Практичне заняття № 7 стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
ПЛАН
Функціональні стилі української мови та сфери їх використання. Основні ознаки функціональних стилів (підготуйтеся до перевірки завдань ІР №4, поданих після питань плану).
Поняття «стилістика». Мовний, мовленнєвий і функціональний стиль.
Функції і ознаки стилів української мови.
Жанрові різновиди у межах функціональних стилів.
Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів.
Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.
3.1. Поняття про текст.
3.2. Основні одиниці і елементи тексту.
3.3. Ознаки тексту.
3.4. Форма реалізації текстів.
3.5. Текст як форма існування наукового знання.
Методичні рекомендації
Тема передбачає засвоєння таких понять, як функціональний стиль, жанр, текст тощо. Студенти повинні вміти розрізняти тексти різних функціональних стилів, характеризувати їх за основними параметрами, а також будувати різні типи текстів з урахуванням специфіки конкретної мовленнєвої ситуації.
З метою якісної підготовки до практичного заняття опрацюйте матерали лекцій з теми і скористайтеся літературою, поданою у списку. Виконайте завдання Індивідуальної роботи №4, які покликані закріпити теоретичні знання з теми на практиці.
Література
ОСНОВНА:
Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник. — Вінниця: Нова книга, 2003. (ЕЛЕКТРОННИЙ МАТЕРІАЛ ДОДАЄТЬСЯ)
Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спрямування: Навчальний посібник. — К.: Каравела, 2008. – С.37-52.
Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – 2-ге вид. – К.: Алерта, 2011. – С. 109-121.
ДОДАТКОВА:
. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери : Навчальний посібник / Вид. 4-те., доп. і перероб. – К.: Арій, 2008. – С.19-33. (ЕЛЕКТРОННИЙ МАТЕРІАЛ ДОДАЄТЬСЯ)
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови : Підручник. – 3-є видання, перероб. і доповн. – Тернопіль, 2000. – 248 с. (ЕЛЕКТРОННИЙ МАТЕРІАЛ ДОДАЄТЬСЯ)
Індивідуальна робота №4 стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
Із газети, яку Ви постійно читаєте, випишіть суспільно-політичну лексику, з’ясуйте значення цих слів.
Визначте стилістичні умови використання та значення (відтінки значення) кожного слова з наведених рядів:
З’ясувати – довідуватися, природа – матеріал – суть, запрошувати – припрошувати, інструкція – порада – напоумлення, наближатися – добігати – припадати, тема – предмет – лейтмотив, хист – уміння – Божа іскра, копія – дублікат, ідея – міркування – головна думка.
3. Виправте стилістичні помилки у поданих реченнях.
1. Підвівши підсумки виступів, голова зборів подякував усіх.
2. Із-за хвороби Іван пропустив концерт.
3. Просимо повідомити на Ваші товари найнижчі ціни по прейскуранту.
4. Він знаходиться у виключно важких умовах.
5. Кожне слово вона висловлювала повільно.
6. Студенти мало надають увагу нормативному слововживанню.
7. Присутні отримали насолоду від зустрічі з Ліною Костенко.
8. Вичерпуються запаси природних ресурсів.
9. Ні в якому випадку не можна приймати до уваги такі висловлювання.
10. Учні успішно здали екзамен з історії України.
11. Присутні задали питання гостям студії.
12. Взагалі кажучи, це мене не торкається.
4. Замініть подані «мовні динозаври» на традиційно українські.
Минулорічний, наступаючий (рік), безнаказаність, благополуччя, день відкритих дверей, ємкий, командировочне посвідчення, користуватися успіхом, передпосилка, обнародувати, неуникний, недопустимо, шари суспільства, оснащення, обмовитися.
5. Серед наведених словосполучень виокремте стилістично неправильні, зредагуйте їх, правильні варіанти запишіть.
Пропуск в інститут, вимкнути світло, кризисна ситуація, в силу обставин, немає потреби, вжити всіх зусиль, перегорнути сторінку, запланувати міроприємства, звернутися з проханням, думки співпадають, податкові пільги, говорити на українській мові, всі без виключення, широким планом, наступна зупинка, в любий час, виборча компанія, щире відношення, відчути почуття, здатний на подвиг, здатний до вивчення мов.
Прочитайте, поясніть, як досягається цілісність і зв’язність тексту. Схарактеризуйте його за іншими ознаками, притаманними текстам. Дайте характеристику тексту з погляду його стильової приналежності і розмаїття мовних засобів.
Найбільш характерним для покликання є його здатність бути могутнім «енергетичним зарядом», який часто стає домінуючим і провідним у поведінці і діяльності людини, визначальним у виборі життєвого шляху та професії, ціннісних орієнтирів та сенсу життя.
У цьому принципова відмінність поняття «покликання» від поняття «роль», яка в соціології трактується як безособова норма і функція людини, незалежно від її індивідуальних властивостей, якостей і здібностей, інтересів і побажань. «Роль» як породження історичного моменту і суспільного поділу праці, умов соціального життя і кон'юнктури виробництва, як правило привноситься ззовні, а отже, може бути зовсім незалежною від особистісних характеристик, якостей та інших вимірів. Тому «роль» може бути для людини випадковою і небажаною, нелюбимою і «чужою». Роль може «затулити» справжню сутність людини, створити хибні уявлення про неї, внести деструктивні моменти в її життєдіяльність. Навіть престижна і схвалювана суспільством діяльність, якщо вона здійснюється не за покликанням, а отже «не своя», не дає людині внутрішнього задоволення, позбавляє її надійної системи відрахунку і невимушеності дій, блокує життєдайні потенціали, послаблює, а то й гасить, емоційну чутливість, а окрім того, дегуманізує і деперсоналізує особистість. Скажімо, спроба Гоголя стати викладачем історії закінчилась крахом і принесла йому гірке розчарування.
Покликання для людини є, так би мовити, субстанційною якістю, тим, що складає її внутрішню основу як індивідуальності, необхідною умовою самореалізації і самоутвердження. Навіть на початковому етапі розвитку людства певну діяльність здійснювали індивіди, що мали відповідні задатки і нахили. Скажімо, силу, гострий зір, кмітливість, спритність тощо.
Індивіди народжуються з певними задатками та обдаруваннями, але для сформування кожного індивіда в певну індивідуальність необхідний запит суспільства на ту чи іншу людину — виконавця певної функції з заданими орієнтирами та алгоритмами індивідуальної діяльності. Суспільство не тільки захищає, забезпечує, годує, одягає, а й ставить свої вимоги до окремих індивідуальностей у відповідності до запитів тієї чи іншої сфери суспільного життя. Скажімо, епоха класичної Греції затребувала видатних діячів у політиці, філософії, мистецтві, і з'явились Солон і Перікл, Сократ і Аристотель, Фідій і Софокл та багато інших, хто складає гордість не тільки греків, а й усього людства. Епоха Відродження породила цілу плеяду титанів думки і мистецтва — Данте, Петрарка, Рафаель, Леонардо, Тиціан, Кампанела, Бруно, Галілей... Українське Відродження в сфері культури, двадцяті роки XX століття, славне такими іменами як Агатанел Кримський, Лесь Курбас, Олександр Довженко, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Максим Рильский та інші. Велика Вітчизняна війна розкрила полководницький талант Жукова, Рокосовського, Конєва, Малиновського, Черняховського, Василевського та багатьох інших; талант інженерів і конструкторів літаків, танків, зброї: Туполєва, Ілюшина, Полікарпова, Токарева, Калашникова; талант багатьох діячів літератури і мистецтва.
Тільки зіставивши себе з системою, яка б живила та спрямовувала плин життя й надавала йому сенсу, індивід сповнюється впевненості в своїх здібностях і в своєму праві діяти за покликанням. Що динамічніші й інтенсивніші суспільні процеси, то насиченіше сенсом життя, то повніше розкриваються здібності індивіда і більше усвідомлюється право бути причетним до історичного процесу, професії, нації, народу, людства.
У людини, яка має покликання, виникає почуття своєї особливої місії, обов'язку перед суспільством, людством взагалі.
Персоною, в якій органічно з'єднались особисті якості з політичними реаліями був Адольф Гітлер. Еріх Фромм, відзначивши його здібності і талант оратора, хоробрість як солдата, виявлену в Першій світовій війні, пише, що думка Гітлера стати художником «була насправді раціоналізацією його нездатності і до всякої дисциплінованої систематичної праці». До початку Першої світової війни у нього не було щонайменшої ідеї, нічого, що нагадувало б план досягнення якоїсь мети. І якби не політична ситуація, що склалась після війни, він, скоріше за все продовжував би пливти за течією, може бути почав би десь працювати, хоча за його недисциплінованості це було б важко. Можливо, за його складом, йому підійшла б роль торгівця сумнівним товаром, успіх справи якого залежить від його вміння забалакати покупця. Але очікування Гітлера було винагороджене. Його фантастичні прагнення і його дар переконувати несподівано з'єднались з соціальною і політичною реальністю.
Отже, визначальним у формуванні людини і розкритті її потенцій є суспільство з його системою цінностей і ставленням до людини, здатністю не тільки захистити, нагодувати, одягти, а й затребувати те, що потрібне суспільству і закладене потенційно в здібностях людини. Тобто, існує "замовлення" на певну "функцію", отже, і на певну індивідуальність. Але індивід інколи не бере до уваги економічні, політичні, моральні, релігійні вимоги і цілі (якщо це не спеціальний предмет його діяльності) і не передбачає економічні, політичні, моральні та інші наслідки своєї діяльності і більше довіряє своєму внутрішньому чуттю, як прояву покликання, аніж узвичаєним суспільством ідеям та теоріям, стереотипам і штампам взагалі, навіть якщо їх сповідує більшість людей. Тому покликання, по суті, це не узаконене право людини на самовиявлення, самореалізацію, самоутвердження.
Відсутність покликання, випадковість діяльності, позбавляє особистість внутрішньої системи відрахунку, яка була б водночас і внутрішньою, своєю, і загальнозначимою, суспільною. Але не слід змішувати покликання з професійним обов'язком і обов'язком трудитись. Адже не все, що схвалюється суспільством і суспільно зумовлене, сприяє покликанню: воно може бути і шкідливим для особистості, може гасити в ній високі спонукання і творчий потенціал. І навпаки, як говорив Сковорода, хто робить справу, «до чого народжений», радітиме і відчуватиме себе щасливим навіть «перебуваючи при одному житньому хлібі й воді»; «споріднена праця», праця за покликанням, не стільки засіб, скільки мета і сенс життя, прояв свободи, основна умова повноцінного функціонування людини в суспільстві. «Відняти від душі споріднене роблення, — пише Г. С. Сковорода, — значить її позбавити живості своєї». (За Л. Сморжем, )