2. Надзвичайні ситуації.

Щороку в Україні від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, транспортних аварій, аварій на виробництві, утоплень і отруєнь) гине більше 70 тис. осіб.

За останні роки щороку в Україні виникає до 300 надзвичайних ситуацій природного походження і до 500 надзвичайних ситуацій техногенного походження. Найбільше таких надзвичайних ситуацій виникає у Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і Одеській областях.

Надзвичайна ситуація (далі НС) — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфі­тотією, великою пожежею, застосовуванням засобів ураження, що при­звели або можуть призвести до людських і матеріальних витрат.

Враховуючи необхідність проведення державних заходів захисту населення від надзвичайних ситуацій, у лютому 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про цивільну оборону України", а в березні 1999 р. Постановою Верховної Ради України до цього Зако­ну внесено доповнення. Згідно із Законом кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, ката­строф, пожеж, стихійного лиха та має право на надання гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів місцевого самоврядуван­ня, керівництва підприємств, установ і організації незалежно від форм власності й підпорядкування. Як гарант цього права держава ство­рила систему цивільної оборони.

3. Цо України та її завдання.

Цивільна оборона України — це державна система органів управління, сил і засобів, для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Завдання Цивільної оборони (ЦО) України такі.

1. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і вжиття заходів для зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійних лих.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку.

3. Захист населення від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, великих пожеж і застосованих засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час.

5. Організація та проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт у районах лиха та в осередках ураження.

6. Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним забрудненням, хімічним і біологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної об­орони, її органів управління та сил; навчання вмінню населення застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

4. Керівництво Цивільної оборони України. Відповідно до побудо­ви керівництво Цивільною обороною України здійснюють Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівники підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм власності й господарювання.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр Украї­ни, а його заступником — Міністр Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі — МНС).

Начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

5. Органи управління Цивільною обороною. Центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій.

В обласних державних адміністраціях, Київській та Севастополь­ській міських державних адміністраціях діють управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (далі — управ­ління), які є структурними підрозділами і входять до складу обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

У районних державних адміністраціях, а також у містах Києві та Севастополі у міських районних державних адміністраціях є відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (далі — відділ), які є структурним підрозділом і входять до складу районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміні­страції.

Управління чи відділ очолює начальник. На цю посаду призна­чаються як військовослужбовці, так і цивільні особи у порядку, вста­новленому законодавством.

Начальник відділу призначається і звільняється з посади голо­вою районної державної адміністрації за погодженням з начальни­ком управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення обласної державної адміністрації.

Начальник управління є заступником начальника Цивільної оборо­ни області (міста), а начальник відділу є заступником начальника Цивільної оборони району. Вони відповідають за стан Цивільної обо­рони в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

На підприємствах, в установах і організаціях органами управлін­ня з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту є штаби Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (далі — штаб ЦО).

Безпосередньо завдання Цивільної оборони виконуються постійно діючими органами управління у справах Цивільної оборони, у тому числі створеними в складі підприємств, установ і організацій сила­ми і службами Цивільної оборони.

Органи управління у справах Цивільної оборони, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійно­го підпорядкування.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адмініст­рації, виконавчі органи сільських, селищних рад у межах своїх пов­новажень забезпечують вирішення питань Цивільної оборони, здійснення заходів захисту населення і місцевостей під час надзвичай­них ситуацій, сприяють органам управління у справах Цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального

та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з Цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсязі, передбаче­них законодавством.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за за­хист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.

На радіаційних, хімічних і вибухонебезпечних підприємствах ство­рюються локальні системи виявлення загрози виникнення надзви­чайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбаче­них відповідними нормативно-правовими актами.

Для проведення рятувальних і невідкладних робіт призначені невоєнізовані формування Цивільної оборони — це групи людей, об'єднаних у загони, команди, дружини, ланки, групи, оснащені спеці­альною технікою і майном, та підготовлені до дій у надзвичайних ситуаціях.

Невоєнізовані формування створюються завчасно і комплектуються в обов'язковому порядку, визначеному Законом "Про Цивільну оборону України" і Положенням про Цивільну оборону України. Зарахування до невоєнізованих формувань не звільняє від основної діяльності.

Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, уста­нови та організації, їх працівники, матеріальні та технічні засоби.

Адміністрація підприємства, установи чи організації несе відпові­дальність за створення, оснащення і підготовку невоєнізованих фор­мувань.

До невоєнізованих формувань Цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпоря­дження.

6. Служби Цивільної оборони. Для забезпечення заходів Цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших цен­тральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністра­ціях, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності й підпорядкування створюються спеціалізовані служ­би Цивільної оборони: захисту сільськогосподарських тварин і рос­лин, інженерні, енергетики, медичні, оповіщення і зв'язку, комуналь­но-технічні, матеріального забезпечення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення та ін.

Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій, а також на базі підприємств та організацій створюються евакуаційні комісії.

Організація створення служб Цивільної оборони та евакуацій­них органів, їх завдання, функції і повноваження визначаються По­ложенням про Цивільну оборону України.

Для надання медичної допомоги населенню, охорони громадсько­го порядку в осередках ураження та стихійного лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколиш­нього середовища, матеріально-технічного та інженерного забезпе­чення заходів з Цивільної оборони залучаються міністерства та інші органи державної виконавчої влади. Перелік завдань та порядок залучення до дій у надзвичайних ситуаціях визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення своєчасного запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру 3 серпня 1998 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні" (далі — СЗРНС).

СЗРНС складається з органів управління, сил і засобів попере­дження та реагування на надзвичайні ситуації, а також систем забез­печення у складі міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств, уста­нов і організацій незалежно від форм власності, до компетенції яких віднесено функції захисту населення і територій, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій. До складу СЗРНС також відно­сять добровільні рятувальні формування, які зареєстровані на тери­торії України згідно з чинним законодавством і мають національ­ний сертифікат на проведення аварійно-рятувальних робіт.

Основними завданнями СЗРНС є: розробка нормативно-право­вих актів, державних технічних норм та стандартів з питань забез­печення захисту населення і територій від наслідків НС.

7. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі — єдина система захисту) — це сукупність органів управління, сил і засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.

Цивільний захист (ЦЗ) — це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними форму­ваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які загрожу­ють життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мир­ний час і в особливий період.

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, названий Закон, закони України "Про Цивільну оборону України", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій тех­ногенного та природного характеру, "Про правовий режим надзви­чайного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про пожежну безпеку", "Про об'єкти підвищеної безпеки", "Про використання ядер­ної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про правовий режим терито­рій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

Завдання цивільного захисту:

• розвиток національної економіки у напрямах, які виключають можливість виникнення надзвичайних ситуацій;

• збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

• прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків над­ звичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах і засобах, необхідних для запобігання їм та ліквідації їх;

• здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту

• розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно- правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

• розроблення планів здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

• створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

• розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

• оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне та достовірне інформування про обстановку, що складається, і вжиті заходи для запобігання надзвичайним ситуаціям;

• організація захисту населення і територій, організація психологічної та медичної допомоги потерпілим від надзвичайних ситуацій;

• проведення невідкладних робіт для ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

• забезпечення готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям, реагування на них та ліквідації їх наслідків;

• надання оперативної допомоги населенню з використанням засобів цивільного захисту при виникненні надзвичайних ситуацій;

• навчання населення та організація тренувань способам захис­ту при виникненні надзвичайних ситуацій;

• міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

8. Режими функціонування єдиної системи захисту. Єдина систе­ма захисту може функціонувати у режимі:

• повсякденної діяльності;

• підвищеної готовності;

• надзвичайної ситуації;

• надзвичайного стану;

• воєнного стану.

Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу ІІС встановлюється відповідний режим функціонування єдиної системи захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, обласної, Київ­ської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.

У режимі повсякденної діяльності єдина система захисту фун­кціонує за наявності нормальної виробничо-промислової, радіацій­ної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеоро­логічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій та епіфітотій.

У цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

• забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;

• розробляють і виконують цільові та науково-технічні програми запобігання НС і зменшення можливих втрат;

• здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і за­хисту населення під час НС;

• забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, організовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;

• створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

• здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її по­гіршення, яке може призвести до виникнення НС.

Режим підвищеної готовності встановлюється при погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідро­геологічної, гідрометеорологічної обстановки, загрозі виникнення НС.

Органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

• здійснюють заходи, передбачені для режиму повсякденної діяль­ності, і допомагають при виникненні НС;

• формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення НС;

• посилюють спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування виникнення НС та їх масштабів;

• розробляють заходи захисту населення, територій в умовах НС;

• здійснюють заходи запобігання виникненню НС;

• приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють за потреби в район загрози виникнення НС.

Режим надзвичайної ситуації. Режим НС встановлюється при виникненні НС та під час ліквідації наслідків НС. Органи управлін­ня, сили і засоби єдиної системи захисту:

• організовують захист населення і територій;

• залучають необхідні сили і засоби;

• визначають межі території, на якій виникла НС;

• організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків НС;

• здійснюють безперервний контроль за станом у районі НС;

• оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток НС та оповіщають населення.

Режим надзвичайного стану єдиної системи захисту вста­новлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Режим воєнного стану. Режим функціонування єдиної

системи цивільного захисту в умовах воєнного стану, порядок підпорядкуван­ня її військовому командуванню визначається відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

9. Структура єдиної системи захисту. Структуру єдиної системи цивільного захисту становлять центральні та місцеві органи вико­навчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними функціональні та територіальні підсистеми єдиної системи цивіль­ного захисту.

Управління єдиною системою цивільного захисту. Загальне ке­рівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України.

Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту — Міністер­ство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи — МНС. Керівник цього органу, тобто Міністр МНС, є заступником начальника цивільного захисту України.

Сили цивільного захисту. До сил цивільного захисту належать:

• оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

• спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

• аварійно-відновлювальні формування;

• спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

• формування особливого періоду;

• авіаційні та піротехнічні підрозділи;

• технічні служби та їх підрозділи;

• підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту — це спе­ціальне воєнізоване формування, яке призначене для захисту насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природ­ного і воєнного характеру, участі в територіальній обороні, міжна­родних рятувальних і гуманітарних заходах.

Сили і засоби цивільного захисту — це особовий склад органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння, засоби, призна­чені для ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих та засоби індивідуального захисту.

6