- •1. Поняття цивільного права та його місце в системі права України
- •2. Функції цивільного права
- •3. Предмет цивільного права
- •4. Метод цивільного права
- •Принципи цивільного права
- •6. Система цивільного права
- •7. Система курсу “Цивільне право України”
- •8. Співвідношення цивільного права с другими галузями права
- •9. Значення цивільного права для органів внутрішніх справ
- •1. Поняття та загальна характеристика джерел цивільного права
- •Цивільне законодавство
- •2.1. Конституція України як джерело цивільного права
- •2.2. Цивільний кодекс як основне джерело цивільного права
- •Поточне законодавство як джерело цивільного права
- •Підзаконні нормативні акти як джерело цивільного права
- •Застосування цивільного законодавства
- •2.6. Аналогія закону и аналогія права
- •Договори як джерело цивільного права
- •Звичай як джерело цивільного права
- •2.9. Судова практика
- •3. Дія норм цивільного законодавства
- •1. Загальні проблеми наукознавства
- •2. Поняття науки цивільного права
- •Предмет науки цивільного права
- •4. Методологія науки цивільного права
- •Методи наукового пізнання в цивільній доктрині
- •1. Вступна частина
- •2. Предмет і система цивільного права зарубіжних країн
- •3. Джерела цивільного права зарубіжних країн
- •4. Класифікація правових систем приватного права
- •4.1. Романська система цивільного права
- •4.2. Німецька система цивільного права
- •4.3. Англо-саксонська система цивільного права
- •4.4. Східно-європейська система цивільного права
- •4.5. Центральноєвропейська система цивільного права
- •5. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
- •Правове становище юридичних осіб
- •Право власності
- •Зобов'язальне право
- •1. Поняття цивільних правовідносин.
- •2. Структура цивільних правовідносин
- •3. Види цивільних правовідносин
- •Поняття та особливості юридичних фактів як підстав виникнення цивільних прав
- •Види юридичних фактів
- •Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
- •4. Конкуренція підстав виникнення цивільних прав та обов'язків
- •Лекція 7. Здійснення захисту цивільних прав та обов'язків (Чапічадзе я.О) План:
- •1. Поняття та види цивільних прав та обов'язків
- •2. Межі здійснення цивільних прав та обов'язків
- •3. Обмеження цивільних прав (р.Б.Шишка)
- •4. Охорона та захист цивільних прав
- •5. Способи захисту цивільних прав
- •Загальні положення про суб’єкти цивільного права
- •2. Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість
- •3. Види правоздатності.
- •Цивільна дієздатність
- •5. Види дієздатності та їх зміст
- •Поняття та правове значення індивідуалізації фізичної особи
- •2. Ім’я фізичної особи та її значення
- •4. Інші ознаки індивідуалізації фізичної особи
- •5. Визнання особи безвісно відсутньою
- •6. Оголошення фізичної особи померлою
- •Фізична особа як підприємець
- •8. Акти цивільного стану
- •1. Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення
- •2. Поняття опіки і піклування та їх види
- •4. Встановлення опіки та піклування
- •5. Зміст опіки і піклування
- •6. Звільнення опікуна та піклувальника та припинення опіки
- •2.Доктрина юридичної особи
- •3. Право- та дієздатність юридичної особи
- •5.Організаційно - правові форми юридичних осіб
- •6. Філії та представництва юридичної особи
- •2. Найменування юридичної особи
- •3.Місцезнаходження юридичної особи
- •5.Печатка юридичної особи
- •6.Індивідуальні ознаки комерційних юридичних осіб
- •2. Порядок створення юридичних осіб
- •3.Розробка та прийняття засновницьких документів. Вимоги до засновницьких документів
- •Реєстрація (перереєстрація) юридичних осіб
- •1.Загальні положення про припинення юридичних осіб
- •2.Злиття, приєднання та поділ юридичної особи
- •3.Перетворення та виділ юридичної особи
- •4. Підстави для припинення юридичних осіб
- •5. Порядок припинення юридичних осіб. Особливості банкрутства юридичних осіб
- •6. Банкрутство юридичних осіб
- •7. Задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичних осіб
- •2.Майно юридичних осіб приватного права
- •3.Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права
- •4. Об’єднання юридичних осіб приватного права
- •1. Поняття об'єднання громадян та їх значення
- •2. Види об'єднань громадян і їх місце в системі юридичних осіб
- •3. Право- та дієздатність об'єднань громадян
- •4. Політичні партії як юридичні особи
- •1. Поняття юридичних осіб публічного права
- •2. Види юридичних осіб публічного права
- •3. Майно юридичних осіб публічного права
- •4. Право – та дієздатність юридичних осіб публічного права
- •5. Держава як учасник цивільних правовідносин
- •6. Специфіка арк і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб публічного права, їх правосуб’єктність
- •7. Майно органів місцевого самоврядування
- •8. Управління комунальними юридичними особами
- •1. Загальні положення про об'єкти цивільних прав
- •Таким чином, під об'єктами цивільних прав слід розуміти матеріальні і нематеріальні блага, що мають свої ознаки або властивості із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини.
- •2. Види об'єктів цивільних прав
- •3. Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права
- •4. Речі як об'єкти цивільних прав
- •5. Класифікація речей.
- •6. Інші об’єкти цивільних прав
- •Цінні папери як об’єкти цивільних прав
- •Поняття, значення та ознаки цінних паперів
- •Види цінних паперів
- •Характеристика окремих видів цінних паперів
- •Види інформації як об’єкта цивільних правовідносин
- •13. За основними засобами поширення:
- •Поняття та види правочинів
- •3. Способи вираження волі в правочинах
- •4. Форма правочинів
- •5. Умови дійсності правочинів
- •Поняття та ознаки недійсних правочинів
- •Види недійсних правочинів
- •3. Порядок і наслідки визнання правочину недійсними
- •1. Поняття та значення представництва
- •Структура відносин при представництві.
- •4. Повноваження представника
- •1. Довіреність: поняття значення та реквізити
- •2. Види довіреності
- •Форма та строк довіреності
- •4. Припинення довіреності
- •Поняття строків і термінів та їх правове значення
- •Види строків у цивільному праві та їх характеристика
- •Обчислення строків
- •1. Поняття та правове значення позовної давності.
- •2. Види позовної давності.
- •3. Перебіг позовної давності.
- •4. Наслідки спливу позовної давності.
- •5. Вимоги, на які позовна давність не поширюється
- •1 Введений в дію законодавчим декретом № 295 від 24 липня 1984 р. Вступив в силу 14 листопада 1984 р.
1. Поняття та значення представництва
Свої цивільні права та обов'язки громадяни (фізичні особи) та організації (юридичні особи) можуть здійснювати як самостійно так і через так званий інститут представництва. Потреба у представництві виникає тоді, коли в силу юридичних чи фактичних перешкод суб'єкти правовідносин не в змозі самостійно реалізувати свої суб’єктивні права і інколи юридичні обов’язки. Юридична особа як правова фікція взагалі реалізовує свої права через представників. Такими є її керівник або інші особи, що вказані у засновницьких документах, чи котрим видані в установленому порядку довіреності (наприклад експедитори).
До юридичних перешкод відносяться такі обставини реальної дійсності, які за законом не дозволяють суб'єктам правовідносин самостійно вчиняти правочини. До них відноситься часткова чи неповна дієздатність громадянина (недосягнення 18 річного віку), обмеження дієздатності громадянина за рішенням суду, визнання громадянина недієздатним за рішенням суду і т. п.). Для юридичної особи – встановлені правила щодо здійснення її правосуб’єктності на професійній основі особами які мають на це право. Так, отримувати готівку у банку має право та особа на ім’я котрої відкрито рахунок, а юридичної особи її головний бухгалтер та касир. Отримувати вибухові речовини для проведення буро вибухових робіт може лише особа, яка має відповідний допуск на такі роботи.
До фактичних перешкод відносяться такі обставини реальної дійсності які в силу суб'єктивних чи об'єктивних причин перешкоджають суб'єктам правовідносин особисто вчиняти право чини. Це може бути хвороба, відсутність суб'єкта в момент реалізації його прав і обов’язків у місці проживання, юридична безграмотність чи недостатня компетентність; небажання особисто реалізувати свої права та обов'язки і т. п.); відсутність спеціальних знань чи досвіду, які необхідні для реалізації таких прав (захист прав у судах, патентування об’єктів промислової власності тощо). Для юридичних осіб – спеціалізація його працівників і неможливість органа юридичної особи представляти її буквально у всіх правовідносинах.
Інститут представництва має давню історію. Його елементи просліджуються у праві Єгипту, Греції. Згадуються ці відносини і в Законах царя Хаммураппі. Так, наприклад, ще у стародавньому Римі на основі договору доручення мандатарій (повірений) міг в інтересах іншої особи (довірителя) укладати угоди, виконувати процесуальні дії і т.п. Широкого розповсюдження інститут представництва отримав в XIX- XX століттях у зв'язку з розвитком товарно-грошового обігу і як наслідок ускладненням цивільно-правових відносин.
Першим, хто сформулював узагальнену формулу представництва був Гуго Грацій. За ним прокуратор отримує права безпосередньо на користь особи, яку представляють, за допомогою договору, який він укладає з третіми особами згідно з даним йому дорученням. Тому не дарма відмічається, що ця теорія була перекручена і є результатом доручення, а не представництва у ч своєму чистому виді.
Таке розуміння представництва як результату доручення запозичене у Німеччині, а потім в ЦК Наполеона 1804 р. Вже звідти воно перейшло в правові системи Європи, французьких колоній.
У другій половині ХІХ століття німецькими вченими була виправлена помилка Гроція і представника наділили певною автономією. Спочатку представництво було відділене від доручення, а потім розвинута “теорія сепарації” в основі якої – суворий поділ між договором доручення і повноваженнями представника. Один характер відносин між довірителем і повіреним і зовсім інший між представником і повіреним. Судовою практикою цей суворий підхід було помягчено і особа. яку представляють, була звільнена від відповідальності перед третьою особою, яка знала або мала знати, що представник хоча й діяв на основі повноважень, але їх обманним шляхом перевищив.
Більшість країн закріпили автономію представництва. Поряд з чистим представництвом збережена конструкція доручення.
На сьогодні сфера застосування інституту представництва має місце між громадянами (фізичними особами), між громадянами та організаціями (фізичними та юридичними особами) та між організаціями (юридичними особами). До послуг представника можна звертатися у будь-якому разі, окрім випадків учинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто, а так само інших правочинів зазначених у законі.
Відповідно до ч.1 ст.237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє..
За своєю правовою природою представництво – різновид право чину, що учиняється на користь іншої особи в межах , зазначених законом чи особою яку представляють. Тож основною ознакою цивільно-правового представництва є участь у цивільних правовідносинах однієї особи від імені іншої, що породжує безпосередній правовий результат для представляємого.
Закон відмежовує представництво від іншої подібної діяльності. Так не є представником особа, яка хоча й діє в чужих інтересах, але від свого імені. Не є представником також особа, що уповноважена на проведення переговорів щодо можливих у майбутньому право чинів.
Предметом представництва виступають юридичні дії (правочини), що здійснюються представником в інтересах іншої особи. При тому, виходячи із смислу ч.1 ст. 238 ЦКУ такими діями можуть бути лише такі право чини, право на учинення яких має особа, яку представляє представник. Це не зовсім вірно для представництва в силу юридичних перешкод. Лише завдяки тому, що представляємих не має права на учинення таких правочинів здебільше й виникає потреба у представництві. Предметом представництва не можуть бути такі право чини, які відповідно до чинного законодавства та його змісту може бути учинений лише тією особою, яку представляє представник. Наприклад це стосується виплати аліментів. На кінець не можна учиняти право чин представником від імені особи. Яку він представляє у своїх інтересах, або в інтересах або в інтересах особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Метою представництва є здійснення представником правочинів в інтересах і здебільше за рахунок особи, яку він представляє. Слід зазначити, що правочини, які здійснює представник є його власними вольовими діями, але вони породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки особи, яку він представляє.
Сутність представництва полягає в тому, що правочини, які вчиняє представник породжують юридичні наслідки для особи, яку він представляє. Тобто, як вірно підмітив О.В. Дзера, внаслідок угод та інших юридичних дій представника права і обов'язки виникають між особою, яку представляють, і третіми особами. Представник своїми діями неначе зв'язує особу, яку представляє, з третьою особою. У представника ніяких прав і обов'язків з приводу угод, укладених ним, не виникає.
Значення інституту представництва полягає в тому, що, звертаючись до послуг представника, фізичні та юридичні особи завжди мають можливість у повній мірі реалізувати свою правосуб'єктність. Через представника вони можуть укладати правочини, захищати свої інтереси у суді та господарчому суді. Недієздатні та малолітні особи мають можливість реалізувати свої права через представника. Завдяки представництву громадяни можуть у випадках тривалої відсутності за місцем проживання, тяжкої хвороби, чи інших життєвих обставин продовжувати реалізувати свої права та обов'язки наприклад, отримувати пенсію, заробітну плату, розпоряджатися майном та ін.