Сутність і основні функції небанківських кредитних установ

Небанківські фінансово-кредитні установи — це різно­манітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним фу­нкціональним призначенням вони аналогічні банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.

Перше пов'язано з тим, що банківська система акумулює ті тимчасово вільні кошти, які за невеликим винятком у процесі свого руху набувають ознак руху капіталу, використовуються власником цих грошей як капітал. Дійсно, власник заощаджень (юридична або фізична особа) віддає свої гроші в банк з єдиною метою — отримати відсоток, тобто власник коштів використо­вує їх як капітал. Інша справа з тими коштами (принаймні зі значною їх частиною), що акумулюється небанківськими кре­дитними установами. Значною мірою ті заощадження, що аку­мулюють парабанки, не набувають у своєму русі форми капіта­лу. Дійсно, заощадження, які індивід розміщує, вкладаючи їх, наприклад, у страхову компанію або в пенсійний фонд — зо­всім не призначені для отримання від передачі їх у користуван­ня якогось відсотка. Мета полягає в тому, щоб зберегти ці кош­ти і отримати їх назад у разі настання страхового випадку, або досягнення пенсійного віку.

Разом з тим парабанки акумулюють і ті заощадження, що при­значені бути капіталом, але для яких банківська система не може забезпечити певні умови їх руху. Так, розміщений у банку депо-

303

зит завжди має чітко визначену межу прибутковості у формі но­рми відсотка. Проте власник заощаджень може керуватись у сво­їй поведінці стосовно цих грошей іншими мотивами. Скажімо, бажанням розмістити їх таким чином, щоб межа прибутковості його капіталу не була визначена заздалегідь. Таку можливість і дають парабанки, які можуть гроші інвестора розмістити напри­клад в акції і забезпечити йому дохід, який попередньо не регла­ментується якоюсь нормою.

Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих гро­шових коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у по­зичальників їх цінних паперів.

Певною характерною рисою небанківських кредитних установ як водночас і їх особливістю є досить вузька спеціалізація цих установ, що, як правило, чітко регламентується державою. Це пов'язано з тим, що більшість таких установ (наприклад, пенсій­ні фонди, страхові компанії тощо) не можуть зникнути і повинні функціонувати постійно. Дана обставина обумовлює вузьку спе­ціалізацію перш за все для забезпечення жорсткого контролю держави над їх діяльністю.

До системи небанківських кредитних установ належать інвес­тиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компа­нії, довірчі товариства і деякі інші установи. Поява цих інститу­тів обумовлена низкою причин, серед яких можна назвати і деякі загальні, котрі визначили розвиток усієї системи небанківських кредитних установ. Назвемо деякі з них.

• На початку XX ст. виникла як явище і постійно посилюється інвестиційна активність населення, що, у свою чергу, обумовле­но зростанням його доходів і постійним перетворенням частини цих доходів на заощадження.

• 3 боку суб'єктів господарювання помітно зростає потреба в інвестиціях, що викликано високим динамізмом сучасного суспі­льного виробництва.

• Залучення заощаджень населення характеризується дорож-нечою, і водночас зростає складність організації ефективного управління ними.

Таким чином, у сучасній високорозвиненій ринковій еконо­міці частина доходів, які отримує населення, набуває характеру потенційного інвестиційного ресурсу, а з боку суб'єкта госпо­дарювання постійно зростає потреба в такому ресурсі. У той же час готовність населення здати свої заощадження в тимчасове

304

користування визначається індивідуальною мотивацією особи, що передбачає наявність різноманітних форм залучення цих за­ощаджень. Це різноманіття не може бути забезпечено тільки банківською системою й тому в сучасних умовах набуває стрі­мкого поширення система небанківських фінансово-кредитних установ.

У нашій державі така ланка кредитної системи розвинена ще досить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної вели­чини їх активів у сукупному ВВП. Так, за даними звіту, зробле­ного Світовим банком на 2000 p., активи позабанківських креди­тних установ в Україні складали тільки 1,5 % від ВВП. Це дуже замало, бо навіть у нашої сусідки Росії відповідний показник ста­новить 4 %, не говорячи вже про високорозвинені країни, до рів­ня яких нам дуже далеко. Наприклад, у Німеччині цей показник склав у 2000 р. 72,2 % від ВВП, а в США — 261,8 % (Україна. Фінансовий сектор та економіка: нові стратегічні завдання. Звіт Світового банку. — К.: Козаки, 2001. — С 43.). Розглянутий по­казник мало змінився і в наступні роки.

Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ відбувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням, що стоять перед державою в період розбудови ринкової економі­ки. Серед найбільш актуальних проблем, без вирішення яких не можна розраховувати на формування потужної ланки небанків­ських кредитних установ і посилення їх ролі в розвитку вітчиз­няної економіки, слід назвати:

• Дуже недосконале правове поле, в межах якого функціо­нують ці установи, а подекуди й відсутність нормативних актів прямого впливу, які б регламентували дії тієї чи іншої ланки цьо­го сектору.

• Великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи. Так, скажімо, непоодинокі випадки шахрайства з боку організаторів цілого ряду довірчих товариств (трастів) та фінансових компаній викликали негативну реакцію населення Щодо послуг цих фінансових посередників.

• У цілому сфера діяльності позабанківських кредитних уста­нов досить слабо контролюється державою, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента-інвестора.

Зазначені проблеми найбільш нагальні для вирішення і не ви­черпують усіх перешкод, які необхідно подолати на шляху роз­будови небанківської ланки кредитної системи й підвищення її Ролі у відтворювальному процесі.

20«

3CS