Теми 5. Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей.
Виникнення і розвиток дрібнобуржуазної критики капіталізму.
Економічні погляди Сісмона де Сісмонді.
Економічна концепція П’єра Прудона.
Економічне вчення К. Родбертуса.
Економічна програма Ф. Лассаля.
1. Виникнення і розвиток дрібнобуржуазної критики капіталізму. Сімон де Сісмонді, П‘ер Прудон
У першій половині XIX в. у провідних країнах Західної Європи завершується промисловий переворот.
Капіталістичний розвиток цього періоду характеризується наступним:
капіталістичні ринкові відносини і підприємництво перетворюються на переважаючі економічні відносини в суспільстві;
машинне виробництво є визначаючим. У економічній структурі суспільства переважають два основні класу: наймані робітники і капіталісти;
у суспільному розвитку всіх країн розповсюджуються такі соціально-економічні наслідки промислової революції як пролетаризація більшості населення; виникнення безробіття, зростання убогості, неписьменності і т.д.
Особливість розвитку політичної економії першій половині XIX століття стає спроба всіх учених пояснити причини економічних криз (що стали реальністю), дати рекомендації до їх пом'якшення або ліквідації. Паралельно з цим робляться спроби вирішити всі основні суперечності капіталізму періоду вільної конкуренції.
Різко поляризується класова структура суспільства: буржуа, дрібні буржуа, пролетаріат. Таким чином формуються 3 основні класу капіталістичного суспільства. Основною специфікою наукових досліджень першої половини XIX століття можна назвати аналіз всіх соціально-економічних явищ виходячи з класових позицій.
Першим напрямом таких досліджень є економічний аналіз суспільного розвитку з позицій дрібної буржуазії (так звана дрібнобуржуазна критика капіталізму). Ця критика представлена двома течіями:
робляться спроби довести необхідність повернення суспільного розвитку назад – від фабрик до дрібного ремісничого виробництва, до дрібнотоварного виробництва (С. де Сісмонді).
говориться про необхідність модифікації існуючого суспільного устрою, його зміни з метою пристосування до інтересів дрібної буржуазії за допомогою реформ (П. Прудон).
Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773 – 1842) – основоположник «економічного романтизму». С. де Сісмонді посідає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією».
Народився Сісмонді в родині протестантського (кальвіністського) пастора в околицях Женеви. Сім'я була заможна і належала до женевської аристократії. Службову діяльність розпочав у ліонському банку. Згодом залишає Францію і повертається до Женеви, деякий час живе в Англії та Італії. 1800 р. знов повертається до Женеви, де працює секретарем торгової палати. Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не лише економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику наукову спадщину.
Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. В праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 р. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення». Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах й він переконаний, що це йому вдалося. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки».