• Аномальные условия реформирования экономик постсоциалистических стран, которые создались во время перехода к новой модели ведения хозяйства.

Например, повышение цен на топливно-энергетические ресурсы, сдерживание роста цен на продукцию агропромышленного комплекса.

• формирование новой модели общества основывалось на теории «минимизации» роли государства, которое не только активно рекламировалось, но и было воплощено на практике. Результатом стал хаос в экономике, ее неуправляемость.

• неадекватная экономическая политика переходного периода. Этот фактор тесно связан с предыдущим.

Аграрно-промисловий комплекс (АПК) країни — це сукупність галузей, пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.

Структура АПК
Сфера	Функції
Ресурсо-виробнича	Виробництво засобів виробництва для сільського господарства
Аграрно-сировинна	Власне сільськогосподарське виробництво
Переробна	Заготівля та переробка сільськогосподарської продукції
Інфраструктура	Транспортування, зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції

Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки:

• проведення земельної реформи;

• приватизація об'єктів АПК;

• розвиток нових форм господарювання;

• реалізація абсолютних та порівняльних переваг країни;

• забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в агропромисловій сфері;

• формування ринкового механізму управління АПК;

• соціальний розвиток села;

• інформаційне забезпечення пропаганди реформ.

Суб'єкти державного регулювання АПК в Україні:

• — Міністерство економіки;

• — Міністерство аграрної політики;

• — Державний комітет по земельних ресурсах;

• — Державний комітет по водному господарству;

• — Державний комітет лісового господарства;

• — відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів.

Завдання держави щодо розвитку АПК в Україні:

• Формування та утвердження єдиного конкурентоздатного національного ринку сільгосппродукції

• Визначення перспектив розвитку АПК

• Перетворення АПК у пріоритетний сектор економіки

• Відновлення (встановлення) цінового паритету між сільським господарством та промисловістю

• Структурна перебудова АПК (розвиток переробної галузі, виробництво сучасної сільськогосподарської техніки, формування замкнутого циклу виробництва)

• Захист і підтримка вітчизняного сільськогосподарського виробника

• Демонополізація сфери АПК, лібералізація господарських ринків

• Формування ефективної виробничої інфраструктури АПК

• Проведення земельної реформи

• Адаптація сільськогосподарського виробництва до вимог світового ринку

• Розвиток соціальної інфраструктури села

Торгівля — галузь, яка забезпечує перехід товарної маси із сфери виробництва до споживача.

Товарообіг — продаж товарів масового споживання та надання платних торговельних послуг населенню для задоволення особистих потреб в обмін на його грошові доходи або підприємствам — для подальшої переробки чи продажу.

Державне регулювання сфери товарного обігу — система заходів економічного, правового та організаційного характеру, за допомогою яких органи державної влади й управління впливають на процеси, що відбуваються у сфері торгівлі, та на суб'єкти, залучені до цих процесів.

Мета державного регулювання торговельно-економічних відносин — створення умов, що забезпечують нормальне функціонування галузі в цілому, задоволення потреб споживача і стабільну участь суб'єктів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.

Національна безпека будь-якої держави - це системна категорія права, політичної економії та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності, агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо.

Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою. Цей зв'язок передбачає з боку держави свідоме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних та якісних параметрів обороноздатності.

Таким чином, економічна безпека - це спроможність національної економіки забезпечити свій вільний і незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Іншими словами, економічна безпека - це не тільки захищеність національних інтересів, але й готовність та здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримка соціально-політичної стабільності.

Економічна безпека держави - це стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики.