Окремі види договірних зобов'язань Купівля-продаж

1. Загальні положення про купівлю-продаж.

1. Поняття договору купівлі-продажу.

2. Права та обов'язки сторін у договорі купівлі-продажу.

2. Захист прав споживачів.

3. Види договору купівлі-продажу.

4. Роздрібна купівля-продаж.

5. Зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу.

6. Поставка.

7. Контрактація сільськогосподарської продукції.

8. Міна (бартер).

Купівля-продаж є родовим поняттям стосовно деяких догово­рів, суть яких полягає в тому, що одна сторона зобов'язується пе­редати у власність другої сторони яке-небудь майно, а остання зо­бов'язується прийняти це майно і сплатити за нього визначену гро­шову суму (ціну). До числа договорів, визнаних окремими видами договору купівлі-продажу, належать договори роздрібної купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції тощо.

Особливістю нового ЦК щодо регулювання купівлі-продажу є те, що в ньому викладенню норм про окремі види договору купів­лі-продажу передують загальні положення про купівлю-продаж, що також поширюються на такі види купівлі-продажу: роздрібну ку­півлю-продаж, поставку, контрактацію, міну (бартер), постачання енергетичних й інших ресурсів через приєднану мережу (якщо ін­ше не передбачено договором, законом або не випливає з характе­ру відносин сторін).

1. Загальні положення про купівлю-продаж

1.1. Поняття договору купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зо­бов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну гро­шову суму (ст.655 ЦК).

Характеристики договору:

• сплатний — набуваючи майно у власність, покупець сплачує продавцю обумовлену за договором ціну майна;

• двосторонній — як вбачається з визначення, права та обов'язки за договором мають обидві сторони: продавець передає чи зобов'язу­ється передати покупцеві певне майно, але має право вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але має право вимагати передання йому проданого майна;

• може бути консенсуальним, коли права та обов'язки сторін виникають в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами, або реальним, коли договір набирає чинності з моменту передання продавцем майна (товару) покупцеві.

Основна і визначальна ознака договору купівлі-продажу — пе­рехід майна у власність покупця.

Форма договору купівлі-продажу визначається згідно з загаль­ними правилами ЦК про форму правочинів.

У ЦК визначена форма окремих видів договорів купівлі-прода­жу. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майново­го комплексу, жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Порядок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку (частини будинку) визначений у Законі від 2 ве­ресня 1993 р. "Про нотаріат" та в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Мі­ністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. №18/15. Держав­на реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, що пе­ребувають у власності юридичних та фізичних осіб, здійснюється згідно з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Сторони в договорі. Продавцями і покупцями в договорі купів­лі-продажу можуть виступати як фізичні (які мають, як правило, повну дієздатність, за винятком укладення деяких договорів), так і юридичні особи.

Відповідно до ст.658 ЦК право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, як­що власник не має права вимагати його повернення.

Продаж майна означає розпорядження продавцем своїм май­ном, тобто визначення його юридичної долі. Право розпоряджен­ня — одне з правомочностей власника. Тому продавцями у догово­рі купівлі-продажу виступають, як правило, власники майна. Од­нак у деяких випадках право розпорядження майном може належа­ти і невласнику. Так, державні організації, не будучи власниками, також мають право розпорядження майном.

У деяких випадках суб'єктом договору може бути особа, яка не є власником майна та не має іншого речового права. Таке право

продажу чужого майна може бути надано особі договором або за­коном. Наприклад, ломбардам надане право продавати торговим організаціям майно, невипробуване власником після закінчення встановленого терміну, транспортна організація вправі реалізову­вати не витребувані вантажі у встановленому законодавством по­рядку.

Винятки, передбачені законом, стосуються примусового про­дажу, зокрема, заставленого майна в порядку, встановленому За­коном "Про заставу", та відповідно до Закону України "Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом".

Зміст договору. Зміст договору складають ті умови, із приводу яких сторони досягають угоди. Істотними умовами, зокрема, є предмет і ціна.

Предмет договору — майно, що продавець передає або зобов'язу­ється передати покупцеві. Предметом договору можуть бути як ін­дивідуально-визначені речі, так і речі, визначені родовими ознака­ми. Це можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність, як рухоме майно, так і нерухоме (за деякими винятками, передбаченими за­конодавством).

Стосовно продажу ряду речей закон встановлює особливі пра­вила. Законодавчими актами України встановлений спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види май­на, а також види майна, що не можуть знаходитися у власності гро­мадян.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути, зокрема, цінні папери.

Згідно зі ст.656 ЦК предметом договору купівлі-продажу мо­же бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбут­ньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові пра­ва. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-про­дажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (прилюдних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна мо­жуть встановлюватися законом.

Якість товару. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду зазвичай використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мсту придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для вико­ристання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, прода­вець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується у спосіб та в порядку, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Гарантії якості товару. Товар, який продавець передає або зо­бов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший мо­мент визначення відповідності товару цим вимогам не встанов­лено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поши­рюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Гарантійний строк починається з моменту передання товару по­купцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Га­рантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, про­довжується на час, протягом якого покупець не міг використовува­ти товар у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до усу­нення їх продавцем. Гарантійний строк продовжується на час, про­тягом якого товар не міг використовуватися у зв'язку з виявлени­ми в ньому недоліками, за умови повідомлення про це продавця в порядку, встановленому ст.688 ЦК.

Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гаран­тійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним.

У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якос­ті на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни.

Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридат­ним для використання за призначенням (строк придатності). Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюєть­ся з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для

використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Ціна товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не вста­новлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до ст.632 ЦК, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання то­вару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо пере­дання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання то­вару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлено договором, — на день, визначений відповідно до ст.530 ЦК. Ці по­ложення про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до Закону України від 3 грудня 1990 р. "Про ціни і ціноутворення" застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фік­совані й регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на усі види продукції, то­варів і послуг, за винятком тих, стосовно яких здійснюється дер­жавне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін здійснюється, зокрема, відповідно до Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продук­цію виробничо-технічного призначення, товари народного спожи­вання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. №135. Це Положення визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій і суб'єк­тів господарювання, які порушують вимоги законодавства про за­хист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б вста­новити за умови існування значної конкуренції на ринку, або зас­тосовуючи різні ціни чи різні інші умови до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єк­тивних на те причин.

Деякі спеціальні вимоги щодо ціни можуть пред'являтися до ок­ремих різновидів договору купівлі-продажу.

Регулювання цін при експорті товарів з України і встановлення контролю за ними проводиться на підставі Указу Президента Ук­раїни від 10 лютого 1996 р. №124/96 "Про заходи щодо вдоскона­лення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономіч­ної діяльності".

В Указі, зокрема, встановлено, що контрактні ціни у сфері зов­нішньоекономічної діяльності визначаються суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності України на договірних засадах з урахуван­ням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення зовнішньоекономічних угод (контрактів). Тим самим за загальним принципом встановлена сво­бода у визначенні контрактних цін.

Однак із цього правила встановлено ряд винятків, коли кон­трактні ціни в сфері зовнішньоекономічної діяльності визначають­ся суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до цін, що встановлює Міністерство економіки та з питань євро­пейської інтеграції України.

Зазначеним Указом затверджене Положення про індикативні ці­ни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, у якому індикативні ціни визначені як ціни на товари, які відповідають цінам, що скла­лися або складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визна­чених згідно з законодавством України.

Запроваджені у встановлених законодавством порядку і випад­ках індикативні ціни є обов'язковими для використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладен­ні та здійсненні зовнішньоекономічних контрактів.

Роздрібні ціни на товари народного споживання — ціни на това­ри невиробничого споживання, за якими їх продають незалежно від форми розрахунків безпосередньо громадянам та іншим кінце­вим споживачам для їх особистого некомерційного використання. Інструкція про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та гро­мадського харчування, затверджена наказом МЗЕЗторгу України від 4 січня 1997 р. №2, визначає основні вимоги до порядку позна­чення відповідних цін.

Інформування покупців про роздрібні ціни на товари здійсню­ється за допомогою таких засобів: ярликів цін (цінників) на зраз­ках товарів або покажчиків цін на підприємствах роздрібної торгів­лі; ярликів цін (цінників), прейскурантів алкогольних напоїв, ме­ню і прейскурантів цін на товари, що купуються на підприємствах громадського харчування.

Роздрібні ціни також можуть бути позначені на товарних ярли­ках, етикетках підприємств-виробників, упаковці, в якій товар про­дається населенню, або безпосередньо на самому товарі, якщо позначення ціни не погіршує його товарного виду і не знижує якості товару.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. №1998 "Про вдосконалення порядку формування цін" фор­мування та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці, а у доларовому еквіваленті ціни можуть формуватися ли­ше у частині імпортної складової структури ціни.

Якщо в договорі порушені вимоги щодо вказівки істотних умов договору і його форми, він може бути визнаний недійсним.

Так, договір купівлі-продажу був визнаний недійсним у зв'язку з порушенням при його укладенні вимог ст.ст.153 і 154 ЦК 1963 р.

До арбітражного суду області звернулось спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі — Товарис­тво) із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості, укладеного ним із малим приватним підпри­ємством (далі — МПП).

Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволені за тими мотивами, що в договорі чітко не визначений предмет купівлі-про­дажу, як одна з умов змісту договору, крім того, договір нотаріаль­но не посвідчений, що було передбачено його умовами.

Постановою наглядової інстанції рішення залишене в силі.

Покупець — МПП — звернувся до судової колегії з перевірки рі­шень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України із заявою про скасування рішення і постанови арбітражного суду області, мо­тивуючи її наступним: сторони передбачили в договорі лише обов'язкову реєстрацію його в Бюро технічної інвентаризації (БТІ), а не нотаріальне посвідчення; що ж стосується об'єкта купівлі-про­дажу, то в будинку під одним дахом розташовані пекарня, цех і ма­газин, що і були предметом договору.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, встановила таке.

Відповідно до укладеного договору Товариство зобов'язалося пе­редати у власність МПП приміщення площею 270 кв. м, а МПП — прийняти його й оплатити за погодженою ціною. У двосторонньому акті приймання-здачі не конкретизований перелік переданих основ­них засобів. У рахунку на оплату предмета договору покупцем — МПП — зазначене приміщення пекарні, а в рахунку продавця — То­вариства — приміщення цеху. У реєстраційному ж свідоцтві БТІ йшлося про реєстрацію цеху і магазина.

Зі змісту договору вбачається, що на взаємовідносини сторін у частині форми договору купівлі-продажу нежилих приміщень поши­рюється дія ст.227 ЦК 1963 р. (за аналогією), що не суперечить чин­ному законодавству, оскільки як жилі, так і нежилі приміщення охоплюються єдиним поняттям "об'єкт нерухомості". Тому запере­чення заявника в цій частині помилкові. Не ґрунтуються на чинно­му законодавстві і посилання МПП на те, що договором передбаче­ний лише обов'язок реєстрації його в БТІ, а не нотаріальне посвід­чення, оскільки реєстраційне свідоцтво БТІ не є правовстановлюючим документом, право ж власності на об'єкт нерухомості перехо­дить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору ку­півлі-продажу.

Крім того, у реєстраційному свідоцтві БТІ зазначені лише цех і магазин, але відсутня вказівка про пекарню. Заяву МПП про те, що пекарня площею 270 кв. м, включає цех і магазин, що знаходяться під одним дахом і за однією адресою, до уваги не взято, оскільки всупереч вимогам ст.ЗЗ ГПК України МПП не довело наявність від­повідних обставин.

Пред'явлений МПП лист виконкому районної ради не є належ­ним доказом того, що пекарня і магазин є одним об'єктом, оскіль­ки має довідковий характер і свідчить про те, що на момент, укла­дення договору пекарня взагалі не знаходилась за зазначеною в до­говорі адресою.

Не може бути належним доказом у справі і технічна документа­ція на спірний об'єкт як єдиний комплекс (цех плюс магазин), ос­кільки вона не є правовстановлюючим документом. Таким чином, арбітражний суд області правомірно дійшов висновку про неможли­вість встановити, яка саме будівля або група будівель були предме­том договору купівлі-продажу за договором. Крім того, відповідно до ч.І ст.154 ЦК 1963р., якщо сторони домовились про укладення договору у певній формі, він вважається укладеним із моменту на­дання йому цієї форми, навіть якщо за законом для даного виду до­говорів така форма і не була б потрібна. Зазначеною нормою вста­новлений пріоритет договірного регулювання форми цивільних угод, чим і скористалися сторони у договорі, їх волевиявлення спростовує доводи МПП у частині необов'язковості нотаріального посвідчення договору.

Виходячи з викладеного, рішення і постанова арбітражного суду області відповідають чинному законодавству і фактичним обстави­нам справи, а тому залишені без змін¹.