6. Формування української моделі соціально орієнтованої національної економіки

В Україні на фоні поступового зростання рівня матеріального забезпечення населення, позитивної динаміки ринку праці, погіршуються основні показники соціального розвитку. Це є свідченням соціально-економічної розбалансованості України через відсутність узгодженої стратегії національного розвитку та цілісної соціально-економічної політики забезпечення високого рівня добробуту суспільства. Тому на сучасному етапі теорія соціального ринкового господарства має для України не лише значне теоретичне, але і практичне значення, оскільки дає можливість поєднання економічного поступу та соціального розвитку суспільства.

Тенденціями сучасного соціально-економічного розвитку України є:

1. Значне майнове розшарування суспільства, що викликає надмірне збагачення незначної частини населення, бідність переважної частини населення та відсутність середнього класу, який є основою та рушійною силою соціально-економічного розвитку.

2. Значна питома вага соціальних видатків у державному бюджеті, що призводить до низької економічної активності населення у забезпеченні власного добробуту.

3. Проблеми розвитку соціальної сфери, які викликані низькою якістю освітніх, культурних, житлово-комунальних та медичних послуг.

4. Низька громадянська свідомість населення та пасивність щодо своєї ролі у розвитку власної держави.

Формування української моделі ринкової економіки відбувається під впливом таких основних факторів, що зробили істотний вплив на її характер:

1) геополітичного;

2) історичного;

3) правового;

4) монополізму олігархічного капіталу;

5) орієнтації на використання природно-ресурсного потенціалу країни;

6) нерівномірності розвитку основних галузей економіки;

7) нерівномірності економічного розвитку регіонів;

8) поєднання економічної, політичної і кримінальної влади;

9) менталітет українців, відсутність розвинених демократичних традицій.

Для подолання негативних тенденцій в контексті посилення соціальної спрямованості розвитку необхідно вирішити важливі завдання:

- здійснити пошук власного шляху розвитку та уникнення сліпого копіювання зарубіжного досвіду;

- стимулювання конкурентного середовища, що дозволить підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг;

- відновлення соціальної справедливості у суспільстві за допомогою соціального вирівнювання та податкового регулювання, що дозволить сформувати середній клас населення;

- підвищення відповідальність кожної людини за забезпечення власного добробуту на основі економічної свободи та активної участі у громадському житті;

- врахування новітніх тенденцій світового соціально-економічного розвитку, особливо у застосуванні соціального партнерства, для вирішення загальнодержавних та регіональних проблем розвитку;

- підвищення адресності соціального забезпечення та узгодженого поєднання державних та приватних форм соціального захисту;

- сприяння розвитку соціальної сфери через інвестиції у людський капітал, які є основою людського розвитку.

Пріоритетність соціальної спрямованості економічного розвитку України підкреслюється у багатьох законодавчих актах та програмах розвитку. Соціально-економічні реформи мають на меті підвищити життєвий рівень населення, створити умови для всебічного розвитку особистості в українському суспільстві. Результатами соціально-економічного реформування мають стати такі позитивні зміни:

- зростання реальних доходів населення;

- збільшення сукупних витрат на одне домогосподарство;

- підвищення прожиткового мінімуму;

- скорочення частки населення із середньодушовими грошовими витратами у місяць, нижчими за прожитковий мінімум;

- зростання рівня зайнятості працездатного населення.

Незначні позитивні зрушення відмічені в демографічному розвитку - загальний коефіцієнт народжуваності в період, що аналізується, зріс з 7,8 до 10,5, однак при цьому зріс і загальний коефіцієнт смертності з 15,4 до 16,8. В цілому демографічна ситуація погіршується - загальна чисельність наявного населення за період 2000-2007 pp. зменшилась у 1,05 рази: з 48923,3 тис. осіб у 2001 р. до 46291,8 тис. осіб в першому півріччі 2008 р. Посилюється тенденція до „старіння" населення України, що обумовлює необхідність збільшення соціальних виплат та є додатковим навантаженням для державного бюджету.

При забезпеченні поєднання політичної волі з науковим підходом до реформ модель соціального ринкового господарства може стати основою соціально-економічного розвитку України. Соціально-орієнтована ринкова модель економіки України потребує поєднання сильної держави і сильного ринку, тому утвердження ринкової орієнтації у сфері економіки повинно відбуватися у поєднанні з відповідним посиленням ролі держави в соціальній сфері. Зазначені завдання соціально-економічного розвитку є засобами для досягнення бажаного стану - зростання суспільного добробуту населення.

Модель соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні має ґрунтуватись на таких передумовах:

1) ефективному державному апараті;

2) активній системі мінімальних соціальних гарантій населенню з боку держави;

3) конкурентоспроможної національної економіки;

4) створенні умов для формування та існування інституту приватної власності;

5) формуванні та підтримці конкурентного середовища всередині національної економіки, в якості основного способу забезпечення активних темпів економічного зростання.

Перш ніж вийти на позиції активного економічного зростання, в Україні необхідно провести ряд глобальних інституційних реформ національної економіки, і перш за все повинні змінитися менталітет і психологія населення у бік заняття більш активної громадянської та економічної позиції.

Перехід в Україні від моделі соціальної поведінки бізнесу, обмеженої формулою «сплата податків і зарплат плюс благодійність» до повномасштабного соціально-економічного партнерства є для України одним із визначальних політико-економічних пріоритетів і завдань сучасного етапу суспільно-економічного розвитку і має стати конкретним продуктом економічного діалогу. Саме такий перехід дозволить утворити підґрунтя для формування соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій економічний розвиток має очевидний та прозорий соціальний ефект, а соціальна політика виглядає не альтернативою, а базисом політики економічного розвитку.