2. Законспектувати тему «Основні положення Системи управління навколишнього середовища»

Системи управління природоохоронною діяльністю різних країн розвивалися під впливом історичних, політичних, етнокультурних і інших чинників. Тому в різних країнах використовуються різні інструменти управління природоохоронною діяльністю. Аналіз світового досвіду, а також вивчення пропозицій по розвитку механізму управління охороною навколишнього середовища дозволяють тіпологизіровать ці методи і дати коротку характеристику кожному їх них. Існують три основні групи методів управління якістю навколишнього середовища: адміністративне регулювання, система економічних стимулів і формування ринкових відносин у сфері природокористування. Адміністративне регулювання припускає введення відповідних нормативних стандартів і обмежень, а також прямий контроль і ліцензування процесів природокористування, вказуючих виробникові рамки, які він повинен дотримувати. Економічні механізми припускають впровадження системи платежів за забруднення, екологічних податків, субсидій, а також використання інших економічних стимулів, щоб зацікавити виробника в раціональному природокористуванні. Створення ринку в цій сфері через розподіл прав на забруднення, компенсаційних платежів і т.д. об’єднує третю групу методов.1 Все три описані підходи можуть застосовуватися на різних стадіях виробничого процесу, розглянутого в контексті його можливої дії на навколишнє середовище. Ця дія залежить від складу первинних ресурсів, специфіки виробничого процесу, вживаних природоохоронних технологій, що формують викиди в навколишнє середовище. Розглянемо докладніше елементи всіх трьох основних природоохоронних стратегій. 1.1. Адміністративні системи управління природоохоронною діяльністю В адміністративному регулюванні головне місце займають нормативи або стандарти. Стандарти якості навколишнього природного середовища регламентують допустимий стан повітряного і водного басейнів, грунтів і інших її складових. Зазвичай для кожного із забруднювачів передбачена гранично допустима концентрація його змісту (ГДК). Вважається, що наявність забруднюючих речовин в кількостях, що не перевищують ці концентрації, не надає негативної дії на здоров′ї людини, на екосистему. Нормативи ГДК бувають середньодобові, такі, що встановлюють середню концентрацію шкідливих речовин, і максимально разові, такі, що фіксують межу допустимого зростання концентрації забруднювача протягом доби. Стандарти дії на навколишнє середовище певного виробничого процесу встановлюють рівень скидань або викидів з даного точкового джерела (труба) після застосування очисного устаткування. Даний стандарт може базуватися на показниках потоку (кількість викидів в одиницю часу) або запасу (кількість викидів за певний період). Стандарти дії на навколишнє середовище визначаються на основі ГДК. Для кожного підприємства викиди не повинні перевищувати таких величин, при яких по всій території, схильній до дії, дотримуються нормативи ГДК. Зазвичай розрахунки таких стандартів, званих гранично допустимими викидами (ПДВ), проводять з урахуванням розсіювання викидів і накладення їх на фонове забруднення. Також враховується сумарна дія декількох джерел забруднення (мал. 1). На практиці концентрація вимірюється в контрольних крапках. Якщо норматив ГДК завищений, то початкове значення викидів зменшується і розрахунки проводяться знову. Якщо він менший, то початкове значення може бути збільшене. Формально ця процедура може бути представлена у вигляді блок-схеми (мал. 2). Часто доводиться стикатися з ситуацією, коли підприємство ні за яких умов не може швидко скоротити свої викиди до рівня ПДВ. Закривати ж підприємство з екологічних причин згодні небагато і у нас, і за кордоном. Досить привести хоч би приклад з Байкальським целюлозно-паперовим комбінатом. Про те, що його треба негайно закрити, знали з моменту, як він був пущений в експлуатацію, але Байкальський комбінат працює до цих пір.

Звичайно, є і інші підприємства, чиї викиди вище ПДВ. Як компроміс для них були встановлені нормативи тимчасово узгоджених викидів (ВСВ). Встановлення нормативів ВСВ припускало розробку довгострокової програми зниження викидів на підприємствах. Ці нормативи встановлювалися такими, що убувають в часі в процесі реалізації програми з таким розрахунком, щоб в результаті прийти до рівня ПДВ. Для скидань у водні джерела передбачені нормативи гранично допустимих скидань (ПДС) і тимчасово узгоджених скидань (ВСС). Механізм їх розрахунку в ідейному плані співпадає з механізмом розрахунку ГДК і ПДВ. Розрахунок показника ПДВ можна представити як ітеративний процес. Спочатку для джерела викидів визначають базове значення нормативу, тобто для підприємства встановлюється початкове значення ПДВ. Потім в контрольних крапках перевіряється концентрація шкідливих домішок. Як контрольні зазвичай розглядаються найменше благополучні. Перевірка концентрації здійснюється на основі розрахунків. За допомогою спеціальних моделей проводиться імітація розсіювання викидів. Викиди від нового джерела підсумовуються з фоновим забрудненням, а потім перевіряється концентрація забруднення в контрольних крапках. Концентрації в контрольних крапках розраховують з урахуванням дії різних джерел викиду. Якщо концентрація в контрольних крапках рівна ПДВ, то початкове значення ПДВ затверджується підприємству як стандарт. Якщо хоч би в одній контрольній крапці концентрація викидів перевищувала ГДК, то початкове значення ГДК зменшується, і всі розрахунки повторюються до тих пір, поки не дотримуватиметься обмеження на концентрацію у всіх контрольних крапках. Якщо ж первинне значення ПДВ було дуже жорстким, то воно може бути збільшене і процес розрахунків буде знову повторений. Технологічні стандарти встановлюють певні вимоги для процесу виробництва або очисної технології. Наприклад, в США використовуються стандарти так званою якнайкращою з доступних технологій. Цей стандарт означає, що для підприємств, до яких він застосований, повинна дотримуватися наступна вимога: природоохоронна технологія повинна відповідати якійсь еталонній технології. Стандарти якості продукції. Найбільш показовий приклад - стандарт змісту шкідливих домішок в продуктах харчування, питній воді і т.п. Вище були приведені основні типи стандартів, зупинившись докладніше на найбільш важливих з них. Далі мова піде про безпосередні заходи адміністративної дії на винуватців забруднення. Прямі заборони. Цей захід застосовується, якщо певні виробництва або первинні ресурси надають настільки небажану дію на навколишнє середовище (пестициди, високо токсичні матеріали), що ефективною стає тільки їх повна заборона. З 1 січня 1996 р. вводиться заборона на виробництво і споживання хлорфторуглеродов, що руйнують озоновий шар. Подібних прикладів можна привести немало. Якщо ж ми лише обмежуємо загальні масштаби дії (споживання якої-небудь речовини або його виробництво, вилов риби, заготівка лісу і т. п.), то вводяться ліміти або квоти. Вони можуть мати одну з декількох форм: граничне число випасаємих на 1 га тварин, обмеження навантаження на грунт, ліміт випуску кінцевої продукції за певний часовий проміжок. Іноді введення таких лімітів передує введенню повної заборони. Прикладом знову може служити виробництво озоноруйнуючих речовин. Світову спільноту прийняло рішення поетапно відмовитися від їх застосування, тому в кожній з держав, що приєдналися до відповідної угоди, випуск цих речовин рік від року повинен скорочуватися, а випуск деяких з них припинитися взагалі. Для останніх застосовуються заборони, а для тих речовин, виробництво яких поки що дозволене, використовуються ліміти. Сертифікати на використання земель і води даються для ранжирування потенційно конфліктуючих користувачів в цілях забезпечення максимальної ефективності природокористування. Вони служать разом з системою стандартів для захисту від незапланованих викидів. Сертифікати або ліцензії, як правило, видаються пріродопользователям, як тільки для них визначені ліміти дії. Володіння таким сертифікатом дає право на використання, тимчасове або постійне, конкретної ділянки землі, ліси, огорожа певного об’єму води, викиди деякої кількості шкідливих речовин і т.п. Оцінка дії на стан навколишнього середовища (ОВОС) служить для організації збору і надання інформації про потенційні економічні витрати проектів. Наприклад, в США спочатку вона застосовувалася тільки для оцінки федеральних проектів. Тепер вона використовується і для проектів штату або муніципалітету, а також приватних. Зазвичай процедура ОВОС включає інформацію про масштаби антропогенної дії унаслідок реалізації проекту, про можливості і витрати на очисні технології, про альтернативи проекту, елементах стійкого розвитку в нім з вказівкою невозобновимых втрат ресурсів. В основному процедура ОВОС дозволяє оцінити унікальні великомасштабні проекти розвитку ресурсного потенціалу, будівництво хімічних комбінатів і інших проектів, зв′язаних із значною дією на навколишнє середовище. Дозволи і ліцензії необхідні для фірм, охочих активізуватися в сфері, що підлягає ліцензуванню, або легально здійснювати викиди. Чаші всього вони прив′язані до технології реалізації проекту або стандартів якості навколишнього середовища. Видача або відновлення дозволу теж можна угрузати з екологічною стратегією фірми. Ліцензії і дозволи видаються на певний період і поновлюються через встановлені проміжки часу. Якщо виробництво передбачається розширити, то потрібно отримати новий дозвіл. Подібний інструмент ув′язується зі встановленими стандартами дії або лімітами виробництва (використання) екологічно небезпечних речовин. Таким чином, дозволи і ліцензії поєднуються з іншими важелями: сертифікатами на використання земель, вимогами здійснити ОВОС як умова надання дозволу. Також вони можуть бути доповнені платою за забруднення, податками, платежами користувачів при комбінованій економічній стратегії. Важливе місце в адміністративному регулюванні управлінням якістю навколишнього середовища займає правове регулювання. Трьома основними елементами системи правового регулювання, у свою чергу, є: а) правові норми, що визначають екологічні вимоги, яким повинно відповідати екологічно значуща поведінка людей; би) організаційно-управлінські і матеріально-технічні гарантії, забезпечуючого виконання і дотримання екологічних вимог; у) юридична відповідальність осіб і організацій, що виникає і функціонує у випадках відхилення поведінки людей від правових екологічних требований.2 Отже, спочатку визначається, яке навантаження може витримати навколишнє природне середовище. На цій основі визначаються значення ГДК. При цьому деякі речовини або способи діяльності виявляються під забороною. По ним видаються ухвали або законодавчі акти, що повністю забороняють їх використання. Потім визначаються можливості кожного підприємства. Встановлюються індивідуальні стандарти дії ПДВ (ПДС). Знаючи ці стандарти, підприємству можна видати ліцензію на викиди, яка узаконить його право здійснювати дію на навколишнє середовище.

1. Серия стандартов ISO 9000 неоднократно пересматривалась.

• 1 версия была подготовлена в 1987 году.

• 2 версия была выпущена в 1994 году и представляла собой уточненную версию 1987.

• 3 версия была разработана в 2000 году. Версия 1994 года была радикально пересмотрена.

• 4 версия стандарта вышла разобщенно - в 2005 году был выпущен стандарт ISO 9000-2005, в 2008 и 2009 годах были опубликованы стандарты ISO 9001 и 9004.

2. Несмотря на ожидавшийся полный пересмотр версии 2000 года, ТК176 решил ограничиться "косметическими" правками - исправлением неточностей и разночтений. Причинами отказа от существенных изменений и задержки с выпуском новой версии были названы желание продлить срок действия существующих сертификатов у организаций (т.е. сохранить статус-кво в сертификационном бизнесе).

• Выход 5 версии стандартов планируется на 2012 год.

3. Стандарты серии ISO 9000, принятые более чем 190 странами мира в качестве национальных, применимы к любым предприятиям, независимо от их размера, форм собственности и сферы деятельности.

4. Сертификация производится по единственному стандарту из этой серии, содержащему требования: ISO 9001. Организация ISO не проводит сертификацию по ISO 9001. Действует двухуровневая система подтверждения соответствия. Сертификацией систем менеджмента качества отдельных организаций занимаются специально сформированные аудиторские организации (органы по сертификации). Они, в свою очередь, аккредитуются национальными аккредитационными обществами. Так же существуют и независимые системы аккредитации.

Украинские версии стандартов:

• ДСТУ ISO 9000:2007 — аналог ISO 9000:2005

• ДСТУ ISO 9001:2009 — аналог ISO 9001:2008