Глава 60 договір доручення

§ 1. Поняття та значення договору доручення

Договір доручення (лат. тапсіаіит) походить з громадського обов'язку і у'жби, у зв'язку з чим для нього характерна наявність взаємної довіри сторін, асники цивільних відносин для здійснення своїх прав та обов'язків часто до-4ають іншим особам здійснити для них юридичні дії, тобто такі дії, які тягнуть собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить [рока. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну плату, йснити купівлю-продаж товару. З метою захисту прав І законних інтересів асники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організація-або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому офесійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової ономіки, бо цей договір є практично вигідною правовою формою надання по-уг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж рухомості.

Як самостійний вид цивільно-правового договору, договір доручення відомий іьки країнам континентальної Європи. Французький цивільний кодекс 1804 р. значає, що відповідно до договору одна сторона (довіритель) доручає, а інша овірений) приймає на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені вірителя. Дещо по-іншому визначає доручення Німецьке цивільне уложення. ідно з ним за договором дорученням на повіреного може бути покладений ов'язок здійснювати як юридичні, так і фактичні дії; крім того, цей договір є зумовно безоплатним — "повірений зобов'язується безоплатно виконати спра-, покладену на нього довірителем" (§ 662).

У ЦК України даний інститут набув розвитку. Новела пов'язана з тим, що в орот введено комерційне представництво (статті 244, 1023 ЦК України).

Відповідно до ст. 386 ЦК УРСР, ст. 1019 ЦК України за договором доручення ла сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої орони (довірителя) певні юридичні дії.

Отже, предметом договору доручення є виконання однією особою від імені шої юридичних дій. Найчастіше такі юридичні дії пов'язані із виконанням [вільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя, таких угодах стороною є довіритель, саме він набуває прав і є зобов'язаним осовно осіб, з якими повірений уклав угоду за дорученням довірителя. Адже ридично дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного всту-

Договір доручення 431

пають у відносини треті особи. Набуття прав особою, яка не є учасником угоди, можливе також при укладанні договору на користь третьої особи (ст. 160 ЦК УРСР). Але в такому договорі кредитор завжди діє в своїх Інтересах, а не в Інтересах іншої особи. Крім того, відповідно до договору доручення на третю особу не можуть покладатися обов'язки.

В юридичній літературі договір доручення часто називають договором про представництво¹. Договір доручення, який не зобов'язує до представництва, не може вважатися договором доручення². Але у зв'язку з цим слід зазначити, що відносини, які опосередковані договором доручення, суттєво відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють в інтересах інших осіб, але від власного імені (договір комісії, комерційні представники, довірче управління і т. ін.).

Договір доручення є двостороннім, консенсуальним; він може бути оплатним і безоплатним.

Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при оплатному, так і безоплатному договорі.

В юридичній літературі є й інші думки. Так, автори підручника "Цивільне право" за редакцією професора Є. Суханова³ вважають, що двостороннім договір доручення є тоді, коли він оплатний або коли його виконання пов'язано з матеріальними витратами повіреного, а на довірителя покладається обов'язок з їх відшкодування.

Але, якщо уважно розглянути зміст ст. 391 "Обов'язки довірителя" ЦК УРСР та ст. 1026 ЦК України, то можна зробити висновок, що договір доручення за всіх умов є двостороннім.

У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди.

Договір доручення може бути оплатним і безоплатним. У ст. 387 ЦК УРСР зазначено, що довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду тільки в тому разі, якщо це передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами.

Крім того, в цій статті є вказівка на те, що "громадяни не можуть отримувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків прямо визначених в законі".

Відповідно до нового ЦК України обов'язок довірителя відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, випливає з норми частини 2 ст. 1026.

Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. - М., 2000. — Т. 2. - С. 91—92; Нєрсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве / Избранньїе трудьі по пред-

ставительству и ценньїм бумагам в гражданском праве. — М., 1998. — С. 24. 2 Шершеневич Г.Ф Учебник русского гражданського права (по изданию 1907 г.) — М., 1975.

Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова — М„ 1994. — Т. 2.

Ї2 Глава 60

Строк договору доручення залежить від характеру доручення. В ЦК УРСР в ірмах, які регулюють договір доручення, нічого не сказано про строк дії дого-іру доручення. Відповідно до нового ЦК України договір доручення може бути ;ладений з вказівкою про строк, протягом якого повірений виконує обов'язки а, Імені довірителя, а також без такої вказівки.

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного — цписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, івірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, ляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті вико-іння юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умо-ію належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Мета договору доручення — здійснення повіреним прав довірителя, набуття, ііна І припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як пред-авник свого довірителя перед третіми особами.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повно-,жень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки зпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та іов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

Форма договору доручення може бути усною і письмовою відповідно до зальних правил про форму угоди (статті 42—47 ЦК УРСР) і про форму договору т. 154 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР договори доручення між організаціями та з іастю організацій укладаються у письмовій формі.

Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму кож укладаються у письмовій формі. Договори доручення, що укладаються за ітаріальною формою, можуть бути нотаріально посвідчені (наприклад, доручен-і на укладення договору купівлі-продажу квартири).

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному івіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми осо-іми. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами дого-ру доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, іумовлених у договорі доручення. Наприклад, при укладенні договору доручен-ї на ведення справи із захисту майнових інтересів довірителя у договорі мо-уть бути зазначені такі юридичні дії повіреного:

проведення правової експертизи документів;

представництво інтересів довірителя в органах державної влади І управління, арбітражному суді та інші.

По цій справі довірителем було видано довіреність на участь у засіданні гос-)дарського суду. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляться для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає бровільне представництво, проте представництво, ширше договірного пред-авництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адмі-стративний акт, трудовий договір (ст. 62 ЦК УРСР). Договір доручення — це ща з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.

Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій ають міститися у договорі або у виданому на підставі договору дорученні, або

Договір доручення 433

в усних розпорядженнях. Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.

Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.

Договір доручення може бути оплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, оплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.

Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядник, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення — юридичні дії повіреного.

Складніше розмежувати договори доручення та експедиції. Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом договору експедиції є водночас І юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на станцію або на склад клієнта. Ці договори різняться тим, що експедитор може діяти як від Імені клієнта, так і від свого Імені; повірений же діє лише від імені довірителя.