31, Типовий характер зміни витрат виробництва у довгостроковому періоді.

Витрати виробництва — це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

Для довгострокового періоду характерні лише змінні витрати.

Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Сукупні витрати підприємства (ТС) — це сума постійних і змінних витрат.

ТС(Q) = TFC + TVC(Q). (для коротк.пер.)

Для довгострокового періоду формула буде мати вигляд:ТС(Q) = TVC(Q).

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис.

Рис. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат за сталої (

LAC

LAC

а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва

Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.3).

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворот­ні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю.

32. Поняття нормальний прибуток, чистий економічний прибуток. Вплив зміни їх кількісних значень на ділову активність підприємства.

Мінімальний прибуток, необхідний для того, щоб утримати інтерес підприємця в данному напряму бізнесової діяльності називається нормальним прибутком. Цей різновид прибутку як і внутрішню зарплату можна віднести до внутрішніх витрат підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не досягається, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший напрямок діяльності, більш продуктивний.

Якщо сумма грошових надходжень підприємства перевищує економічні витрати підприємства, то цей залишок залишається в розпорядженні підприємця Економічний прибуток визначають як різницю між сукупним виторгом підприємства і всіх витрат підприємства, включаючи сюди і внутрішні витрати, а значить і нормальний прибуток. Отже економічний прибуток = бухгалтерський прибуток – внутрішні витрати.

Економічний прибуток не входить в жодну групу витрат підприємства, тому що це є доход отриманий понад нормальний прибуток, що є необхідним задля збереження зацікавленості підприємця в данному напрямку діяльності.

33. Рівновага виробника: технологічний та економічний вибір.

Завдання виробника в довгостроковому періоді полягає в тому, щоб використовуючи всі бюджетні кошти на два змінних факторпи, отримати найбільший обсяг продукту.

Графічно це виражається максимально віддаленою від точки початку координат ізоквантою.

Побудуємо карту ізоквант та ізокосту, що буде виражати обмеженість нашого бюджету.

М и суміщуємо карту ізоквант з ізокостою. Та ізокванта що є дотичною до до ізокости буде виражати найбільш можливий обсяг виробленої продукції за умов такого обсягу бюджету. Точка рівноваги це точка Е, тобто місце дотику ізокванти та ізокости.

Іншим засобом досягнення рівноваги виробником за умов фіксованого обсягу продукції є підбір такої комбінації задіяних факторів виробництва, щоб іх вартість була найменшою. Тобто графічно це підбір ізокости, що є дотичної до фіксованої ізокванти.

В обох випадках видно, що кут нахилу ізокванти і ізокости в точці рівноваги співпадає. Він виражається граничною нормою технологічного заміщення MRTS_lk = -L/K

Кут нахилу ізокости дорівнює P_l/P_k. Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги співвідношення між цінами цих факторів і їх граничною нормою технологічної заміщення, яка виражається ще співвідношенням граничної корисності факторів.

От же ми отримуємо рівняння: MP_L/MP_K= P_L/P_k.

MP_L/ P_L = MP_K /P_k.

Таким чином рівновага виробника досягається при рівності зважених граничних корисностей двох факторів, тобто рівності співвідношень їх граничних корисностей до цін цих факторів.