4. Роль рН для засвоєння елементів.

Реакція грунту відіграє важливу роль у розвитку рослин і ґрунтових мікроорганізмів, впливає на швидкість і напрямок пере­бігу у ньому хімічних і біохімічних процесів. Засвоєння рослина­ми елементів живлення, інтенсивність мікробіологічної життєдіяль­ності у грунті, мінералізація органічних речовин, розкладання ґрунтових мінералів і розчинення різноманітних важкорозчинних сполук, коагуляція і пептизація колоїдів та інші фізико-хімічні процеси великою мірою визначаються реакцією грунту.

Реакція ґрунтового розчину залежить від співвідношення у ньому іонів водню Н+ та гідроксилу ОН^-. Концентрацію іонів Н+ виражають величиною рН, яка дорівнює від'ємному десятковому логарифму концентрації водневих іонів у розчині: рН = —lg[H+]. Залежно від рН усі грунти поділяють на сильнокислі (рН = 3...4), кислі (рН = 4...4,5), слабкокислі (рН = 5,5...6,5), нейтральні (рН = 6,5...7), лужні (рН = 7,5...8) та сильнолужні (рН = 8...9).

Кисла реакція властива дерново-підзолистим і болотним грун­там, нейтральна-чорноземам, лужна - каштановим грунтам, сі­роземам та солонцям.

Кислотність грунту — це його властивість, зумовлена наявніс­тю іонів Н+ у ґрунтовому розчині та обмінних іонів Н⁺, А1³⁺ і Мп²⁺ у ґрунтовому вбирному комплексі.

Розрізняють два види кислотності грунту: актуальну і потенці­альну.

Актуальна кислотність зумовлюється наявністю в ґрунтовому розчині органічних кислот, які виділяються у зовнішнє середовище кореневою системою рослин, і внаслідок розщеплення вугільної кислоти.

Проте підкислення ґрунтового розчину за наведеною схемою має місце в грунтах, не насичених основами. В грунтах, вбирний комплекс яких насичений катіонами Са²⁺, Mg²⁺, К⁺ тощо, актуаль­ної кислотності не виявлено.

Потенціальна кислотність зумовлюється наявністю іонів Н+ та А1³⁺, увібраних ґрунтовим вбирним комплексом. Потенціальна кис­лотність завжди більша за актуальну, бо вона складається з кис­лотності ґрунтового розчину і кислотності, що утворюється за ра­хунок увібраних грунтом іонів Н+, Mg²+, А1³⁺. Це прихована, або зв'язана щодо ґрунтового розчину, кислотність, яка виявляється внаслідок перебігу обмінної реакції між ґрунтовим вбирним ком­плексом і ґрунтовим розчином.

Потенціальна кислотність поділяється на обмінну і гідролітичну.

Обмінна кислотність зумовлюється наявністю іонів Н⁺ і Al³⁺, які витісняє з ґрунтового вбирного комплексу нейтральна сіль сильної основи і сильної кислоти, як це має місце при внесенні хло­риду калію на кислих грунтах.

Гідролітична кислотність — це та кислотність, яка виявляється при обробці грунту гідролітично лужними солями. При обробці грунту нейтральною сіллю не всі іони Н⁺ переходять у розчин. Частина їх залишається у ґрунтовому вбирному комплексі і може бути переведена в. розчин тільки при обробці грунту розчином гідролітично лужної солі (наприклад, CH₃COONa).

Лужна реакція грунту. При значенні рН = 7 іони гідроксилу ОН^- переважають у ґрунтовому розчині над іонами водню Н⁺. Лужна реакція зумовлюється наявністю у розчині солей сильних основ та слабких кислот. Із таких солей у грунті трапляються карбонати натрію і калію, гідрокарбонати натрію і калію, карбо­нати кальцію і магнію, ряд солей кремнієвої та органічних кислот.

Висновок

Сучасний стан знань про мінеральне живлення рослин такий, що доз­воляє розробити систему удобрення основних сільськогосподарських куль­тур відповідно до їх фізіологічних вимог для отримання максимально можливого врожаю в конкретних грунтово-кліматичних умовах. Разом з тим, є ряд питань щодо поглинання, транспорту, метаболізму елементів мінерального живлення, які потребують подальших досліджень.

Поділ хімічних елементів на макро- і мікроелементи досить умовний, бо хоча потреба вищих рослин у калії в тисячу разів більша, ніж в борі, потреба в залізі і марганці досить часто однакова. Тому багато дослідників відносять залізо до мікроелементів.

Елементи вуглець, кисень, водень, азот називають органогенами, бо з них бу­дуються органічні речовини. На них припадає 95 %, а на зольні елементи - 5 % сухої маси рослин. Назва "зольні елементи" пов'язана з тим, що їх визначають в золі, яка лишається після спалювання рослин.

Деякі, але не всі, рослини потребують натрію Na, або кремнію Si, або кобаль­ту Co, або нікелю Ni.

Цілком імовірно, що список елементів, необхідних рослинам у дуже малій кількості, зростатиме.

Список використаної літератури

1. М.М. Городній, А.Г. Сердюк, В.А. Копілевич, В.П. Каленський, Б.С. Пристер, М.Ф. Бабієнко Агрохімія, 1995.-516с.

2. Власенко М.Ю., Вельямінова-Зернова Л.Д. Фізіологія рослин: Навчальний посібник.-Біла Церква, 1999.-304с.

3. Макрушин М.М., Макрушина Є.М., Петерсон Н.В., Мельников М.М. Фізіологія рослин./За редакцією професора М.М. Макрушина. Підручник.- Вінниця: Нова Книга, 2006.-461с.

4. Мельничук М.Д. та ін. Біотехнологія рослин: Підручник-К.: ПоліграфКонсалтинг;2003. -520с.:іл.

5. Васильківський С.П., Хоменко Т.М. Біотехнологія рослин: Методичка. -Біла Церква,2009.-118с.