6. Експорт та імпорт за прямими зв’язками підприємств

Частка експорту за прямими зв’язками у 1990 p. становила 6, 1%. Це свідчить про те, що формування експортного постачання з України (тоді ще з СРСР) відбувалося централізовано, його проводили відповідні державні відомства. Прямі контакти підприємств із зарубіжними партнерами було дуже обмежено, що на практиці дуже гальмувало ділову активність, імпортування нових технологій, “ноу-хау” і т. д. Товарний експорт та імпорт обмежувався здебільшого товарами широкого вжитку, сировиною, напівфабрикатами тощо. Провідне місце в цій діяльності належало переважно областям, які мали агропромисловий характер виробництва, і прикордонним областям: Харківській, Черкаській, Одеській, Запорізькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Рівненській, Полтавській та іншим.

7. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Аналіз проблем економічного розвитку України значно збагачує наші уявлення щодо процесів ринкової трансформації як у теоретичному плані, так і стосовно інструментарію макроекономічного регулювання. У міжнародному контексті необхідні нові підходи до оцінки умов, виявлення особливостей, обґрунтування мети і напрямів інтернаціоналізації економічної діяльності. З одного боку, фактично безальтернативною серед сучасних теорій економічного розвитку є концепція ефективно функціонуючої відкритої економіки, а в практичному плані сфера зовнішньоекономічної діяльності була і залишається потужним джерелом конкурентоспроможності. З іншого боку, поглиблення міжнародної взаємодії ринків товарів та послуг, а особливо капіталів і валют, є продуктивним за умови розвинутості відповідних національних ринків у структурно збалансованій економіці. Тому не всі країни можуть повною мірою використовувати переваги інтернаціоналізації. Більше того, нерегульована відкритість економік робить їх уразливими в процесі недостатньо обґрунтованої лібералізації, що підтверджується аналізом результатів реформ зовнішньоекономічної діяльності країн у трансформаційний період, а у глобальному масштабі - наслідками світової фінансової кризи кінця 90-х років. Згідно із зарубіжними експертними оцінками, рівень відкритості української економіки є порівняно невисоким: відповідний рейтинг The Heritage Foundation і "Wall Street Journal" у 1998 p. із 161 країни позиціонує Україну на 124-му місці; а у 1999 p. експертами Світового банку економіка України взагалі оцінювалась як "закрита". Разом з тим, за деякими кількісними показниками, зокрема, співвідношенням обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП (близько 90%), Україна демонструє достатньо високий рівень відкритості економіки (Польща - 53%, Угорщина - 67, Румунія - 60, Росія - 44%і). Проте ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехнологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частку "критичного" енергоімпорту).

Прямі іноземні інвестиції є значними і динамічними лише у порівнянні з параметрами внутрішнього інвестування, яке практично припинилось у період ринкового трансформування економіки. Іноземні портфельні інвестиції та кредити визначаються не стратегічними перевагами продуктивної валютно-фінансової взаємодії, а орієнтацією на зовнішні джерела фінансування поточних потреб у кризових умовах.

Фінансові потрясіння 1997-1999 pp. з резонансом в обох півкулях планети істотно погіршили не тільки економічну динаміку окремих країн, а й геоекономічні конкурентні позиції цілих регіонів світу, вплинули на потенціал і політику провідних міжнародних організацій. Це, зокрема, призвело до радикального погіршення умов міжнародного кредитування країн з перехідними економіками, вельми вплинуло на їх конкурентний потенціал.

Загалом, масштаби і динаміка зовнішньоекономічної діяльності у 90-ті роки мають привабливий вигляд на фоні невтішної динаміки ключових макроекономічних показників, зокрема ВВП, котрий перекрив рекорди нижньої межі падіння. Більше того, за сукупністю кількісних і якісних проявів інтернаціоналізація економіки України набуває вочевидь гіпертрофованих форм, що підтверджується функціонально-структурним аналізом стану і ключових тенденцій зовнішньоекономічної діяльності.

31997 p. зовнішню торгівлю України характеризує тенденція до скорочення обсягів експорту-імпорту, що істотним чином змінює загальний тренд зовнішньоторговельної динаміки середини 90-х років (див. додаток %).

Стосовно імпорту ця тенденція стала логічним наслідком істотного зниження курсу національної валюти, яке зумовило значне (до 60%) подорожчання імпортних поставок. Набагато складніша ситуація з експортом. Девальвація гривні за помірних темпів інфляції сприяла нарощуванню експортних поставок через поліпшення цінової конкурентоспроможності лише за окремими товарними групами (деревина, папір, картон, зернові, алюміній, тютюн), що свідчить про певне вичерпання національного експортного потенціалу в його традиційній структурі, орієнтованій, насамперед, на поставки металургійної та іншої продукції з невисоким рівнем доданої вартості. За менш сприятливої економічної кон’юнктури для експорту уможливлюється криза міжнародної конкурентоспроможності українських товаровиробників. Триває переорієнтація структури зовнішньої торгівлі в напрямі до партнерів з далекого зарубіжжя (див. додаток %), генератором чого стала втрата українськими товаровиробниками російського ринку.

Але незважаючи на відносне зменшення ролі Росії як торговельного партнера, вона залишається для України головним експортером (20, 7% товарів і 60% послуг) та імпортером (47, 6% товарів і 18, 8% послуг)3. З огляду на структуру взаємної торгівлі, українська економіка стає дедалі вразливішою через очевидну монозалежність.

У цілому зберігається нераціональна структура товарного експорту, в якому домінують товари з невисоким рівнем доданої вартості та енергомісткі товари, що призводить до його нестабільності через досить 3 Держкомстат України. Зовнішня торгівля України товарами та послугами у 1999 p. 16 мінливу цінову конкуренцію у відповідних сегментах міжнародного ринку.

Структура експорту послуг має фактично "монокультурний" характер – з домінуванням транспортних послуг (84, 9%) і дуже обмеженим використанням потенціалу експорту їх інших видів. Поряд з тим спостерігається поліпшення структури імпорту товарів завдяки збільшенню частки машин і обладнання та зменшенню - енергоносіїв, її ширша диверсифікація порівняно з експортною структурою. Внаслідок більш значного скорочення імпорту порівняно з експортом пом’якшується проблема від’ємного сальдо торговельного балансу.

З ряду об’єктивних і суб’єктивних причин в останні роки дуже звузилися можливості масштабного використання каналів зовнішнього фінансування економіки України - кредитів (МВФ, Світового банку, ЄБРР, державних під гарантію Кабміну, приватних); прямих та портфельних іноземних інвестицій; офіційної допомоги розвиткові.

Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями й окремими країнами-донорами, з одного боку, дозволяє реалізовувати програми фінансової стабілізації, реструктурувати окремі сектори економіки, пом’якшувати соціальні проблеми, а з іншого, - за відсутності протягом тривалого часу позитивних мікроперетворень, - призводить до поглиблення макроекономічних диспропорцій, зокрема, до розвитку кризи зовнішньої заборгованості.

Успіху в залученні і використанні іноземних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України можна було досягти, забезпечивши жорсткий і прозорий порядок кредитування з орієнтацією, в першу чергу, на довгострокові інвестиційні проекти, чого не вдалося зробити останніми роками. Більше того, з початку дії кредитних угод на загальну суму 3, 2 млрд. дол. з держбюджету "Там же, с. 80. сплачено 1, 4 млрд. дол. (93% заборгованості), в тому числі у 1998 p. - 260, 1 млн. дол. при відшкодуванні витрат безпосередніми позичальниками в сумі 14, 4 млн. дол. (5, 5%).

Несприятлива кон’юнктура міжнародних фінансових ринків у період виходу на них України, подальша неспроможність виконувати умови позик не тільки нівелювали потенціал позитивного впливу портфельних інвестицій на економічний розвиток, а й знову-таки поглибили боргову кризу. Вимушена реструктуризація короткострокових зовнішніх позик у 2000 p. виявилася принципово важливою і досить складною, проте проблему заборгованості апріорі вирішити не могла.

З різних причин незначними є масштаби і результати виходу декількох українських підприємств на міжнародні фондові ринки. Після "одеського дефолту" проблематичними стають нові спроби організувати муніципальні позики із залученням іноземних інвесторів. Україна вкрай незадовільно використовує потенціал прямих іноземних інвестицій, найбільш надійних в умовах міжнародної фінансової нестабільності. Справа не тільки в тому, що пропозиція прямих інвестицій на міжнародному ринку порівняно невелика - щорічний обсяг вільних інвестиційних ресурсів оцінюється всього у 140-150 млрд. дол. , з яких до 70%) вкладаються в країни Південно-Східної Азії, а інвестиційний попит у цілому майже в 200 разів перевищує пропозицію. Навіть за сприятливої кон’юнктури українська економіка поки що не в змозі приймати й ефективно використовувати великий іноземний капітал. За 1992-1998 pp. в економіку України було залучено лише близько 2, 8 млрд. дол. 8 прямих іноземних інвестицій, або 55 дол. на душу населення. Це значно менше порівняно з багатьма країнами, що розвиваються, та країнами з перехідними економіками (Словенія - 2000 дол. , Угорщина - 1882, Чехія - 1040, Естонія - 933, Польща - 832) і на порядок менше від оцінених зарубіжними та місцевими спеціалістами потреб української економіки (за їхніми розрахунками, протягом останніх 5 років необхідно було залучити не менше 40 млрд. дол. ).

Характерно, що відносно значними інвесторами української економіки залишаються США (у 1998 p. - 509, 7 млн. дол. ), Нідерланди (264, 1 млн. дол. ), Німеччина (213, 8 млн. дол. ) та Великобританія (209, 2 млн. дол. ). Проте показово і те, що реалізація лише проекту "АвтоЗАЗ-ДЕУ" вивела Південну Корею на 5-те місце серед найбільших інвесторів (186, 2 млн. дол. ). Щодо Кіпру як одного з інвесторів України, то весь обсяг інвестицій у 1998 p. (близько 150 млн. дол. ) забезпечувався через схеми підприємств з іноземними інвестиціями - офшорних компаній, яких у цій країні зареєстровано близько 300. У регіональній структурі фактично змін не відбувається. Найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій продовжують надходити до м. Києва, Київської, 5 Фідуціарні позики (серпень 1997 p. - 450 млн. дол. , жовтень 1997 p. - 109 млн. дол. ); ОВДП (грудень 1997 р. - 750 млн. гри. , серпень 1998 p. - 332 млн. гри. ); єврооблігаційні позики (лютий 1998 p. - 750 млн. DM, квітень 1998 p. - 250 млн. DM, березень 1998 p. - 500 млн. ЕКЮ). 1998 p. на міжнародних ринках знаходяться депозитарні розписки "Азовсталі", "Дніпроенерго", "Укрнафти", "Стиролу", Нижньодніпровського трубного заводу, "Центренерго", Жидачівського целюлозно-паперового комбінату, Полтавського ГЗК, "Запоріжтрансформатора", ММК ім. Ілліча, "Азоту" (Черкаси), Сумського НВО ім. Фрунзе, "Запоріжсталі", "Укррічфлоту". Близько 70% муніципальних облігацій м. Одеси 1997 р. на суму 61 млн. гри. З доходністю 50% річних придбали нерезиденти. Проте у встановлені строки було виплачено лише 250 тис. грн. , а на кінець 1998 p. - ще близько 1 млн. грн. Рейтингові агентства зафіксували дефолт, внаслідок чого Одесу надовго визнано неплатоспроможною, що, в свою чергу, істотно знизило шанси інших міст одержати позики на міжнародних ринках. Іноземні інвестиції в економіці України: динаміка та структура. "Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні"

Запорізької, Дніпропетровської областей. Автономної Республіки Крим, до Одеської та Черкаської областей. Відбуваються негативні зміни у галузевій структурі ПІІ: знижуються обсяги їх надходження у виробничу сферу, і зокрема, у промисловість (за 6 місяців 1999 p. - 52, 3% від загального обсягу надходжень, тим часом як у 1996 p. цей показник дорівнював 64, 1%)9.

Для України є характерною складна демографічна ситуація, тому трудові міжнародні міграційні процеси досить відчутні для розвитку економіки. Офіційні дані про зовнішню трудову міграцію (24, 4 тис. чол. у 1998 p. ) серйозно недооцінюють навіть легальну міграцію. Наприклад, у кінці 1996 р. у Чехії було зареєстровано 42100 дійсних дозволів на роботу для українських громадян, у Росії в 1997 p. чисельність лише довгострокових трудових мігрантів і вахтовиків з України становила понад 1, 2 млн. чол. Згідно з оцінками центру "Демократичні ініціативи", не менше 5 млн. , а за іншими джерелами - понад 7 млн. громадян України з більшою або меншою періодичністю виїздять за кордон на тимчасові роботи". Попри певні позитивні впливи, - послаблення тиску безробіття на внутрішній ринок, зниження соціальної напруженості, додаткове джерело валютних надходжень тощо, - трудова еміграція має негативні наслідки; це, наприклад, втрата найбільш конкурентоспроможної частини трудового й інтелектуального потенціалу, поява політичних та економічних претензій окремих країн, зловживання та ошукування українських громадян сумнівними фірмами під час працевлаштування за кордоном, використання їх на низькокваліфікованих роботах, дискримінація з боку місцевого населення тощо. Чисельність легальних працівників-іммігрантів істотно не впливає на ринок праці України, хоча існує досить гостра проблема нелегальної імміграції. відбиває високий рівень їх державно-монополістичного регулювання.

У цілому інституційно-регулятивне забезпечення ЗЕД в Україні не є послідовним. Більше того, для нього характерні часті зміни періодів як невиправданої лібералізації, так і жорсткого протекціонізму з використанням прихованих методів останнього (індикативні ціни, сертифікація імпортної продукції, валютні обмеження, селективне "стимулювання" окремих інвестиційних проектів тощо).

Прямі інвестиції в економіку України стримуються недосконалими методами приватизації привабливих об’єктів із залученням іноземного капіталу, бюрократією і корумпованістю у цій сфері. Для портфельних інвестицій недосконалою є регулятивна інфраструктура національного фондового ринку.

Серйозні проблеми виникли у взаємовідносинах України з міжнародними фінансовими організаціями.

Недостатньо розвинутими в Україні залишаються регулятивні інститути й інфраструктура зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Характерною у цьому плані є сучасна структура зовнішньої торгівлі за формами власності (див. табл. 4), яка, по-перше, свідчить про збереження значного впливу держави на зовнішньоторговельні потоки, незважаючи на лібералізаційні заходи у середині 90-х років. Важливо усвідомлювати, що на розвиток зовнішньоекономічної діяльності впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Сьогодні ефективну зовнішньоекономічну діяльність забезпечують структурно збалансовані національні економіки - з нормально функціонуючими міцними секторами, оптимальними пропорціями виробничої та невиробничої сфери, адекватним внутрішній і міжнародній соціально-економічній структурі співвідношенням державного й приватного секторів тощо. Оптимізація саме цих параметрів забезпечує конкурентоспроможність національних економік. Щодо перехідних економік, то очевидним є переосмислення чинників їх прогресу: якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими інституціональними передумовами вважалися лібералізація, приватизація і корпоратизація, макроекономічна стабілізація, то тепер домінує ідея про обов’язок держави забезпечити середовище, що стимулює конкурентоспроможність національних підприємств та їх об’єднань. Таким чином, вирішального значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення. Ускладнюють цілеспрямовану інтернаціоналізацію української економіки зовнішні фактори впливу, а саме:

- значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу, викликане загальною лібералізацією міжнародної торгівлі в умовах зростаючої глобалізації, прискореним розвитком конкурентоспроможності багатьох країн, що розвиваються;

- істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості - первинними;

- вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів, у тому числі з використанням різного роду технічних, екологічних, санітарних та інших стандартів і вимог;

- ускладнення процедур сертифікації продукції та вимог до форм і методів збуту і технічного сервісу; розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань;

- активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнологічної продукції (наприклад, літакобудування, поставка обладнання для АЕС тощо);

- обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів (через відсутність членства в системі ГАТТ/СОТ), неможливість повного використання окремих міжнародних преференційних режимів, зокрема в рамках ЄС;

- складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності;

- висока конкурентність інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.

Доречно зазначити, що навіть унікальний економіко-географічний фактор дає Україні більше "мінусів", ніж "плюсів", оскільки орієнтує вкрай обмежені ресурси на транспортно-інфраструктурні, а не науково-технологічні пріоритети розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

Поряд з тим важливо розуміти, що хоча зовнішнє середовище дедалі сильніше впливає на формування ефективних економік, проте ніколи їх не створює. Більше того, конгломерат економік країн-лідерів, в якому тісно переплелися державні та міждержавні інтереси з транснаціональними, навряд чи заінтересований у появі нових конкурентів у найбільш динамічних і прибуткових сегментах світового ринку.

Країни, яким регламентують діяльність відповідних органів з питань ліцензування і квотування експорту та імпорту, декларування товарів та ін.