Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 13 Витрати.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
06.05.2019
Размер:
314.88 Кб
Скачать

13. 4 Облік загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати накопичуються на рахунку 91 «Загальновиробничі затрати» і наприкінці звітного періоду розподіляються між об’єктами обліку відповідно до визначеної наказом підприємства «Про облікову політику» бази розподілу.

Рахунок 91 “Загальновиробничі витрати” ведеться за місцями виникнення, центрами і видами витрат.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні загальновиробничі витративитрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з п. 16 ПБО 16 “Витрати” підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат.

Розподіл постійних та змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється по-різному:

  1. змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду;

  2. постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу за нормальної потужності.

Найбільш поширені бази для розподілу загальновиробничих затрат:

  • основна заробітна плата виробничих робітників (на тих виробництвах, де питома вага зарплати у собівартості значна);

  • людино-години, відпрацьовані робітниками;

  • машино-години (на тих виробництвах, де висока питома вага механізованих й автоматизованих робіт);

  • прямі витрати( вважається, що непрямі витрати мають бути розподілені прямо пропорційно прямими затратам);

  • кошторисні (нормативні ставки). Ці ставки визначаються на основі попередньо розробленого кошторису для загальновиробничих затрат (для підприємства в цілому або для окремого структурного підрозділу);

  • ринкові ціни – вибір цієї бази обумовлений попитом на продукцію, вважається, чим більші ціни, тим більшу долю загальновиробничих затрат слід відносити на цей продукт;

  • обсяг виробництва продукції. На відміну від попередньої, ця база спрямована не на ринок, а на виробництво; крім того, вона може бути використана лише для видів продукції з приблизно однаковою трудомісткістю, що зменшує можливості її використання.

13. 5 Облік витрат допоміжних виробництв

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування цехів основного виробництва. Вони виконують роботи з ремонту основних засобів, забезпечують інструментами, запасними частинами, необхідними для ремонту обладнання, я також різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. Прикладами допоміжних виробництв є: транспортні дільниці, ремонтні цехи, експериментальні дільниці, підрозділи, що постачають підприємство енергією, водою, теплом.

Послуги або продукція допоміжних виробництв споживаються не тільки основним виробництвом. Частина послуг виробляється з метою обслуговування невиробничих підрозділів підприємства: відділу збуту, адміністративно-господарського відділу, відділу постачання тощо. У такому випадку для забезпечення належної класифікації витрат та їх віднесення на відповідні рахунки бухгалтерського обліку, витрати допоміжних виробництв розподіляються між різними підрозділами (напрямками діяльності) з використанням певної раціональної бази розподілу.

Приклад 1. Облік витрат допоміжних виробництв

Допоміжний підрозділ підприємства – електроцех виробляє електроенергію, яка використовується як у виробничому процесі, так і для невиробничих цілей. У грудні 2002 року витрати цього підрозділу на виробництво електроенергії становили 15 600 грн. Відповідно до показників вимірювальних приладів електроенергія була спожита у такій пропорції: 70 % – виробництвом, 20% – на адміністративні цілі, 10% – відділом збуту.

Таблиця13.5 - Відображення витрат допоміжних виробництв в бухгалтерському обліку

№ з/п

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

Дебет

Кредит

1

2

3

4

5

1

Використано паливо для виробництва електроенергії

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

203 “Паливо”

13 000

2

Нарахована заробітна плата працівникам підрозділу

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

661 “Розрахунки за заробітною платою”

1 100

3

Нараховані відрахування на соціальні заходи працівникам підрозділу

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

65 “Розрахунки за страхуванням”

300

4

Нарахована амортизація обладнання

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

131 “Знос основних засобів”

1 200

Всього:

15 600

5

Витрати електроцеху віднесено на загально- виробничі витрати

(15 600 х 70%)

91 “Загальновиробничі витрати”

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

10 920

6

Витрати електроцеху віднесено на адміністративні витрати

(15 600 х 20%)

92 “Адміністративні витрати”

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

3 120

7

Витрати електроцеху віднесено на витрати збуту (15 600 х 10%)

93 “Витрати збуту”

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

1 560

Всього:

15 600

Методи розподілу послуг допоміжних виробництв:

  • прямий метод, за яким всі витрати підлягають списанню на витрати основних цехів. При цьому зустрічні послуги не враховуються;

  • метод поетапного розподілу, відповідно до якого витрати списуються поетапно на основні та обслуговуючі підрозділи та розподіляються пропорційно обсягу наданих послуг. На першому етапі розподіляються послуги допоміжного цеху, які є найбільшими. На другому етапі розподіляються послуги іншого цеху, який надає послуги дещо менші, ніж попередній цех і так поки не будуть розподілені всі послуги допоміжних виробництв.

  • метод розподілу на основі системи лінійних рівнянь, який включає такі етапи: відображення вартості наданих зустрічних послуг на основі лінійної залежності; розв'язання системи лінійних рівнянь; розподіл витрат допоміжних цехів пропорційно величині наданих послуг.