Міністерство освіти та науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Реферат

з дисципліни «Соціолінгвістика» на тему:

«Соціолінгвістика як напрям прикладної лінгвістики»

Виконала: ст. гр. ПРЛм-11

Гарбар Н.

Прийняла: доцент

Бордюк Л. В.

Львів-2011

План

1. Визначення соціолінгвістики

2. Зародження і розвиток

3. Соціолінгвістика і соціологія мови. Розмежування понять

4. Об’єкт соціолінгвістики

5. Поняття соціолінгвістики

6. Напрями

7. Проблематика

8. Статус соціолінгвістики як наукової дисципліни

9. Сучасна українська соціолінгвістика

10. Приклади

11. Висновки

12. Список використаної літератури

Зацікавлення соціолінгвістикою повністю закономірне. З одного боку, воно викликане потребами сучасного суспільства, а з іншого, являє собою своєрідну реакцію на внутрішньо лінгвістичну орієнтацію структурного мовознавства, який не торкався соціального контексту мови.

Соціолінгвістичні дослідження цікавлять не лише лінгвістів, а й соціологів, філософів, психологів та етнографів.

Поняття соціолінгвістики

Один п’ятирічний хлопчик, син продавчині з магазину “Одяг”, якось

сказав: “Я всіх люблю однаково, а мамусю на один номер більше”.

А інший, у якого батько був письменником і постійно обговорював у

сімейному колі видавничі справи, попрохав: “Тато, скажіть редакторові цієї

каруселі – чи не можу я нарешті покататись”.

Це приклади з невмирущої книги Корнія Чуковського “Від двох до п’яти”.

Вони засвідчують: професійні заняття батька й матері та пов’язана з цими

заняттями термінологія впливають на мовлення дітей. Мовленнєві

особливості інших дорослих також можуть впливати на мовлення дитини. В

одній російській родині нянька, яку найняли для виховання сина, вирізнялась

яскравою діалектною вимовою: вона вимовляла идёть, едуть, чаво, колидор,

ейный, ливольвер, пондравилси (замість понравился), в пальте. Після кількох

місяців спілкування з нею й вихованець її став говорити так само (згодом

довелось його переучувати).

Отже, існує якась загальна закономірність: середовище, в якому живе

людина, впливає на її мовленнєві навички. Найподатливішою до такого

впливу є дитина. Проте й дорослі засвоюють, нерідко неусвідомлено, мовні

особливості оточення – членів родини, друзів, товаришів.

Професор М.П.Кочерган дає таке визначення цій науці:

“Соціолінгвістика – наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною

природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних

чинників на мову і роллю мови в житті суспільства”.

Н. Мечковська вбачає предмет соціолінгвістики в його саме такому широкому розумінні: “це “Мова й суспільство”, тобто всі види взаємовідношень між мовою і суспільством

(мова й культура, мова й історія, мова і етнос, і церква, і школа, і політика, і

масова комунікація тощо)”.

За К. Полянським, польським вченим, соціолінгвістика це –

“Дисципліна, що вивчає роль мови в суспільстві, а також взаємозалежність

мовних явищ і суспільної структури, тобто розглядає мову в усій її

диференційованості щодо структури суспільства. “

СОЦІОЛІНГВІСТИКА(соціальна лінгвістика) - наукова дисципліна, що розвинулася на стику мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії і вивчає широке коло проблем, пов'язаних з соціальною природою мови, її громадськими функціями, механізмом дії соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова у житті суспільства.

Зародження і розвиток

Соціолінгвістика набула стрімкого розвитку у 60-70-их роках.

Необхідність соціологічного підходу до мови усвідомлена в науці вже давно, але аж до кінця XIX століття соціальна характеристика мови давалася зазвичай в термінах філософії, психології і соціології. Чітке розмежування соціального і структурного аспектів мови є досягненням науки XX століття. Сформульоване уперше Фердинандом де Соссюром у вигляді антиномії зовнішньої і внутрішньої лінгвістики, воно розширило проблематику лінгвістичної науки, стимулювало подальший розвиток теорії мови і уточнило місце мовознавства в крузі наук про людину і суспільство. Основи соціологічних досліджень у СРСР були закладені в 20-30-х р. ХХ ст. працями радянських як І. О. Бодуен де

Куртене, Є. Д. Поливанов, Л. П. Якубинський В. М. Жирмунський, Б. О.

Ларін, О. М. Селіщев, Г. О. Винокур в Росії, Ф. Брюно, А. Мейе, П. Лафарг,

М. Коен у Франції, Ш. Баллі і А. Сешее у Швейцарії, Ж. Вандрієс у Бельгії, Б.

Гавранек, А. Матезіус, що вивчали мову як суспільне явище на основі марксистського розуміння мови як суспільств, явищ та історико-матеріалістичних принципів аналізу суспільних стосунків. Основу для сучасної соціолінгвістики підготували також праці представників соціологічного напряму у французькому мовознавстві (А. Мейе), який вніс істотний вклад у виявлення ролі соціальних чинників у розвитку мови; роботи американських етнолінгвістів, що розвивали ідеї Ф. Боаса та Е. Сепіра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; праці представників празької лінгвістичної школи - В. Матезіуса, Б. Гавраїка, Й. Вахека та ін., що продемонстрували зв'язок мови з соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених, особливо Т. Фрінгса.

Термін “соціолінгвістика” увів до наукового обігу в 1952 році американський соціолог Г. Каррі.

Характерною рисою соціолінгвістики другої половини ХХ століття є

перехід від праць загального плану до експериментальної перевірки

пропонованих гіпотез, математично вивіреного опису конкретних фактів.