Соціальна організація

Соціальні системи - це підпорядковані у певному відношенні множини індивідів та груп індивідів, які взаємодіють між собою і створюють цілісність. Важелями, що спонукають об’єднуватися є потреби та обмеження, притаманні кожній людині

Організація є сукупністю двох або більше індивідів, діяль­ність яких спрямована на досягнення свідомо коорди­нованих цілей. Характер соціальних зв’язків всередині організації нав’язується організацією. Організація почи­нає жити самостійним життям, часто-густо не залежним від людей, які її створили. У такому розумінні організація є соціальною спільністю

Соціальна спільність - це сукупність інди­відів, яка реально існує, емпірично фіксується, вирізняється відносною цілісністю і є самостій­ним суб’єктом соціальних дій та поведінки

Риси соціальної організації Стабільна взаємодія елементів, що сприяє міцності й стабільності їх існування просторі і часі, Відносно високий рівень згуртованості, Виразна однорідність складу, Входження в більш широкі спільноти як елементи структурних утворень.

Осн види соц.. організацій: формальні, неформальні

Механізми регулювання в соц. с-мах-цільова управл дія, саморегуляція, організац порядок

Організаційний порядок

Управлінська діяльність завжди відбувається в організо­ваному просторі, тому управлінська праця здійснюється у середовищі різних відносин, цілей, зв’язків, норм, які сформувалися раніше. Отже, по відношенню до праці будь-якого керівника, вони є об’єктивними умовами та обмеженнями, тобто він діє у межах незалежної норма­тивної системи

Отже, збільшення попередньої управлінської діяльності призводить до ускладнення управління, це прояв історич­ної закономірності, згідно з якою вплив попередньої управлінської праці на нинішню (панування досвіду) посилюється

Аспекти організаційного порядку

Організаційний порядок, в якому об’єктується попе­редня праця, має властивість знеособленості. Він запроваджується незалежно від індивідуальних носіїв; Організаційний порядок є важливим засобом подо­лання суб’єктивізму в управлінні, подолання обмеже­ності інтелектуальних можливостей керівника; Організаційний порядок характеризується відносною неповнотою, за його допомогою неможливо контро­лювати усі елементи системи

• Оптимізація управління

Невизначеність функціонування організацій призвела до створення напряму в теорії управління, який ґрунтується на врахуванні стохастичних умов існування систем, а саме до розробки адаптивних і таких систем, що самі налаштовуються, Адаптація зорієнтована на збереження гомеостазу системи в умовах збурень

Зміст синергетичної концепції самоорганізації

Об’єктами досліджень є відкриті системи у не рівноваж­ному стані, які характеризуються інтенсивним обміном речо­виною і енергією між підсистемами і між системою і оточенням

Розрізняють процеси організації і самоорганізації. Їх загальною ознакою є зростання порядку, (яке обумовлено процесами, протилежними встановленню термодинамічної рівноваги, незалежно від впливу зовнішнього середовища.)

Результатом самоорганізації є виникнення, взаємодія і взаємоспівдія (напр, кооперація) більш складних в інфор­маційному сенсі об’єктів, ніж елементи зовнішнього середо­вища, з яких вони виникають. Система та її складові є дина­мічними утвореннями

Спрямованість процесів самоорганізації обумовлена внутріш­німи властивостями підсистем в їхньому індивідуальному і колективному виявленні, а також діями з боку зовнішнього середовища

Поведінка підсистем і системи у цілому істотним чином характеризується спонтанністю, акти поведінки не є жорстко детермінованими

Процеси самоорганізації відбуваються у середовищі поряд з іншими процесами, які можуть мати протилежну спря­мованість і бути здатними в окремі фази існування системи як домінувати над процесами самоорганізації, так і поступатися ним. Одночасно система у цілому може характеризуватися сталою тенденцією, коливаннями до еволюції, або до деградації і руйнування