Регіональна економіка
Томашевська Ольга Анатоліївна
Тема №1 Предмет, метод і завдання науки «Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка»
Продуктивні сили, як невід’ємна складова розвитку економіки
Об’єкт, предмет та мета науки
Методологія та основні завдання науки
Питання №1
До продуктивних сил відносять:
Засоби виробництва
Робоча сила
Природні ресурси
Капітал
Розміщення продуктивних сил(РПС) – галузь економічної науки, що вивчає просторові специфічні аспекти вияву економічних законів.
Термін «РПС» - може вживатись у декількох значеннях:
Як конкретний(фіксований) стан поділу на території народногосподарських об’єктів
Як форма організації продуктивних сил
Як процес зсувів у розміщенні продуктивних сил на певній території
Як напрям економічної політики уряду
Питання №2
Об’єкт вивчення науки «РПС» - продуктивні сили. Процес розміщення продуктивних сил обумовлений територіальним поділом праці. Відтак наука «РПС» вивчає три великі блоки:
Розміщення населення і трудових ресурсів
Розміщення природних ресурсів
Розміщення виробництва і невиробничої сфери
Предмет вивчення «РПС» - це територіальний стан і розвиток продуктивних сил.
Мета «РПС» - досконале вивчення продуктивних сил, їх використання, визначення стану і розвитку народного господарства, обґрунтування їх перспективного розміщення.
Питання №3
Методологія і основні питання науки:
Картографічний – передбачає використання карт, картосхем, картодіаграм, які містять інформацію про наявність природних ресурсів, розташування населених пунктів, тощо.
Балансовий – співвідношення галузевих та регіональних балансів дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що обслуговують регіон
Системний аналіз – використовується при комплексному вивченні проблеми з урахуванням всіх взаємозв’язків
Математичне моделювання – при використанні методу багатофакторного аналізу можна проаналізувати декілька десятків(сотень) факторів, а за допомогою математичного моделювання їх оцінити і спрогнозувати на перспективу
Статистичні методи – за їх допомогою досліджується обсяг структура і динаміка явищ, виявляється взаємозалежність економічних процесів з врахуванням природних умов
SWОT аналіз – оцінка сильних і слабких сторін регіону
Аналітичний метод – застосовується для оцінки ефективності інвестиційних та інноваційних проектів – визначається період окупності, норма прибутку, рівень рентабельності та розмір прибутку
Метод експортних оцінок(метод Дельфи) – на основі думок експертів можна побудувати модель народногосподарських об’єктів
Нормативний метод – нормативи відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва (норма витрат робочого часу, питної води і т.д.). За допомогою нормативів здійснюється планування розвитку виробництва в регіоні, а також робляться запаси
Головне завдання «РПС» - обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає отримання оптимального ефекту від правильно розташованого підприємства, або найкращої територіальної організації регіону чи країни.
Тема №2 Теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
Розвиток науки
Основні теорії
Питання №1
Географічний детермінізм – напрям науки «РПС» - розглядає географічний фактор, як вирішальний чинник соціального, політичного та економічного розвитку народів. Основоположний Гіппократ. Шарль Монтеск’є приєднався до цієї теорії.
Модуль №1 Предмет,метод і завдання науки. Теорії і концепції розміщення. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил
Модуль №2 Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України. Наукові методи економічного обґрунтування розміщення виробництва.
Модуль №3 Природно-ресурсний потенціал України. Населення та трудові ресурси. Виробничий та науково-технічний потенціал . Основні засади розвитку народногосподарського комплексу. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України
Модуль №4 Регіональна економіка та її територіальні особливості. Економіка регіонів України та особливості регіонального розвитку. Участь держави в управлінні регіонами. Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України
Лекція 2
Енвайроменталізм – заснований на припущенні, що міжнародний поділ праці обумовлений саме по розходженню навколишнього середовища країн.
Теорія кліматичних оптимумів – найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають держави розташовані у середній смузі.
На початку 19ст. з’явилась теорія розміщення продуктивних сил, які ґрунтувалися на припущенні, що основну роль в умовах ринкового господарства відіграє прибуток. Тюнен і Вебер.
Паралельно з теорією розміщення формувалась Марксистська теорія продуктивних сил, яка передбачає,що кожному соціальному ладу притаманні власні економічні закони і саме він визначає розміщення продуктивних сил на певній території
Сучасні школи дотримуються позиції, що економічні закони мають загальний характер, але виявляються не однаково в країнах з різним суспільно-політичним ладом.
Синтетичний науковий напрям регіональної науки – сформувався у другій половині 20 ст. Його автор – В. Іза. Саме цей автор вперше використав термін «регіональна економіка» як наукова категорія. Передбачає синтез багатьох показників.
Українські вчені: Долішній, Тимчук , Дорогунцев та інші.
Вчені при вивченні і дослідженні регіону запропонували 3 напрямки розвитку:
Локальний – має на меті визначення раціонального місця розміщення підприємства
Регіональний – охоплює дослідженням оптимальної структури і розмірів виробництва в окремому регіоні
Комплексний – розробку загальної теорії вирішення регіональних та локальних проблем господарського комплексу
На початку 21 ст. наукові розробки з питань регіональної проблематики містять наукові дослідження щодо:
З’ясування ймовірностей збіганням економічних, соціальних і політичних складових при відокремленні міжнародних регіонів
Визначення головної мотивації регіонального поділу
Розробок рекомендацій відносно розвитку регіональної інтеграції
Основні теорії:
Теорія спеціалізації регіонів у територіальному поділу праці
Теорія абсолютних переваг – А. Сміт (основоположник) В.Петті, Дж. Уолтер. Сутність – регіон повинен експортувати товари, які виробляє з найменшими витратами, а імпортувати ті, що виробляються іншими регіонами із абсолютно нижчими витратами. Кожна країна володіє особливими умовами та ресурсами, які дозволяють їй мати перевагу у виробництві певних товарів з меншими витратами, або виробляти за одиницю часу іншу кількість продукції
Теорія порівняльних переваг – Д. Рікардо (засновник). Регіони повинні виробляти і вивозити товари, які обходяться їм з мінімальними витратами порівняно з іншими регіонами, а ввозити ті товари, які виробляються іншими регіонами відносно дешевше.
Кожен регіон повинен спеціалізуватись на виробництві тих товарів,у яких його витрати відносно нижче(хоча абсолютні витрати можуть бути вищими) ніж в інших регіонах.
Теорія Хекшера-Колліна (Самуельсена) - сутність полягає в тому, що зовнішня торгівля повинна спеціалізуватись на товарах при виробництві яких найбільші витрати припадають на ресурси, якими найкраще забезпечений регіон. Приклад: регіонам з надлишком робочої сили вигідно виробляти та експортувати трудомісткі товари, з надлишком капіталу – капіталомісткі товари, тобто у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори.
Парадокс Леонтьєва – стаття в якій зазначалося, що у 1947 році США, яка вважалась країною з надлишком капіталу експортували трудомістку продукцію, що не відповідало теорії Хекшера-Колліна.
Теорії розміщення виробництва:
Теорія розміщення сільськогосподарського виробництва(теорія сільськогосподарського штандорта Тюнера) Методом зіставлення продукції на перевезення від місця виробництва до ринку визначав зони найсприятливіші для розміщення в їх межах певних видів С/Г виробництва.Система концентричних кіл поясів різного діаметра навколо центрального міста, що поділяється на зони різних видів с/г діяльності. Чим вища урожайність, тим ближче до міста повинно розташовуватись виробництво, чим дорожчий продукт на одиницю ваги, тим далі від міста доцільно його розміщувати
6 поясів розміщення с/г виробництва довкола міста:
Овочеві культури і молочне тваринництво
Лісництво
Зернові культури
Кормові культури
Трипільна сівозміна
Екстенсивне тваринництво
Теорії розміщення промисловості – Лаумхардт - метод визначення пункту оптимального розміщення промислового підприємства джерел відносно сировини та ринків збуту продукції. Для розв’язання завдання автор розробив метод вагового трикутника – має геометричний та алгебраїчний розв’язок
Теорія промислового штандорта Вебера - 1909 рік. Промисловість розміщується за принципом найменших витрат і визначається 3ма факторами: транспортними витратами, наявністю робочої сили і агломерацією
Самостійно – теорія центральних місць(теорія розміщення системи населених пунктів) Кріс Таллер; просторова теорія ціни і сучасна концепція енерговиробничих циклів
Лекція №4
Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України.
Сутність, види, критерії та принципи економічного районування
Проблеми економічного районування
Форми розміщення продуктивних сил
Територіальна організація продуктивних сил в Україні
Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично, або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці
Економічний район – територіально-цілісна частина господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним та територіальним поділом праці.
Економічному району окрім спеціалізації властиві ще своєрідне економіко-географічне становище, особливі природні економічні та історичні умови. Територіальною основою виокремлення економічних районі в Україні визнано адміністративну область, при тому що область входить тільки до певного економічного району.
Область – основна територіально-адміністративна одиниця, сукупність взаємопов’язаних, самоврядних і економічно самостійних міст і районів, що концентруються, як правило, довкола найбільшого міста(обласного центру).
Виділяють два основних види районування:
Загальне(інтегральне; таксономія) – передбачає виділення районів на основі ознак, що всебічно характеризують певну територіальну частину народного господарства, тобто охоплює господарство певної місцевості, як єдине ціле(поліський економічний район, подільський)
Галузеве (спеціальне) районування – виокремлення економічних районів на основі деяких економічних ознак, властивих певній галузі або сфері діяльності
Основними критеріями економічного районування є:
Економічний район повинний бути великою економічно цілісною територією із значними природними ресурсами, необхідними для визначення його господарської спеціалізації
Розміри територій великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах регіону
Економічний район повинен являти територіальну єдність
На території району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс
До складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушення їх цілісності
При виділенні економічних районів враховують такі принципи:
Економічний – економічний район є спеціалізованою територіальною частиною господарства країни з відповідним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв
Національний – відповідність районів національним утворенням в межах держави
Адміністративний – відповідність і єдність економічного районування та територіального політично-адміністративного поділу країни
Питання № 2 Проблеми економічного районування
Проблемний регіон – це територія, яка самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми, або реалізувати свій високий потенціал і тому вимагає підтримки держави
Основними якісними ознаками проблемних регіонів є:
Особлива кризовість прояву тієї чи іншої проблеми, що створює загрозу у соціально-економічному становищі у країні, політичній стабільності та екологічній рівновазі
Наявність природно-ресурсного потенціалу, використання якого особливе для національної економіки
Особливе значення геополітичного та геоекономічного положення для стратегічних інтересів країн
Нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загально національного та світового значення
Території проблемних регіонів можуть не збігатися з адміністративно територіальними одиницями. Розрізняють два підходи до проблемного районування:
Оцінка регіонів за ступенем гостроти найважливіших проблем на основі індикаторів
Кризовість регіонів діагностується за такими параметрами:
Виробничий потенціал
Зайнятість населення
Рівень життя населення
Рівень порядку
Екологія
Демографічна ситуація
Бюджет і фінанси
Енергозабезпечення
Виробниче забезпечення
Політика цілеспрямованого оздоровлення регіонів – ґрунтується на їх типологізації за основними проблемами. Існують два типи:
Відсталі(слаборозвинуті) – для відсталих регіонів характерні традиційно низький рівень життя, низька інтенсивність господарської діяльності, слабкий науково-технічний потенціал – дуже часто ситуація тут обтяжується кримінальними, етнічними, політичними проблемами
Депресивні регіони – при більш низьких ніж середні по країні соціальних показниках були в минулому високо розвинутими, а за деякими виробництвами займали провідні місця в країні
Згідно закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» депресивними визнаються – регіони, у яких протягом останніх 5ти років найнижчі показники валової доданої вартості на одну особу
Промислові райони, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий обсяг промислового виробництва на одну особу
Сільські райони, у яких протягом останніх 3х років найнижча щільність населення та природний його приріст
Міста обласного значення, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий рівень середньої заробітної плати
З метою стимулювання депресивних територій у їх межах можуть здійснюватись такі заходи:
Цільове направлення державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури
Надання державної підтримки малим підприємствам
Сприяння зайнятості населення цільового фінансування програм перекваліфікації і професійного розвитку трудових ресурсів, удосконалення соціальної сфери, тощо.
Лекція №5