Лекція №4

Тема: ПОНЯТТЯ, ДЖЕРЕЛА І ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Мета: Полягає в засвоєнні теоретичних, методологічних та практичних засад цивільного права, а також в самостійному розв'язку практичних правових ситуацій;

Навчально-методичне забезпечення, ТЗН: юридичний словник, Звід Законів України.

ПЛАН

1.Характеристика цивільного права України , фізичних та юридичних осіб.

2.Право власності.

3.Загальні положення про зобов’язання.

4.Правочин. Договір. Поняття , зміст, підстави виникнення правочинів, договорів.

5.Договір поставки, найму, купівлі-продажу, перевезення, міни, дарування , позики.

6.Загальна характеристика спадкового права України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України К., 1996

2. Цивільний Кодекс України. – К.: Парламент, вид-во, 2004.

3. Правознавство-навч. посібник/ за заг. ред. П.Д.Пилипенка 3-тє вид.Львів: Новий світ-2006-516с.

4.Правознавство –Підручник пам’яті академіка Копейчикова В.В.-Київ.-2008р.-790с.

5.Шпиталенко Г.А.Основи правознавства. навч. посібник За ред.І.П.Лаврінчук,-К.:Каравела.2004.-376с.

1.Характеристика цивільного права України , фізичних та юридичних осіб.

Цивільне право - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин:

майнові відносини; особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. При цьому вони зумовлені використанням товарно-грошової форми.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею своїх особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та авторство), що поділяються на дві групи: - особисті права, пов'язані з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо); - особисті права, не пов'язані з майновими (приміром, права особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридичне рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи та держава як у цілому, так і окремі соціальні утворення (адміністративно-територіальні одиниці, в тому числі автономні утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості, якості й ціни товару). Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

- юридичною рівністю сторін;

- диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на свій розсуд повністю або частково у межах, передбачених чинним законодавством; -особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний чи третейський суд); - наявністю майнової відповідальності сторін.

Отже, цивільне право як галузь права являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком елементів - юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність. Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Як частина юридичної науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового

регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшого удосконалення.

Згідно з ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учас­ник цивільних відносин (ст. 24).

Поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні. Фізична особа — це завжди і тільки людина. Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути пред­метом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків.

Отже поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді — поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина".

Правоздатність фізичної особи — це здатність людини мати цивільні права і обов'язки. Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом — юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи різняться залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК усі фізичні особи є рівними у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, які вста­новлені Конституцією та Цивільним Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст. 21—24 Конституції цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедли­вості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності. Певні обмеження правоздатності іноземних грома­дян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою забез­печення державної безпеки або як міра-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців. За загальним правилом правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини.

Отже, характерними ознаками правоздатності є:

- її рівність для всіх фізичних осіб;

-невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

-неможливість її обмеження актами суб'єктів приватного чи суб'єктів публічного права окрім випадків, прямо встановлених законом;

-існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи. Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК).

Згідно зі ст. 26 ЦК фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передба­чені законодавством, якщо вони не суперечать законам та мораль­ним засадам суспільства. Отже обсяг прав, які складають зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практич­но будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними має не суперечити закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб скла­дає у сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією, ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, за­безпечені міжнародними актами, зокрема, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основополож­них свобод, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенцією про права дитини 1989 р.

Суб’єктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав і обов’язків є також юридичні особи.

Юридична особа – це колективний суб’єкт, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачем чи відповідачем у суді, господарському суді чи третейському суді.

Основні ознаки юридичної особи:

-    організаційна єдність, тобто юридична особа,- це певним чином організований колектив людей, а не окремий громадянин;

-    наявність відокремленого майна;

-    наявність власного найменування (імені);

-    здатність нести самостійну майнову відповідальність;

-    здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському суді чи третейському суді.

Як суб’єкти цивільно-правових відносин, юридичні особи наділяються цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю. Правоздатність і дієздатність юридичної особи тотожні. Причому якщо цивільна правоздатність громадян є загальною для всіх, то цивільна правоздатність юридичної особи є спеціальною і залежить від цілей її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами,-з моменту реєстрації її статуту.

Законодавством передбачається декілька способів виникнення юридичних осіб:

-    розпорядчий;

-    нормативно-явочний;

-    дозвільний;

-    договірний.

Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства.

Нормативно-явочний характер полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані в законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи і об’єднання громадян.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов’язань. Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей. У такому порядку виникають різноманітні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об’єднання підприємств з метою координації їх діяльності, забезпечення захисту їх прав, представлення спільних інтересів.

При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність.

Формами припинення юридичних осіб є:

-    ліквідація;

-    реорганізація.

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Для здійснення рішення про ліквідацію створюється ліквідаційна комісія. Ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи господарського суду.

Підприємство ліквідується також у випадках:

-    визнання його банкрутом;

-    якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено вид діяльності;

-    якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства;

-    з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Основними способами реорганізації юридичних осіб є поділ, виділення, перетворення, злиття, приєднання.

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в одну нову і При цьому припиняють своє існування.

Приєднання передбачає, що одна юридична особа включається до складу іншої, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі.

Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникають дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється.

Виділення передбачає, що юридична особа не припиняється, але з її складу виділяється інше утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

Перетворення полягає в тому що на основі однієї юридичної особи виникає нова юридична особа, яка має інший профіль, але приймає права і обов’язки свого попередника.

Юридична особа може утворювати філії або представництва.Філія – це структурно і територіально відособлена частина юридичної особи, яка за місцем свого знаходження виконує всі чи більшість функцій юридичної особи.

Представництво – це частина юридичної особи, яка здійснює лише окремі, чітко визначені функції за місцем свого знаходження,

Філії, представництва та інші структурні підрозділи не мають статусу юридичної особи, вони не підлягають державній реєстрації і діють на підставі положення про них, яке затверджується головним підприємством (організацією). Керівник структурних підрозділів діє на під-став! довіреності.

Від філії та представництва у цивільному праві слід відрізняти дочірню організацію.

Дочірня організація – це організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй на певних умовах частини свого майна для досягнення цілей, визначених засновником. Вона діє на підставі статуту.

Існують різні способи класифікації юридичних осіб. В залежності від загальних цілей діяльності вони діляться на комерційні (господарські товариства, підприємства тощо) та некомерційні (об’єднання громадян, релігійні організації тощо). Залежно від існуючих форм власності юридичні особи поділяються на приватні, колективні, державні, змішані. У залежності від складу суб’єктів юридичні особи можуть бути українськими, спільними, іноземними, міжнародними організаціями та об’єднаннями.

Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідає за її зобов’язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями власника чи засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами або установчими документами юридичної особи. Юридична особа, яка фінансується власником і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов’язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов’язаннями несе власник відповідного майна.