Пройшов близько 4 тис. кілометрів фронтових доріг, а до рідного села не судилося завітати, бо за один місяць до переможного закінчення війни поліг Георгій Герасимович Бондар на Одері біля оточеного Бреслау, коли біг від своєї вогневої позиції мінометної роти до командного пункту саперного батальйону. Упав наче спіткнувшись, падав так, щоб не зім'яти білий рулончик паперу.

Герой Радянського Союзу Бондар Г. Г. похований на Котузівському кладовищі міста Болеславі у Польщі. На його могилі споруджено пам'ятник - бюст. Наша школа неодноразово приймала гостей, які йшли пліч-о-пліч з Г.Г.Бондарем. У1978р. відбулась зустріч із сестрою героя - Катериною Герасимівною, яка розповіла учням школи про дитинство і юні роки Григорія, про його самовіддану любов до Вітчизни, за яку він віддав своє життя. Ми гордимося тим, що Георгій Герасимович Бондар, наш односелець, удостоєний за героїзм і відвагу найвищого звання Батьківщини -Героя Радянського Союзу.

Список використаної літератури

1. Історія місті і сіл УРСР. Вінницької області.

2. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні. Вінницька область – Вінниця – Д П, Д Ф К, - 2008р.

3. Книга скорботи України. Вінницька область – Вінниця. 2002 року.

4. Газета «Наше Придністров’я» - Муровані Курилівці, Вінницької області - за 13 січня 2004 року.

5. Газета «Наше Придністров’я» - Муровані Курилівці, Вінницької області за 23 березня 2004 року.

6. Газета «Наше Придністров’я»- Муровані Курилівці, Вінницької області - за 20 жовтня 2004 року.

7. Газета «Наше Придністров’я»- Муровані Курилівці, Вінницької області - за 25 листопада 2005 року.

8 .Газета «Наше Придністров’я»- Муровані Курилівці, Вінницької області - за 28 серпня 2009 року.