Організаційна структура міжнародної корпорації моделі міжнародного менеджменту

Виділяють такі моделі міжнародного менеджменту: інтернаціональна (міжнародна) модель; мультинаціональна модель; глобальна модель; транснаціональна модель.

Інтернаціональна (міжнародна) модель характеризується такими особливостями:

• закордонні підрозділи використовують принципи менед­жменту головної компанії;

• головне організаційне завдання полягає в переміщенні знань і ноу-хау в усі структурні підрозділи незалежно від місця їхнього базування, що дозволить зблизити рівень розвитку вітчизняного і закордонного бізнесу (особливо у сфері технологій і маркетингу) на зовнішні ринки, що є менш розвинутими в порівнянні з вітчизняним щодо технології і маркетингу;

• здійснюється інтенсивний контроль і координація закор­донних підрозділів материнської компанії.

Таким чином, для інтернаціональної моделі найбільш характерна перевага, по­в’язана з можливістю перенесення надбаного досвіду на закор­донні ринки. У той же час, дана перевага поширюється тільки на певну сферу досвіду (розробка і маркетинг марочних споживчих товарів; виробництво, управління матеріалами і розробка нових товарів і т.д.). Тобто одночасно виникають такі недоліки, як відсутність реагування на особливості місцевого попиту; нездатність реал­ізувати економію на місцезнаходженні; нездатність використовувати ефект кривої досвіду.

Крива досвіду – це функція постійного скорочення вироб­ничих затрат, що мали місце протягом усього життєвого циклу продукту. За результатами деяких досліджень було встановле­но, що виробничі затрати скорочуються щоразу, коли подво­юється валовий обсяг продукції.

Для мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту характерно:

• закордонні підрозділи мають відносну самостійність у прийнятті управлінських рішень;

• головне організаційне завдання полягає у зміцненні місця продукції на важливих ринках та у підвищенні ефективності автономно діючих закордонних підрозділів;

  • координація і контроль здійснюються в основному через особливі відносини топ менеджменту материнської ком­панії і менеджерів закордонних підрозділів.

За мультинаціональної моделі відбувається пристосування до місцевих особливостей, тому що міжнародна компанія функціонує вже не в одній країні, а в багатьох державах.

Проте такі недоліки, як нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні і використовувати ефект кривої досвіду, за­лишаються у зв’язку з пристосуванням до місцевих особливо­стей тільки товарної пропозиції і маркетингу, але не виробниц­тва. Досить часто відзначається неможливість перенесення досвіду на закордонні ринки.

Глобальна модель міжнародного менеджменту характери­зується наступними особливостями:

• досягнення ефективності бізнесу базується на централі­зації капіталів, ресурсів і компетенцій;

• здійснюється однобічний потік товарів, кадрів і ноу-хау: від материнської компанії до закордонних підрозділів;

• фіксується незначний рівень автономії закордонних підрозділів;

• відзначається високий ступінь стандартизації виробниц­тва, завдяки чому скорочуються його витрати, розширю­ються ринки збуту продукції корпорації.

Глобальна модель сприяє вико­ристанню ефекту кривої досвіду й економії за рахунок масш­табів. Однак глобальність процесів управління приводить до зниження реагування на особливості місцевого попиту через масштабність діяльності компанії.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту харак­теризується:

• усуненням ієрархічних відносин між головною (мате­ринською) компанією і її закордонними підрозділами;

• імплементацією внутрішньо-організаційної мережі;

• використанням національних особливостей закордонни­ми підрозділами у процесі реалізації стратегії корпорації.

Транснаціональна модель має найбільшу кількість переваг. Серед них: одержання вигоди від глобального навчання, тобто надбання досвіду усередині мережі міжнародної корпорації й обміну знаннями і технологіями між підрозділами і головною компанією.

Основний недолік транснаціональної моделі управління міжнародними корпораціями полягає в складності впроваджен­ня, що обумовлено організаційними проблемами (досить склад­ною і широко розгалуженою організаційно-інституціональною структурою міжнародної корпорації).

Крім того, розрізняються моделі корпоративного управлін­ня за національно-регіональною ознакою. З цієї точки зору виокремлюються дві базові моделі – американська і європейсь­ка (німецька).

Характерна риса американської моделі – високий ступінь розосередження акціонерного капіталу серед інвесторів компанії.

Для німецької моделі характерний високий ступінь концентрації власності в руках великих промислових і банкі­вських інвесторів. З метою підвищення ефективності менедж­менту міжнародні корпорації використовують переваги тієї чи іншої моделі корпоративного управління.