Уривок із донесення айнзацгруп поліції безпеки і сд про діяльність і ситуацію в срср (31 липня 1941 р.) (Косик в. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – с. 517).

Національна ситуація на Україні в даний момент неспокійна через вимоги активістів Бандери. Організація Українських Націоналістів (ОУН) Степана Бандери є найважливішим фактором боротьби в українському політичному житті. (...)

Друга група під керівництвом полковника Андрія Мельника, у наслідок войовничої політики Бандери, все більше і більше втрачає підґрунтя як серед українців на Україні, так і серед тих, хто перебуває на території Райху. Група Мельника загалом має характер емігрантської організації й мало пов'язана з етнографічною українською територією.

Мета групи Бандери — створення незалежної Української держави з повністю націоналістичним урядом; Бандера хотів би бачити на чолі цього уряду особистість, яка б не належала до жодної відомої політичної групи й особисто пережила у краю епоху поневолення. (...)

Пропаганда людьми Бандери незалежності, що продовжується в певній мірі, не залишилась без наслідків. Порив до незалежності проявляється у всіх колах, особливо серед міського населення. Під час проголошення незалежності в багатьох містах були самочинно створені органи управління (мери й управителі районів) без будь-якого погодження з німецькими органами влади. При тому поширювано також нелегальні газети, в яких надруковано звернення, передані публічно через радіостанцію Львова (проголошення створення крайового уряду). Айнзацкоманди змушені були неодноразово вживати заходів проти поширення цих газет ОУН і т. ін.

Айнзацкоманди розформовують зараз постійно служби порядку, що їх створила ОУН, й займаються організацією нової міліції. (...)

Уривок із постанови про поводження з радянськими військовополоненими (8 вересня 1941 р.) (Косик в. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – с. 526-527).

1. Загальне обходження з військовополоненими

Більшовизм — смертельний ворог націонал-соціалістської Німеччини. Уперше німецький солдат стикається із противником, натренованим не лише з військового погляду, а й з політичного, у дусі більшовизму, що нищить народи. Йому передано в кров ідеал боротьби з націонал-соціалізмом. Він веде цю боротьбу всіма доступними засобами: саботаж, згубна пропаганда, підпали, убивства. Ось чому більшовицький солдат втратив право вважатися чесним солдатом згідно Женевської конвенції.

У відповідності до поваги й гідності німецького вермахту кожен німецький солдат має триматися якомога далі від радянських військовополонених. (...)

Отже, за найменшої ознаки непокори треба вживати енергійних і безпощадних заходів, особливо проти більшовицьких агітаторів. Непокора та активний чи пасивний опір повинні бути негайно і повністю придушені за допомогою зброї, (багнети, приклади, вогнепальна зброя). (...)

По військовополонених, що втікають, стріляти негайно, без попередження...

Думки Гітлера з приводу України (17 вересня 1941 р.) (Косик в. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – с. 532).

(...) Німецький селянин рухається завдяки його нахилові до прогресу. Він думає про своїх дітей. Український селянин не знає поняття обов'язку. (...)

Російський простір — це для нас Індія. Як і англійці, ми правитимемо в цій імперії жменькою людей.

Було б помилкою дати освіту місцевим людям. (...) І я зовсім не прихильник створення університету в Києві. Було б краще не вчити їх навіть читати. (...)

Ми поставлятимемо зерно скрізь у Європу, де в ньому є потреба. Крим дасть нам лимони, бавовну, каучук (100 тисяч акрів плантацій буде достатньо, щоб гарантувати нашу незалежність). (...)

Ми притягнемо на Україну датчан, голландців, норвежців, шведів. (...)