Розділ 1. Рекреаційна діяльність, її структура і класифікація

1. Основні поняття рекреації.

2. Рекреаційна діяльність, її структура і класифікація.

3. Рекреаційні ресурси і їх оцінка.

1. Основні поняття рекреації. Дисципліна „Рекреаційні ресурси та курортологія” включена у фахову підготовку бакалаврів спеціальності „Екологія” з метою одержання ними необхідних знань з організації рекреації та курортного лікування, оволодіння методами кількісної та якісної оцінки рекреаційних ресурсів України, природоохоронного використання ресурсів при рекреації.

Рекреація є сукупністю етимологічних значень: recreatio (лат.) – відновлення – поняття, яке охоплює всі види оздоровлення та відпочинку, в тому числі санітарно-курортне лікування і туризм; recreation (франц.) – розвага, відпочинок, зміна діяльності.

Рекреація – це сукупність явищ і відносин, що виникають в процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що знаходяться поза місцем постійного проживання.

Вільний час є необхідною умовою розвитку рекреаційного процесу.

Вільний час – це динамічна категорія, що відображає певну епоху, клас, соціальну групу; він змінюється як за об’ємом, так і за змістом. Одночасно, вільний час є частиною позаробочого часу (вільного від виробничої діяльності).

Позаробочий час складається із:

1) часу для поїздки на/з місце роботи;

2. часу для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста гігієна);

3) часу для домашньої праці та побутових потреб (прибирання);

4) часу для фізичного, інтелектуального розвитку та відпочинку, який і є вільним часом.

В суспільстві розвиваються два паралельні, але протилежні за змістом процеси: окремі функції позаробочого часу переносяться в робочий час, але інших людей (наприклад, із розвитком сфери послуг зменшується час на домашню працю). Одночасно деякі функції робочого часу переходять в позаробочий, іноді у вільний (через необхідність підвищувати кваліфікацію працівників, високий ритм роботи і отримання обширної інформації). Саме підвищення кваліфікації як процес виходить за рамки робочого і перетворюється в складову частину вільного часу.

Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервове і психічне напруження, в людей фізичної праці – і фізичне напруження. Відпочинок в широкому розумінні – це будь-яка діяльність, яка направлена на задоволення щоденних потреб. Відпочинок є вибірковою формою життєдіяльності людини в аспекті фізіології, гігієни. Діяльність під час відпочинку може бути класифікована:

1. діяльність, пов’язану з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, різними видами туризму, танцями, робота на присадибних ділянках);

2. любительські заняття (полювання, риболовля, збирання грибів, ягід, колекціонування);

3. заняття мистецтвом (відвідування театрів, галерей, музеїв, творчість в сфері мистецтва – художня самодіяльність, малярство, різьба...);

4. інтелектуальну діяльність (самоосвіта, читання літератури…);

5. спілкування за інтересами.

Багато із перелічених видів відпочинку проявляються у взаємозв’язку.

Довготривала рекреація близька до туризму. Туризм – це сукупність відносин і явищ, що виникають в процесі мандрування, якщо перебування не перетворюється в довготривале проживання або в тимчасове заняття заради заробітку.

Екскурсанти – це особи, що відвідують ту чи іншу місцевість або населений пункт, але не залишаються на ночівлю.

Рекреаційний потенціал – це сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційна діяльність:

1) санітарно-курортне лікування (кліматолікування, бальнеолікування, озокеритолікування);

2) туризм:

а) оздоровчий (аеротуризм, скелелази, спелеотуризм, гірсько-лижний, розважальні види відпочинку);

б) мобільний (пішохідний, лижний, велосипедний, мото-, авто-, водний);

3) утилітарна рекреація (збирання ягід, грибів, рибальство, мисливство, лікарські рослини).

2. Рекреаційна діяльність, її структура і класифікація. Вільний час залежно від способу його використання поділяється на щоденний, щотижневий, щорічний і є важливим у методичному відношенні, оскільки слугує основою вивчення структури відпочинку і використання вільного часу з рекреаційною метою. Структура річного бюджету часу: на щоденний вільний час із врахуванням добового бюджету часу і режиму робочого дня припадає близько 30%, на щотижневий при п'ятиденному робочому тижні – близько 60%, на щорічний (річна відпустка) – близько 15%. Таким чином, рекреаційну діяльність можна розглядати за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і щоденна рекреація безпосередньо пов'язані з житлом і міським середовищем, їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об'єктів. Використання щорічного вільного часу пов'язане із розташуванням рекреаційних об'єктів курортного типу. Отже, виділяють рекреацію всередині населеного пункту – щотижневу приміську в вихідні дні (уікенд); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньорайонною, загальнодержавною, міжнародною).

За характером організації рекреація поділяється на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Планова рекреація є мандрівкою чи перебуванням за точним, завчасно оголошеним графіком (регламентом). Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно завчасно придбаним путівкам на певний період (відпочиваючі в санаторіях, будинках відпочинку і на турбазах). Якщо рекреантам надається тільки частка послуг, таке обслуговування буде частковим. Неорганізована рекреація – це самостійна мандрівка рекреанта не пов'язаного ніякими взаємними зобов'язаннями з рекреаційними підприємствами. Саме цей вид рекреації є найгострішою проблемою в індустрії туризму. Для прикладу, в сезон-пік біля моря відпочиває близько 50-70 % неорганізованих туристів.

За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальним розуміють мандрівку не тільки однієї людини, а й сім'ї.

Для планування рекреаційної діяльності велике значення має такий показник, як щільність соціальних контактів, що виражається кількістю рекреантів на одиницю площі. Прагнення до максимального усамітнення називають центробіжністю, а до максимальних контактів — центроспрямованістю. Природно, що територіальна організація цих двох форм відпочинку буде значно відрізнятися. В першому випадку характерна дисперсність сфери обслуговування, незначна щільність транспортної мережі, екстенсивне використання рекреаційних ресурсів. Мікросередовище центроспрямованих видів відпочинку наближується до урбанізованих форм відпочинку. Враховуючи певні протиріччя окремих осіб, зонування курортів повинно поєднувати тихі зони з мінімумом контактів і зони з максимумом контактів.

За ознакою рухомості рекреація поділяється на стаціонарну і кочову. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов'язково-пов'язаний із переміщенням з місця проживання у місце відпочинку, по-друге, туристи навіть в „місцях відпочинку” відзначаються великою рухомістю. При виділенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку мандрівка здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму відноситься лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму. Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. З ростом технічних можливостей транспорту посилюється тенденція до кочового туризму, схильність туриста до "споживання простору".

Зміна ступеня рухомості рекреаційної діяльності відображається не на географії матеріально-технічної бази туризму. Вона все більше тяжіє до доріг. Ступінь рухомості відображається на підходах до вивчення туризму, зокрема в оцінці рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажної різноманітності вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішохідного і особливо стаціонарного туризму. Зрозуміло, що частота зміни пейзажів для пішохідного туризму повинна бути більшою, ніж для автотуризму.

Багато видів рекреації мають сезонний характер як через природні, так і через соціально-економічні причини. Сезонність породжує багато соціальних і економічних проблем. Насамперед, сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює "піки" і "провали" в зайнятості трудових ресурсів, навантаженні сфери обслуговування і транспорту. В приморських рекреаційних районах в зимові місяці рентабельність знижується в 3-4 рази порівняно із липнем-серпнем. Сезонність в рекреації пояснюється в деяким чином і тим, що промислові підприємства і установи виробили ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості працюючих саме влітку. Такий ж ритм має і система освіти.

Менш сезонною є рекреація лікувально-курортного типу, хоча і тут є нерівномірності рекреаційних потоків.Найпростіше показник нерівномірності рекреаційних потоків вираховується за формулою:

Пмах Кн=________ х 100%, де

Пміп

Пмах – кількість ночівель в місяці максимального рекреаційного потоку; Пмін – кількість ночівель в місяці мінімального рекреаційного потоку.

За характером транспортних послуг, що використовуються, туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий чи чартерний), залізничний і теплохідний. На частку автотранспорту в світі припадає 3 % всіх пасажирських перевезень. В Західній Європі близько 70 % туристів мандрують індивідуальними автомобілями, у США – 80 %. Обслуговування пасажирів на короткі дистанції здійснюється, в основному, автобусним транспортом, а на віддалені та далекі дистанції – авіатранспортом. Наприклад, на атлантичних лініях розвиток авіаційних перевезень спричинив падіння об'ємів морських перевезень, які зараз становлять лише близько 10 % всього обсягу пасажирських перевезень.

Широке розповсюдження отримали чартерні авіаційні перевезення туристів. Відомо, що чартерний літак – це літак, орендований на разове перевезення, або на кілька польотів. За допомогою чартерних літаків організовуються так звані ексклюзив-тури, тобто групові туристські мандрівки за завчасно визначеним маршрутом із попередньо оплаченими транспортними витратами.

Залізничні туристські перевезення менш розповсюджені, особливо в невеликих за територією країнах. Залізничний транспорт намагається витримати конкуренцію шляхом підвищення комфорту і швидкостей до 200 - 250 км/год. Йому притаманні низькі тарифи перевезень. Роль морського транспорту зростає як по лінії здійснення паромних перевезень, зокрема автомобілів для туристів, так і шляхом розширення круїзного туризму. Круїз – це морська мандрівка, як правило по замкнутому колі на одному і тому ж судні, за певним маршрутом із зупинками у цікавих місцях, або в місцях – відправних пунктах для екскурсій. Круїзне плавання є основною формою експлуатації сучасного пасажирського флоту. Основні маршрути круїзів направлені до теплих морів. Найрозвиненішими є круїзні мандрівки по Середземномор'ю, особливо велика інтенсивність круїзів у водах грецького архіпелагу, потім –Карибський регіон, де лідирують Багамські острови. За кількістю відправлених круїзних суден перше місце в світі займає порт Нью-Йорк. Провідними країнами круїзного туризму є Великобританія, Норвегія, Греція, Італія, Франція, Німеччина, США.

Практикуються і такі специфічні форми туристських мандрівок, як пересування оленями та собачими упряжами на Півночі, а також кінний туризм.

За правовим статусом туризм є національним і міжнародним. Ці два види туризму в розвинутих у туристському відношенні країнах розвиваються паралельно. Залежно від впливу на платіжний баланс країни міжнародний туризм поділяють на активний і пасивний. Для кожної країни мандрівки її громадян в інші держави є пасивним, а приїзд іноземців – активним туризмом.

За тривалістю перебування міжнародний туризм поділяється на короткочасний і довготривалий. Якщо тривалість мандрівки чи перебування не перевищує трьох діб, його вважають короткочасним туризмом, а більше трьох діб – довготривалим. В міжнародному туризмі мандруючих задля відпочинку групою менше 24 осіб включають в категорію "екскурсії". Екскурсією (лат. ехсursio – вилазка) вважають колективне відвідування музею, виставки та ін., поїздка, прогулянка з освітньою, науковою, спортивною метою.

3. Оцінка рекреаційних ресурсів.

Ландшафтні ділянки та їх сукупності оцінюють за придатністю для рекреаційної та оздоровчої функцій.

Рекреаційну оцінку здійснюють за ознаками естетичності, пішохідної (або транспортної) доступності і додаткової характеристики, яка залежить від наявності елементів рекреаційного облаштування, ягідників, оглядових картин і оглядової території. Наприклад, за високої естетичної оцінки ділянки але низької доступності, її рекреаційна оцінка може бути однаковою з ділянкою, що має нижчу атрактивність, але розташована ближче до рекреаційного закладу чи має елементи облаштування.

При проектуванні рекреаційних зон визначають рекреаційний потенціал території, як зазначалось вище, це сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території.