МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, молоді та туризму УКРАЇНИ

Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра облік і аудит

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА Власність

Методичні вказівки

для проведення практичних (семінарських) занять

для студентів для спеціальності

7.050106 "Облік і аудит"

Затверджено на засіданні

Кафедри обліку і аудиту

Протокол № 1 від 31.08.2009 року

Чернігів ЧДТУ 2011

Інтелектуальна власність. Методичні вказівки для проведення практичних (семінарських) занять для студентів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". / Укладач к.е.н., О.В. Сизоненко. – Чернігів: ЧДТУ, 2011 – 58 с.

Укладач Сизоненко Олена Володимирівна, ст. викладач

Відповідальний за випуск: В С.М, Шкарлет, завідувач кафедри обліку і аудиту, доктор економічних наук, професор

Рецензент: В.В. Рядська, кандидат економічних наук, доцент

© Сизоненко О. В. 2011

© ЧДТУ 2011

Зміст

Вступ 4

Практичне (семінарське) заняття 1 до теми „Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини” 5

1.1 Еволюція інтелектуальної власності 5

1.1.1 Еволюція промислової власності 5

1.1.2 Еволюція авторського права і суміжних прав 14

1.1.3 Виникнення ідеї охорони авторського права 15

Питання для самоконтролю до теми "Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини" 18

Практичне (семінарське) заняття 2 до теми "Система інтелектуальної власності" 20

2 Міжнародна законодавча система інтелектуальної власності 20

2.1 Система законодавства щодо охорони авторського права 20

2.2 Система законодавства щодо охорони суміжних прав 28

2.3 Система законодавства щодо охорони патентного прав 35

Питання для самоконтролю до теми "Система інтелектуальної власності" 41

Практичне (семінарське) заняття 3 до теми „Економіка ІВ” 42

3.1 Права на об'єкти інтелектуальної власності як товар 42

3.1.1 Особливості права інтелектуальної власності як товару 42

3.1.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив 43

3.2 Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності 45

3.2.1 Мета і основні способи комерціалізації 45

3.2.2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві 45

3.2.3 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства 45

3.2.4 Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності 46

3.4 Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності 49

3.4.1 Цілі оцінки прав 49

3.4.2 Підходи до оцінки 49

3.4.3 Методи оцінки 50

Питання для самоконтролю до теми "Економіка інтелектуальної власності" 50

Рекомендована література 53

Вступ

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою.

Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

На сьогодні ставиться задача економічного розвитку України за інноваційною моделлю, в основі якої лежать результати творчої діяльності громадян, тобто об’єкти права інтелектуальної власності. В той час освіта з питань правової охорони, практичного використання та захисту об’єктів права інтелектуальної власності значно відстає від потреб сьогодення і вимагає надання студентам вищих навчальних закладів, як майбутнім інноваторам, комплексу відповідних знань та умінь.

Мета дисципліни „Інтелектуальна власність” – ознайомити студентів з понятійним апаратом інтелектуальної власності та опанування студентами основних теоретично-методологічних засад регулювання відносин інтелектуальної власності в умовах сучасної економіки, виробити у них системне бачення проблеми, полегшити сприйняття ними спеціальних дисциплін плану.

На практичних (семінарських) заняттях поглиблюється і закріплюється інформація про актуальні проблеми предмета та метода, інститутів, понять та категорій інтелектуальної власності, яка надається студентам на лекціях та при самостійному вивченні.

Мета практичних (семінарських) занять — закріпити теоретичні знання, отримані на лекціях, для застосовування їх в сучасних економічних ситуаціях.

Структура практичних (семінарських) занять:

• ознайомлення з теоретичним матеріалом заняття;

• дискусійне обговорення незрозумілих і важливих проблем;

• закріплення лекційного та семінарського матеріалу шляхом відповідей на питання для самоконтролю.

Практичне (семінарське) заняття 1 до теми „Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини”

Мета заняття – засвоєння основних етапів еволюції інтелектуальної власності, загальних понять, структури системи інтелектуальної власності, міжнародного законодавства та напрямів розвитку і вдосконалення національного законодавства.

Основні завдання:

• вивчення генезису права інтелектуальної власності;

• закріплення теоретичних знань отриманих на лекційних та семінарських заняттях шляхом складання п’яти тестових завдань та формування відповідей на питання для самоконтролю.

1.1 Еволюція інтелектуальної власності

1.1.1 Еволюція промислової власності

Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентноздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.

Світова історія винахідництва сягає сивої давнини. Технічні засоби первісної людини - камінь та гілка поступово вдосконалювались. Археологами відкриті різного роду доісторичні кам'яні пастки, що використовувались для ловлі здобичі. Згодом окрім пасток та замаскованих ям з'явились аркани, стріли, списи, вогонь тощо].

Відомо, що близько 2200 років тому правив Єгиптом Птоломій Філадельський - військовоначальник знаменитого Олександра Македонського. У місті Олександрії, у його розкішному палаці гостей зустрічав "залізний слуга". У нього були голова, руки, ноги, як в справжньої людини. Він кланявся гостям, супроводжував їх, відкриваючи двері багаточисленних кімнат. Джерелом руху була звичайнісінька гиря, що рухалась у нього в середині. На жаль, до нас не дійшли подробиці будови цих механізмів та ім'я того давнього талановитого винахідника.

Історія винахідництва знає різні сторони життя. Були вони і трагічними, і комічними, а в більшості повчальними.

У XVII сторіччі талановиті швейцарські винахідники батько Пьєр-Жак Дро та його син Анрі Дро виготовили та з успіхом демонстрували в Мадриді та Парижі людиноподібних ляльок, що рухались. Посилений інтерес у глядачів викликала лялька "писець". Вона умочала гусяче перо в чорнильницю, двічі струшувала його і після невеликої паузи починала писати справжнього листа. Окрім цього вона ворушила головою і поводила очима. Всі рухи лялька отримувала від пружинного механізму, що приводився у дію кулачковим пристроєм. Однак інквізиція, звинувативши винахідників у відьмарстві кинула їх до в'язниці, де вони і загинули. Згодом на честь сім'ї Дро людиноподібні механізми дістали назву андроїдів.

Гріх сміятися над почуттями патріотизму, але погодьтесь, що дії знаменитого Луї Пастера викликають добру посмішку. Він замислив взяти реванш за поразку Франції у франко-пруській війні 1870 р. у дещо незвичайний спосіб. Отриманий ним патент № 91941 на виробництво пива кращого від німецького дійсно дозволив деякий час французьким пивоварам утримувати першість у цій суперечці.

Зовсім інша історія трапилась у XX столітті з винахідником синтетичного палива португальським інженером Вікенте і Аматом. Відмовившись поділитися своїми секретами з конкурентами, він втратив все майно і, під кінець, оббреханий злостивцями, потрапив за грати на 18 років. Але енергійний винахідник не здався. Умовивши директора, побудував у в'язниці міні-завод, який дозволив постачати дешевим паливом усіх бажаючих. Цей іграшковий заводик приніс чималі дивіденди підприємливому адміністратору в'язниці. Так, завдяки своїм знанням та невмирущому оптимізму через 7 років винахідник опинився на волі.

Гортаючи книгу з життя винахідників, не можливо обминути таку її сторінку, як промислове шпигунство. У відомій праці Ж. Берзье "Промышленный шпионаж" наводяться різні повчальні приклади. XV століття до нашої ери. Овіяне романтизмом кохання китайської принцеси до індуського юнака спричинило до розповсюдження секрету природного шовку. Закохана принцеса таємно вивезла шовковичних хробачків у квітах, що прикрашали її розкішний капелюх і подарувала їх любому. Так світ дізнався про секрет китайського шовку, а принцеса, нажаль, навіки втратила коханого.

Інша відома історія теж більше схожа на детектив. Вона пов'язана з викраденням секретів китайського фарфору і відноситься вже до XVIII століття нашої ери. Французький єзуїт зумів таємно відвідати закрите місто Цзиндечень і описав технологічні секрети в листах до знаменитого Реомюра. У свою чергу англійський шпигун Томас Бриян викрав секрет китайського фарфору у французів.

У захоплюючій книзі винахідництва є ще одна сторінка, пов'язана з історичною справедливістю. На питання, хто винахідник громовідводу, навіть не задумуючись, пересічний школяр відповість: Бенжамін Франклін. Але давайте звернемось до історії.

В одному з давніх єгипетських храмів біля входу були зведені високі башти. У каналах цих башт розташовані якісь дивні щогли, списані ієрогліфами. Яке ж було здивування вчених, що розшифрували написи. Ще б пак! Адже там було написано: "Ось високий пілон бога Едау; двійко щогл стоїть на своєму місці, щоб розтинати громовицю в небесах". Отже, метод відводу блискавки був відомий єгиптянам ще за часів будівництва пірамід. Та людство забуло первісні знання. У книзі про Китай, що з'явилась в 1688 році, мандрівник, вчений-монах Габрієл де Магелан (не сплутуйте з Фердінандом Магелланом) оповів про дивні речі: "на кожному розі тамтешніх будинків знаходяться роги, повернуті до неба і прикрашені драконами. Жала цих чудовиськ висунуті до неба. Крізь них проходить металевий стрижень, нижній кінець якого заховано у землю". Однак мало минути ще 62 роки доки Франклін висловив подібну гіпотезу, а тільки через 2 роки після цього французький природознавець Дюпон реалізував цю ідею в Парижі.

А як Ви гадаєте, хто винайшов фонограф? Відповідь також відома - звичайно геніальний Томас Едісон. Але чи так це насправді? Жив у Парижі один відомий у колах богеми талановитий літератор, шансоньє і художник Шарль Кро. У свої 25 років на всесвітній виставці в Парижі у 1867 р. він продемонстрував власноручно розроблений і виготовлений автоматичний телеграф. А у 27-літньому віці, ця непересічна особа видала наукові праці: "Загальне рішення проблеми кольорової фотографії" та вдумайтесь тільки - "Огляд можливих зв'язків з планетами". У ЗО років Шарль Кро почав свою дослідницьку роботу з слухового сприйняття, що увійшла до його фундаментальної праці "Принципи механіки мозку". І нарешті у 35 років Кро подав до Академії наук Франції опис апарата для запису і відтворення людського голосу, який назвав "палефоном". Це сталося в квітні 1877 року, а вже у жовтні того самого року в одному популярному журналі було опубліковано докладний опис цього винаходу. До того ж апарат було перейменовано більш благозвучно в "фонограф". А 10 грудня 1877 р. Томас Едісон одержав перший патент США на "Вдосконалення інструменту для контролю та відтворення звуків". А далі рух подій прискорюється. 11 грудня в журналі "Rappel" з'являється замітка про апарат Кро. 17 грудня Едісон подає до Парижської академії заявку на фонограф і 15 січня 1878 року отримує патент, і дивні речі: у Французькій академії наук забули про раніше подану заявку Кро, а він сам з вражаючою байдужістю поступається своєю першістю

Є подібні приклади і у вітчизняній історії. Взяти хоча б відомого українського фізика, подолянина Івана Пулюя. Саме йому належить першість у відкритті невідомих катодних х-променів. Про це свідчить видана ним у 1884 р. брошура "Сяюча електронна матерія і четвертий стан речовини". Однак не потурбувавшись про утвердження свого авторства вчений поділився ідеєю з відомим сьогодні Вільгельмом Конрадом Рентгеном. А останній, якось "випадково забувши" першовідкривача в січні 1886 р виголосив публічну лекцію "Про невідомі промені", подавши інформацію до тижневика "Pressc". He зважаючи на те, що в тогочасній пресі багато писалося про пріоритет І. Пулюя, в 1901 р. першу в світі Нобелівську премію все ж отримав В.Рентген.

Як бачите, саме життя підказало необхідність захисту прав винахідників. Найдавніший приклад захисту прав в галузі винахідництва навів давньогрецький історик Філарк. У грецькій колонії Сібаріус існував звичай. Кухарю, що виготовляв нову популярну страву, надавалось виключне право на її приготування протягом одного року. У часи середньовіччя право авторства оберігалось привілеями, які надавались винахіднику коронованими особами.

В історії патентного права виокремлюють три важливі періоди:

• період привілеїв (ХV-ХVIIІ століття): суверен надавав монополію на власний розсуд; важливу роль відігравала концепція корисності, іноді фаворитизму;

• період національних патентів (1790-1883 роки): будь-який винахідник мав право подати заявку на патент, видача якого залежала виключно від об'єктивних умов; охорону місцевих винаходів за рубежем не практикували;

• період інтернаціоналізації (від 1883 року дотепер): охорона винаходів за межами країни походження розвивається разом із міжнародною торгівлею, міжнародні або регіональні конвенції сприяють цьому розвитку.

Мабуть, уперше на необхідність захисту прав винахідників звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Такі права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 р.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому привілей користатися таким ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому як на початку люди королівства перебувають у неведенні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його".

Для того щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 (1623) році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот І грамот на привілеї не повинен був користатися".

Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII століття були закладені його основи. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використовуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображувалися ремісниками на то­варах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.

Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

Перші патентні закони. США (1790) і Франція (1791) майже одночасно прийняли закони про видачу патентів усім винахідникам, за дотримання певних об'єктивних умов. Ст. 1 французького закону відзначала: "Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора, внаслідок цього закон має гарантувати йому всебічне і повне користування ним відповідно до умов і на строк, який буде встановлений далі".

Законодавець опікувався і національними інтересами. Так, прийнята в 1793 р. поправка до закону США дозволяла надавати патенти лише громадянам цієї країни, а у Франції особу, яка впроваджувала зарубіжну техніку, прирівнювали до справжнього винахідника. Винахідник, який одержував патент за рубежем, одержавши його до того у Франції, втрачав право користуватися останнім.

Нова патентна система. Нова патентна система набула поширення на початку XIX ст. в результаті застосування французького права у країнах, завойованих Наполеоном. Проте в монархічних державах, які збереглися або були відновлені після 1815 р., принцип привілеїв зберігся, хоча на практиці право на патент визнавали скрізь.

З поширенням промислової революції на інші країни відбулося стрімке зростання кількості патентів. Якщо в 1815—1820 роках США, Франція та Британія разом видавали понад 100 патентів на рік, то в 1850-1854 роках кожна з цих країн щорічно видавала понад 1000 патентів.

Відбулися і якісні вдосконалення. Тих, хто просто ввозив техніку, перестали розглядати як винахідників, було розроблено концепцію новизни, переглянуто і в ряді випадків спрощено формальні вимоги. Майже скрізь, за винятком США, де експертизу ввели в 1836 р., переважала реєстраційна система.

Хоча іноземці, як правило, мали право одержувати місцеві патенти, патентування одного й того самого винаходу в ряді країн залишалося ще рідкістю, переважно за відсутності необхідності або через складність процедури.

Патенти та міжнародна торгівля. За таких умов патенти сприймали як перешкоду на шляху міжнародної торгівлі. У державах - членах Митного союзу німецьких держав до заснування об'єднаної імперії у XIX ст. патентоволоділець втрачав своє право перешкоджати імпорту товарів, що підпадали під його патент, якщо їх було виготовлена в іншій країні - члені Митного союзу.

Здавалося, з розвитком торгівлі патентну систему скасують разом із митними бар'єрами. Проте винахідники та промисловці плекали ідею міжнародної охорони винаходів. Так, під час Всесвітньої промислової виставки 1873 р. у Відні Патентний конгрес представив різні пропозиції щодо цього. Тогочасна економічна криза не сприяла утвердженню ідей вільної торгівлі та відмови від патентів. Під час всесвітньої виставки у Парижі міжнародний конгрес розпочав підготовку рішення про міжнародну охорону промислової власності. Врешті-решт 20 березня 1883 р. на дипломатичній конференції в Парижі була підписана конвенція, що заснувала Союз з охорони промислової власності.

Початок інтернаціоналізації промислової власності. З підписанням Паризької конвенції розпочався період інтернаціоналізації промислової власності, зокрема патентної системи. Паризький союз заклав підґрунтя, яке уможливило прогрес шляхом періодичних переглядів Конвенції, що сприяло одержанню та підви­щенню ефективності охорони винаходів, створюваних в одній із країн-членів, в інших країнах-членах.

"Особливі угоди" в галузі патентного права. Від початку свого існування Паризька конвенція передбачала можливість укладення між державами-членами "особливих угод" щодо промислової власності. Цю можливість було використано при укладенні Договору про патентну кооперацію РСТ (1970) та Європейської патентної конвенції (1973). Зазначені спеціалізовані угоди сприяють розвитку патентного права.

Патентне право Росії. Патентне право Росії загалом повторило шлях, який пройшло патентне право інших європейських країн. Прийняттю в 1812 р. першого патентного закону передував тривалий період привілеїв для окремих осіб. У 1723 р. з'явилися "Правила надання привілеїв на відкриття фабрик", які певною мірою впорядкували практику надання привілеїв.

Перший патентний Закон Російської імперії "Про привілеї на різні винаходи і відкриття у художествах і ремеслах" встановив строк дії привілеїв від 3,5 до 10 років. Привілеї надавав міністр внутрішніх справ після розгляду питання Державною радою, без перевірки суті винаходу. Виданий привілей міг бути оспорений у судовому порядку в разі відсутності новизни винаходу. За видачу привілеїв стягували мито в розмірі 300, 500 або 1500 рублів. Було запроваджено публікацію опису винаходу, яку спочатку здійснювали за ініціативою самого винахідника. З 1814 р. вона стала обов'язковою.

У 1833 р. патентний закон зазнав суттєвих змін і доповнень. Нововведення були пов'язані з переходом до системи попереднього дослідження винаходів, покладенням на володільця привілею використати винахід, із забороною перевідступати привілеї акціонерним товариствам. Проаналізувавши норму закону, можна зробити висновок, що винаходом вважали нове та корисне ви­рішення завдання.

З 1870 р. надавали привілеї за підписом самого лише міністра фінансів. Відтоді привілей перетворився на документ, який констатував наявність передбачених законом прав у будь-кого, хто створював відповідно до вимог закону технічні нововведення.

Другий патентний закон. Другий патентний закон Російської імперії - Положення про привілеї на винаходи і вдосконалення – був прийнятий 20 травня 1896 р. За новим законом винахід мав належати до галузі промисловості та мати суттєву новизну. Не підлягали патентуванню наукові відкриття й абстраговані теорії, хімічні, смакові та харчові речовини, ліки і способи їх приготування тощо. Привілеї на винахід видавав міністр торгівлі та промисловості на підставі перевірної системи експертизи заявок. Привілей діяв не більше 15 років. Володілець міг вільно відчужувати його, видавати ліцензії та передавати привілей у спадщину. Володілець був зобов'язаний реалізовувати свій винахід протя­гом 5 років під загрозою припинення дії привілею.

Першим законом Російської імперії, який детально регулював питання охорони промислових зразків, був Закон "Про право власності на фабричні рисунки і моделі" (1864), відповідно до якого об'єктом охорони міг бути рисунок або модель, призначені для відтво­рення в заводських, фабричних або ремісницьких виробах.

Моделі та рисунки охороняли за принципом права власності, а їх відтворення припускало всі відомі способи: промисловий, мануфактурний або ручний.

Під фабричним (технічним) рисунком або моделлю мали на увазі будь-яке поєднання ліній, форм і кольорів, призначене для відтворення у промислових виробах з метою надання їм нового вигляду.

Правову охорону забезпечували тільки новим рисункам або моделям, які на момент подання заявки не були відомі загалу. Закон визначав, які рисунки або моделі не є новими. Право на промисловий зразок цей документ гарантував автору або його правонаступнику. Проте право на промисловий зразок, створе­ний рисувальниками й орнаментувальниками фабрики або заводу, належало підприємству (службовий промисловий зразок).

Для реєстрації рисунків або моделей необхідно було подати заявку (прохання) з додатком - двома примірниками рисунку або моделі. Допускали також додавання креслень. Заохочували додання до заявки опису промислового зразка із зазначенням того, що автор вважає новим і на що запитує охорону.

Закон визначав строк охорони - 10 років. При цьому на виробах, виготовлених із використанням зареєстрованого промислового зразка, вимагали робити на видному місці відмітку про це (маркування). За порушення права володільця зареєстрованого промислового зразка порушника штрафували.

Порушенням права на промисловий зразок (ст. 10) вважали відтворення його у вигляді певного зразка з наданням інших розмірів або кольору чи з непомітними за звичайного огляду видозмінами, а також відтворення для іншої галузі промисловості. Відтворення ж рисунку на поверхні у вигляді виробу об'ємної форми і навпаки не вважали порушенням права на промисловий зразок.

Положення про патенти на винаходи. 12 вересня 1924 р. ЦВК СРСР прийняв Положення про патенти на винаходи, за яким патент знову став єдиною формою охорони винахідницьких прав. Закон встановлював, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та переда­вати для використання іншій особі на розсуд патентоволодільця. Держава залишила за собою право, у разі неможливості отримати добровільну згоду патентоволодільця, примусово відчужувати патент на свою користь у межах потреб державних підприємств і установ із виплатою патентоволодільцеві певної винагороди.

Патент можна було передавати у спадщину, але він не входив до розміру спадщини, оскільки тодішнє чинне цивільне законодавство обмежувало його сумою 10 тис. крб. золотом.

Постанова про введення в дію закону про патенти оголосила анульованими всі видані до більшовицького перевороту патенти (ст. 2), але передбачала можливість їхнього відновлення (статті 3-4). Для цього володільцям дорадянських патентів надавали право протягом одного року з дня виходу закону про патенти клопотати перед Комітетом у справах винаходів про видачу їм відповідного радянського патенту. Новий патент видавали не на 15 років, а з відрахуванням часу, протягом якого патентоволоділець користувався старим патентом. Закон про патенти 1924 р. був наближеним до тогочасних зразків зарубіжних патентних законів.

Положення про винаходи та технічні вдосконалення. У 1931 р. закон про патенти на винаходи був замінений Положенням про винаходи і технічні вдосконалення, а патенти - авторськими свідоцтвами як основною формою охорони винахідницьких прав. Вони засвідчували визнання заявленого технічного рішення винаходом, підтверджували пріоритет винахідника та його авторство на ви­нахід, служили підставою надання винахідникові прав і пільг, встановлених чинним законодавством. Винагороду автору виплачували не конкретні підприємства, які використовували його винахід, а галузеві органи з винахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу. Винаго­рода становила 20 % річної економії від 1 до 5 тис. крб. і знижувалася до 2 % за річної економії від 500 тис. крб. до 1 млн крб. і більше.

Закон про промислові зразки 1924 р. відмінили в 1936 р. Якогось нового акта прийнято не було. Охорону промислових ри­сунків здійснювали в межах законодавства про авторське право. Нові ж моделі здебільшого підпадали під поняття "технічне вдосконалення", яке було запроваджене до радянського законодавства для позначення особливого об'єкта правової охорони в 1932 р.

Перегляд законодавства про винаходи. Радянське законодавство про винаходи зазнавало суттєвих змін тричі - у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймали нові базові акти про винахідництво й акти, що доповнювали перші. Загалом вони мали єдину основу: передбачали дві форми охорони прав винахідників (авторське свідоцтво та патент), систему експертизи заявок, дозвільний порядок патентування винаходів за кордоном, можливість примусового викупу патенту державою. Зміни в основному стосувалися уточнення критеріїв охороноздатності винаходів, кола прав, які надавали авторам винаходів, порядку проведення експертизи заявок.

Постанова про промислові зразки (рисунки і моделі).

Одночасно із законом про патенти було прийнято постанову ЦВК і РНК СРСР від 12 вересня 1924 р. – "Про промислові зразки (рисунки і моделі)". За цим законом як промислові зразки охороняли:

• нові за виглядом або формою художньо-промислові рисунки, призначені для відтворення у відповідних виробах;

• нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням частин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, домашнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

Комітет у справах винаходів не реєстрував як промислові зразки такі об'єкти, як стаціонарна споруда, будинок, плавильна піч, а також друкарські шрифти та інші об'єкти, призначені для друкування. Реєстрації підлягали лише нові зразки в межах країни. Пріоритет заявки розраховували від моменту її подання до Комітету.

Якщо всі формальні вимоги до матеріалів заявки було виконано, Комітет протягом двох тижнів від дня прийняття заявки вносив зразок до реєстру. Заявникові видавали свідоцтво про реєстрацію промислового зразка.

Особа, яка зареєструвала зразок, мала виключне право у вигляді промислу відтворювати в межах СРСР цей зразок загалом або його характерні частини, запроваджувати вироби, що відтворюють зразок, в обіг або іншим способом використовувати їх (ст. 7).

Строк охорони становив 3 роки від дня подання заявки до Комітету та міг бути подовжений на 3, а потім ще на 4 роки. Загальний строк охорони промислового зразка становив 10 років.

Права на зразок могли бути передані за повною або обмеженою ліцензією як до, так і після реєстрації зразка. Розгляд спорів здійснювали в судовому порядку.

Постанова про промислові зразки. Охорона промислових зразків як самостійних об'єктів інтелектуальної власності була відновлена у зв'язку з приєднанням СРСР до Паризької конвенції про охорону промислової власності. 9 червня 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову про промислові зразки, а Патентне відомство затвердило Положення про патентні зразки. Як промислові зразки відтепер охороняли нові придатні для виготовлення промисловим способом художні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового виробу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей.

Для визнання художнього рішення промисловим зразком за Положенням 1965 р. було достатньо його місцевої новизни, тобто новизни в межах СРСР. Не підлягали правовій охороні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом більшості виробів легкої промисловості. Положення передбачало дві форми охорони промислових зразків - свідоцтво та патент. Останній діяв 5 років і міг бути подовжений ще на 5 років.

8 липня 1981 р. Кабінет Міністрів СРСР затвердив нове Положення про промислові зразки, яке містило досконаліші правила, наближені до міжнародних стандартів. Так, від промислового зразка вимагали світової новизни, було взято під охорону зовнішній вигляд виробів легкої промисловості, строк дії патен­ту на промисловий зразок був збільшений до 10 років.

Проблеми реформи винахідницького права в СРСР активно обговорювали у 80-ті роки XX ст. 31 травня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий Закон "Про винаходи в СРСР", що набрав чинності 1 липня 1991 р. 10 липня 1991 р. прийнято Закон СРСР "Про промислові зразки", який мав набрати чинності 1 січня 1992 р. Готували Закон СРСР "Про Патентний суд СРСР", Положення про патентних повірених, Статут Державного фонду винаходів СРСР, ряд інших актів. Розпад СРСР як єдиної держави перешкодив їх втіленню у життя.

Становлення патентного права в Україні. З утвердженням України як самостійної держави дався взна­ки вакуум навколо забезпечення охорони об'єктів промислової власності. Адже законодавство про винаходи та інші результати науково-технічної творчості належало до часів колишнього СРСР.

Початком організації національної патентної системи можна вва­жати 1993 р., коли постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. за № 29 заснувала Державне патентне відомство України (Держпатент України) - центральний орган виконавчої влади.

За короткий час було сформовано організаційну структуру Держпатетну, створено нормативно-правову базу для забезпечення правової охорони промислової власності на території Украї­ни, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів промислової власності.

Після створення Державного департаменту інтелектуальної власності на базі науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦЕ) було засновано Державне підприємство "Український інститут промислової власності", підпорядковане першому.

15 грудня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила два закони про патентне право. Закон № 3687-ХП "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи та корисні моделі в України. Закон № 3688-ХП "Про охорону прав на промислові зразки" регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.