- •1. Літературна критика як наукова дисципліна, її формування і розвиток в Україні
- •2. Особливості масової літератури. Особливості масової літератури в Україні.
- •3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.
- •5. Елементи літературної критики у творах давньої української літератури.
- •4. Проблема періодизації історії української літературної критики. Її зв'язок з іншими науковими дисциплінами.
- •12. . Літературна критика та її мета за і. Срезневським (ст. «Несколько замечаний о
- •13. Становлення української літературної критики в 10−20-х роках хіх ст.
- •14. Огляд української літературної критики 30−40-х років хіх ст.
- •15. Внесок «Руської трійці» в розвиток української літератури та критики.
- •16. Структура, тематика, стиль альманаху «Русалка Дністровая».
- •17. Статті я. Головацького «Іван Котляревський», 164-167 «о житті і сочинєніях Грицька Основ’яненка» 169-173.
- •19. Становлення м. Костомарова як літературного критика. Оцінка ним «народних оповідань» Марка Вовчка 231-234.
- •18. Журнал «Основа» (1861-1862) та його роль у розвитку української літературної критики.
- •20. Зміст критичних виступів м. Костомарова «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» 194-211 і «Две русские народности».
- •21. Статті м. Костомарова «Малорусская историческая народная поэзия» 216-217 та «Слово о Сковороде 234-237 по поводу рецензии на его сочинения в “Русском слове”».
- •22. П. Куліш як літературний критик. Його стаття «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті».
- •23. Життя та суспільно-культурні погляди п. Куліша. Проблематика його статті «Перегляд українських книжок» 310-315.
- •26. Проаналізувати зміст статті п. Куліша «Зазивний лист до української інтелігенції».
- •24. Проблематика статей п. Куліша «Об отношении малороссийской словесности к общерусской» та «Характер и задача украинской критики» 238-256.
- •25. Розкрити зміст статей Куліша «Квітка та його повісті» 278-294, «Переднє слово до громади» 256-263.
- •27. Т. Шевченко про значення літературної критики та вимоги до літератури. Оцінка ним творчості попередників та сучасників у літературі. Передмова до нездійсненого видання
- •29. Публіцистично-журналістська діяльність о. Маковея. Проблематика його статей «Андрій Чайковський» та «Ольга Кобилянська».
- •28. Літературно-критична діяльність п. Грабовського. Аналіз його статей «Дещо про творчість поетичну» та «Слівце на слівце».
- •30. Леся Українка – критик творів зарубіжних письменників. Її погляди на особистість у статті «Винниченко».
- •31. Оцінки Лесею Українкою творчості українських письменників у статті «Малорусские писатели на Буковине».
- •32. Літературно-критичні виступи м. Коцюбинського. Основні тези його статей «Філянский. Лірика» та «Іван Франко».
- •33. Літературно-критична діяльність і. Франка. Проблематика статтей «Слово про критику», «Із секретів поетичної творчості».
- •36. Літературна дискусія 1925-1928 рр.
- •37. Літературні критики української діаспори.
- •38. Новітня українська літературна критика (кінець хх – поч. Ххі ст.).
3. Культурні й політичні передумови розвитку літературної критики і журналістики.
КРИТИКА
Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне лі¬ тературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку XIX ст. «Передумови критики, — слушно писав П. Федченко, — з’явилися ще в ан¬ тичності. У початковий період кожної національної літератури критич¬ ний елемент містився у синкретичних текстах, у різножанрових худож¬ ніх і філософських творах, підручниках з піїтики і риторики. ся немало критичних елементів. На цих традиціях та пізніших естетичних теоріях просвітництва і романтизму формувалася літературно -критична думка і літературна критика на Україні в перші десятиліття XIX ст. »3. П. Федченко у передмові до хрестоматії «Історія української літературної критики та літературознавства» поглибив свої попередні висновки, підтвердив їх достовірність історико-літературним фактажем з періоду Х–ХVIII ст. Тут уже проілюстровано тлумачний елемент «Изборника Святослава»; своєрідні оцінки різних методів літературної праці, продемонстровано їх у «Слові о полку Ігоревім», відзначено критичний пафос «Посланий», «Обличений», «Ответов» Івана Вишенського. Тут потрактовано як одну з перших спроб власне літературної критики детальний розгляд Іовом Княгиницьким «Зеркала богословия» Кирила Ставровецького (Транквіліона). Автор характеризує роль у становленні критицизму звернень до «Читальників» у староукраїнських книгах, у праці науково-бібліографічного типу Є. Славинецького «Оглавление книг, кто их сложил» (1665–1666) і т. д.
ЖУРНАЛ
Соціально-політичні потреби 19 СТ. української нації, яка народжувалась, покликали до життя й українську журналістику. Незадоволення народних мас і їх визвольна боротьба проти соціального гніту були могутнім джерелом передових ідей у громадсько-політичному житті країни, а отже, в літературі та журналістиці. Журналістика, що виникла на ґрунті визвольних прагнень народу, не тільки відбивала характер і зміст цих прагнень, а й глибоко впливала на їх розвиток.Джерелом для формування української різножанрової газетно-журнальної публіцистики були великі скарби народнопоетичної творчості українського народу та попередня писемна література — хронікально-літописна, ораторсько-публіцистична, полемічна, епістолярно-мемуарна, бурлескно-сатирична тощо.Важливу роль у заснуванні в Україні першої періодики відіграв Харківський університет. Із Харківським університетом пов'язане існування перших в Україні літературно-мистецьких об'єднань і клубів, наукових товариств, друкарні, книжкового магазину — всього того, що готувало ґрунт для виникнення періодичної преси і створювало умови для її розвитку. У 1815 році в університеті було видано 27 книг, а за попередні десять років — понад 200 — нечувано велику кількість на ті часи. За таких умов у Харкові на початку XIX ст. виникають періодичні видання.Харківські видання вважають хронологічно першими зразками української періодики, хоч ще у XVIII ст. на українських землях з'являлися газети і журнали польською,угорською, румунською, німецькою, французькою мовами. Харківські видання, на відміну від цієї іншомовної періодики, виникали не за розпорядженням уряду, а з ініціативи місцевих діячів і задоволенням потреби певних соціальних верств українського народу.
Фундаторами і активними діячами журналістики в Україні стали викладачі Харківського університету І.О.Срезневський, Є.М.Філомафітський, Р.Т.Гонорський, В.Г.Маслович, А.А.Вербицький, О.В.Склабовський. Активну участь в організації та редагуванні перших газет і журналів брали Г.Ф.Квітка-Основ'яненко та П.П.Гулак-Артемовський. У цьому теж проявився зв'язок журналістської справи з розвитком нової української літератури.
Основними питаннями, що на початку XIX ст. стояли у центрі уваги суспільної думки, а отже, і журналістики, були питання політичної свободи, економічного і культурного прогресу країни.
Першою ластівкою української журналістики стала газета «Харьковский еженедельник», яка почала виводити у травні 1812 р. Видавав газету університетський книготорговець Лангнер за допомогою викладачів і студентів університету, зокрема, В.Масловича, К.Нельдхена. У своїй тематиці газета намагалася не виходити за межі губернії і, можливо, вона могла б утвердити себе у громадському житті Слобожанщини і завоювати прихильність читачів, але проіснувавши ледве три місяці, вона була закрита за розпорядженням столичної цензури.
У січні 1816 р. у Харкові одночасно вийшло два журнали — «Харьковский Демокрит» (був першим в Україні часописом сатири і гумору. Видавець журналу В.Маслович) і «Украинский вестник» (І.Срезневський, а редакторами-видавцями – викладачі університету Р.Гонорський, Є.Філомафітський). Поява, відразу двох часописів свідчила про інтенсивне громадсько-культурне життя у провінційному губернському місті, адже у 1816 р. в усіх провінційних містах Росії видавалося лише 7 літературних журналів (зокрема, два згаданих харківських).
У 1817- 1818 pp. у Харкові видавався галузевий журнал «Украинский домовод», газета «Харьковские известия». У 1823 p. вдалося отримати дозвіл на видання «Украинского журнала» під редакцією О.Склабовського. Інтерес до української історії і культури – одна з основних особливостей цього журналу.
У 1831 р. у Харкові з'явився перший в Україні альманах – «Украинский альманах», виданий І.Срезневським та І.Розковшенком. У альманасі були опубліковані твори І.Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», статті І.І.Срезневського про народність літератури і про необхідність вивчення української словесності. У виданні альманаху взяли участь М.Щепкін і М.Гоголь.
Гурток І.І.Срезневського був ініціатором видання ряду збірників під назвою «Запорожская старина». Вони виходили у 1833-1835 pp., а останній том побачив світ у 1838 р. В альманасі були вміщені фольклорні матеріали, козацькі літописи, друкувалися уривки з «Історії русів».
У 1833 – 1834 рр. вийшли дві книги альманаху «Утренняя звезда». Необхідно відзначити, що більшість художніх творів цього альманаху мала виразну соціальну тенденцію. Альманах «Утренняя звезда» являв собою дальший крок у розвитку української журналістики.
Видання альманахів продовжувалося і в подальші роки. У 1841 р. у Петербурзі Є.Гребінкою був виданий альманах «Ластівка», цього ж року у Харкові — альманах «Сніп», чотири книги альманаху «Молодик» (3 книги у Харкові, четверта – Петербурзі), у 1848 р. — «Южноруський сборник»
Літературний матеріал у народовській і «москвофільській» пресі був зовсім незначний. Окремими публікаціями художніх творів і загальною настановою на національні літературні й фольклорномовні джерела певним чином виділявся тільки журнал «Правда», що почав виходити у 1867 р. Першим журналом, на діяльності якого, його еволюції виразно відбилася складність процесу формування нової ідеології, став «Друг», що почав видаватися весною 1874 р. як орган «москвофілів» .Павлик, І.Франко та їх прихильники. «Друг» перейшов на демократичні позиції і засвідчив факт народження української демократичної журналістики.
«Громадський друг», «Дзвін» і «Молот» зх украъна багато зробили для формування нової інтелігенції, здатної служити народові.
Визначною суспільною і культурно-освітньою подією стало видання «Дрібної бібліотеки» у 1878-1879 pp. Це була ідея І.Франка, і саме йому належала низка перекладів, передмов до окремих видань, один випуск становить його власний твір.
З січня 1881 р. у Львові почав виходити ілюстрований літературно-науковий часопис «Світ». Видавали його І. Франко та І.Белей. Значне місце у журналі надавалося питанням формування світогляду, ідеології нової інтелігенції. ЗУ 80-х роках в Україні виходила ціла низка періодичних видань різного ідейного спрямування: народовські «Зоря», «Діло», «Правда»; демократичного змісту «Товариш». У 90-і роки в умовах дальшого загострення суспільно-політичної боротьби з'явилися нові демократичні періодичні видання – «Народ», «Хлібороб», «Житє і слово» та ін. Часописи подавали широку інформацію про культурний і літературний рух, про наукове життя у слов'янських країнах, друкували статті про діячів слов'янського відродження, рецензії на твори чеської, польської, сербської літератур.